Спадщина Асадів — півстоліття репресій та терору
Президент Сирії Башар Асад, за повідомленнями, покинув країну, коли повстанці після блискавичного наступу увійшли до столиці Дамаск. Це може означати кінець не лише його 24-річного правління, але й крах п’ятдесятирічного правління його клану.
Газета The New York Times цитує жителів Сирії, які радіють падінню режиму Асада. «Наша свобода повертається», — сказала Еман Уад, чоловік якої загинув у громадянській війні і яка була змушена покинути свій дім у Дамаску і тепер живе на північному заході Сирії. — Тринадцять років підкорення. Тринадцять років біженства».
У сирійців є причини радіти втечі Асада. Головна його спадщина — це нещадне придушення продемократичного повстання, яке у 2011 році переросло в одну з найкривавіших воєн століття.
Його правління стало продовженням жорстокого режиму його батька, Хафеза Асада, офіцера ВПС, який захопив владу в результаті перевороту 1970 року. Хафез Асад безжально придушував будь-яких потенційних суперників і створив велику армію та страхітливу таємну поліцію, яка пильно стежила за всіма, від потенційних суперників до простих громадян.
У 1982 році сили безпеки Хафеза Асада вбили близько 20 000 людей у місті Хама, придушивши повстання ісламістського угруповання «Брати-мусульмани». Жорстокі репресії загасили повстання, а також послужили попередженням усім, хто наважився б кинути виклик його владі — досвід, яким через тридцять років скористається його син.
Сам Башар Асад ніколи не мав стати президентом, але його життя радикально змінилося, коли його старший брат Бассель, якого готували до успадкування влади, загинув в автокатастрофі в 1994 році.
Башар тоді навчався на офтальмолога в Лондоні, де він зустрів свою дружину Асму, британку сирійського походження і мусульманку-сунітку, яка працювала у фінансовій компанії JP Morgan. Проте йому довелося кинути освіту і повернутися додому, щоб навчитися політики та жорстокості у свого батька.
Коли останній помер, Башар став президентом за результатами референдуму, а потім виграв другий термін у 2007 році. Згодом під час численних голосувань, що проводилися протягом багатьох років виключно на контрольованій урядом території, він отримував переважну більшість голосів, на тлі звинувачень західних країн та правозахисних груп у тому, що вибори не були ні вільними, ні справедливими.
Прийнявши присягу у віці 34 років (для чого, до речі, довелося переписати конституцію, яка визначала мінімальний вік президента 40 років), Асад спочатку сприймався сирійцями, які тужили за свободою, як реформатор, який міг би покласти край багаторічним репресіям і провести економічну лібералізацію.
Але його початковий образ реформатора швидко випарувався, коли влада заарештувала і посадила до в’язниці вчених, інтелектуалів та інших учасників руху Дамаська весна.
Коли в березні 2011 року Арабська весна досягла Сирії, спалахнули мирні демонстрації, що закликали до змін. Асад, який також був головнокомандувачем збройних сил, відповів наказом про жорстоке придушення протестувальників, і незабаром почалася громадянська війна.
Загинули сотні тисяч сирійців. США та ООН звинуватили Асада в хімічній атаці, в результаті якої загинули сотні, а можливо, й понад 1000 людей у 2013 році. Мільйони сирійців втекли за кордон, мільйони були переміщені всередині країни. Загалом, приблизно половина з 23 мільйонів людей країни були змушені покинути свої домівки в результаті однієї з найстрашніших гуманітарних криз цього століття.
Асад виправдовував бомбардування та військові кампанії як війну з «терористами». Тим часом його апарат безпеки нав’язував жорстоку систему ув’язнення дисидентів у мережу центрів утримання під вартою та в’язниць, розкиданих по всій країні, які стали сумнозвісними своїми зловживаннями.
За значної допомоги з боку Росії та Ірану Асад утримав владу і утримував великі міста.
Але він так і не відновив контроль над усією Сирією, а райони, що залишалися під його владою, швидко зруйнувалися, коли повстанці розпочали раптовий наступ 27 листопада, а його армія, поліція та вся система безпеки практично без опору здалися під їхнім натиском.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: AP Photo Omar Albam
