Союзники США вимагають захистити їх від ключового союзника Штатів
Втретє за два роки в Досі, столиці Катару, збирається «спеціальний» арабо-ісламський саміт, поданий як демонстрація регіональної солідарності з приймаючою стороною, що зазнала нападу Ізраїлю.
Газа, звичайно, буде фігурувати на саміті, але лише як другорядний гравець у спектаклі, покликаному схилити Вашингтон до стримування ізраїльської загрози. Удар по Катару показав його сусідам і країнам регіону, що угода щодо заручників, війна проти ХАМАСу та окупація сектору ставлять їх перед реальною загрозою, від якої навіть статус союзників США не захищає.
На брифінгах для провідних арабських ЗМІ, головним чином катарських та єгипетських, знову озвучили «практичні» ідеї: розрив зв’язків з Ізраїлем або зниження рівня дипломатичних відносин країн, що його підтримують, економічні санкції чи створення «спеціального комітету дій», який буде працювати проти Ізраїлю «на політичному та правовому рівні».
Відродили навіть ідею створення багатонаціональних арабських сил для захисту країн регіону від «зовнішніх атак», тобто ізраїльських. Попередні саміти — у листопаді 2023 року та через рік — принесли здебільшого декларативні заяви.
На перший погляд і тепер не варто чекати більшого, окрім полум’яних промов, засудження Ізраїлю й вираження підтримки «брату» Катару, чий суверенітет було порушено ізраїльськими ВПС. Але треба пам’ятати, що іноді такі зустрічі дають результати. Так, торішній саміт створив вузький підкомітет під керівництвом Саудівської Аравії, який активно і успішно просував ініціативу міжнародного визнання палестинської держави. Ця кампанія досягла піку минулими вихідними, коли Генасамблея ООН майже одностайно ухвалила рішення на підтримку «двох держав».
Ізраїль може (поки) розраховувати на американське вето в Радбезі ООН, яке не дозволить заснувати палестинську державу і зведе рішення Генасамблеї до чергової декларативної папірки. Але ігнорувати посилений останніми місяцями міжнародний настрій не можна. Рішення ООН більше не сприймається як жест солідарності: «дві держави» тепер розглядають як практичний крок для завершення війни в Газі, стримування ізраїльських планів окупації сектора та анексії Західного берега, а також для обмеження свободи воєнних дій Ізраїлю в регіоні. Це — продовження вже запроваджених формальних санкцій Німеччини, Норвегії, Іспанії та Британії, торгового розриву Туреччини з Ізраїлем і «сірого» бойкоту ізраїльської академічної та культурної діяльності, до якого приєдналися багато країн та організацій.
Поки західні країни вже здійснюють кроки проти Ізраїлю, арабські держави, що підписали з ним мирні договори, поки уникають реальних заходів. Єгипет, який не надіслав нового посла в Ізраїль і відмовився прийняти вірчі грамоти ізраїльського посла Урі Ротмана (його попередниця Аміра Орон завершила каденцію близько року тому), хоча й погрожує, що «удар Ізраїлю по єгипетській території матиме серйозні наслідки», однак не говорить про розрив відносин чи скасування Кемп-Девідських угод. Більше того, саме Нетаньягу загрожує «переглянути» велику газову угоду, укладену в серпні між ізраїльським концерном і Єгиптом, а «високопосадовці з Ізраїлю» продовжують роздмухувати тему зміцнення єгипетських сил на Синаї, хоча ЦАХАЛ підтвердив, що ніяких змін немає й усі переміщення узгоджені.
За словами ізраїльських та єгипетських джерел, військова координація триває, як і раніше, а Каїр публічно заявив, що продовжить посередництво в угоді про звільнення заручників. Це не означає, що Єгипет не боїться загрози відкриття Ізраїлем переходу в Рафаї для масового виходу жителів Гази на Синай чи замахів на лідерів ХАМАСу, які перебувають на єгипетській території. Але, як зазначив єгипетський співрозмовник, «Каїр діє на дипломатичному рівні й зараз не розглядає сценарій воєнної відповіді. Головна дилема — не як воювати з Ізраїлем, а як підготуватися до можливого напливу сотень тисяч жителів Гази в Єгипет».
Аналогічно, ОАЕ не поспішають погрожувати розривом мирного договору чи санкціями на кшталт скасування контрактів, замороження авіасполучення чи заборони на в’їзд ізраїльтян. Їхнє пояснення: контакти з Ізраїлем служать інтересам жителів Гази. Абу-Дабі також домоглися від Ізраїлю дозволу прокласти водогін від опріснювальної станції на Синаї до району Мувасі, щоб полегшити нестачу води у переселенців. Реальна загроза для відносин з Ізраїлем, як стверджують в Еміратах, може виникнути лише у разі анексії Західного берега, адже саме це було ключовою умовою для підписання угоди.
Тим часом країни Перської затоки активно працюють дипломатично через Дональда Трампа, єдиного, хто, як вважається, має дієвий важіль тиску, здатний зупинити війну і стримати ізраїльську окупацію Гази. Але якщо у випадку з «планом переселення» та «курортами Трампа» їм вдалося добитися від нього відмови, то удар по Катару — історія іншого масштабу. Катар — не Сирія, Ліван, Ірак чи Іран. За офіційним статусом він є «основним союзником США поза НАТО», і хоча сусіди по затоку ставляться до нього як до конкурента, а подекуди й як до суперника (і навіть влаштували йому у 2017 році чотирирічну блокаду), Катар — інтегральна частина Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. І як такий, удар по ньому вважається ударом по кожній з цих країн.
Вони не збираються починати війну проти Ізраїлю, і жодна з них, включно з Катаром, навіть не натякнула на намір «викручувати руки» Трампу, заморожуючи інвестиційні зобов’язання на трильйони доларів у США. Але шоу в Досі зосередиться не лише на Газі: його мета — надіслати Вашингтону жорсткий сигнал і вимагати від США виконати свої зобов’язання й гарантувати безпеку союзників… від іншого союзника, з яким підписані мирні договори, але який поводиться як ворожа держава.
Цві Барель для газети Haaretz.
Фото: AP Photo/Amr Nabil
