Союзники Ірану готують для нього пастку
Сполучені Штати продовжують намагатися схилити Іран до переговорів щодо його ядерної програми. Однак Іран поки що виглядає непохитним.
«Коли ми знаємо, що вони не будуть її [угоду] дотримуватися, який сенс у переговорах?» — сказав Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї минулого тижня. Він також повторив офіційну позицію країни, що вона не прагне створити ядерну зброю. «Якби ми хотіли створити ядерну зброю, США не змогли б цьому завадити. Ми самі цього не хочемо», — сказав Хаменеї.
Однак Тегеран погодився на тристоронню зустріч з Росією та Китаєм, що відбулася в Пекіні в п’ятницю, для обговорення цього питання.
За підсумками зустрічі три країни заявили, що «діалог, заснований на взаємній повазі» є єдиним життєздатним рішенням ядерної проблеми Ірану, засудили «незаконні односторонні санкції» і закликали всі сторони уникати дій, які можуть посилити напруженість.
У заяві була зроблена спроба підтримати позицію Ірану і відкинути підхід Вашингтона. Тим не менш, становище Москви та Пекіна на світовій арені може означати, що вони не обов’язково зацікавлені в укладенні вигідної для Ісламської Республіки угоди.
Ширші стратегічні інтереси, які переслідують як Китай, так і Росія, вказують на те, що жодна з них не прагне до остаточного вирішення ядерного протистояння. Натомість, обидві країни, ймовірно, віддають перевагу тому, щоб затяжна невирішена проблема тримала Сполучені Штати в напрузі, одночасно гарантуючи, що Іран залишиться для них корисною геополітичною картою, пише Al-Monitor.
У Китаю та Росії є історія участі в дипломатії щодо ядерної програми Ірану. Обидві країни були серед переговірників щодо Спільного всеосяжного плану дій – оригінальної ядерної угоди, укладеної в 2015 році, від якої Трамп відмовився в 2018 році на користь політики «максимального тиску».
Тепер, коли Трамп прагне відновити дипломатичний підхід, у Пекіна та Москви є свої власні інтереси в тому, щоб бути за столом переговорів.
Інтереси Китаю
Після посередництва в розрядці між Саудівською Аравією та Іраном у 2023 році Китай шукає нові можливості для створення образу відповідальної великої держави.
І це не просто видимість. Як пише Foreign Policy, Китай не підтримує розробку Іраном ядерної зброї, що може призвести до ефекту доміно, підштовхуючи більше країн до розвитку власного ядерного потенціалу, особливо з огляду на те, що Китай сприймає себе як майбутнього лідера на світовому рівні.
Крім того, потенційний ризик військового конфлікту через іранську ядерну кризу може призвести до такої регіональної нестабільності та хаосу, які ще більше порушать геоекономічні та геополітичні інтереси Китаю.
Але зв’язки Китаю з Іраном насамперед зумовлені його енергетичними потребами. Іран є великим постачальником сирої нафти до Китаю, який неодноразово виступав проти санкцій США, спрямованих проти іранського експорту енергоносіїв.
Хоча Китай підтримує Іран дипломатично, він не надав значної економічної допомоги понад те, що потрібно для забезпечення імпорту енергоносіїв. Він дотримувався обережного балансування, підтримуючи торговельні відносини з Іраном, при цьому гарантуючи, що його політика не викличе заходів у відповідь з боку США.
Інтереси Росії
Росія, очевидно, відгукнулася на прохання представників президента США Дональда Трампа стати посередником у переговорах з Іраном. Для Володимира Путіна це шанс закріпити потепління у відносинах з Вашингтоном, що намічається, а також ще раз продемонструвати важливість Москви на міжнародній арені.
Але для Росії невирішена іранська ядерна проблема є стратегічним активом. Тримати кризу в підвішеному стані в її інтересах, адже тоді увага Сполучених Штатів залишається прикутою до Близького Сходу, а не до війни Кремля в Україні.
Питання того, що Росія не виступає за справжнє вирішення кризи, вже давно піднімається поміркованими іранськими політиками — навіть колишнім міністром закордонних справ Мохаммадом Джавадом Заріфом, який був іранським архітектором ядерної угоди 2015 року. «Немає сумнівів, що Росія готова пожертвувати Іраном заради власної жадібності та інтересів у своїх відносинах з Америкою», — написав він у мемуарах про свою дипломатичну кар’єру, опублікованих минулого року.
Росія послідовно виступала проти санкцій США щодо Ірану і забезпечувала обмежене дипломатичне прикриття в Організації Об’єднаних Націй. Проте, як і Пекін, Москва не пішла далі символічних жестів і не надала Ірану суттєвої економічної допомоги чи військової підтримки, які б докорінно змінили стратегічний баланс.
Тим часом, економічна ситуація всередині Ірану все погіршується. Віялове відключення електроенергії та припинення роботи державних установ, включаючи школи, стало звичайною справою. Іранська валюта побила черговий антирекорд. Все це сприяє суспільному невдоволенню і створює передумови для політичної кризи. Єдиний спосіб полегшити цей тиск – позбутися хоча б частини санкцій, і зволікання в цьому питанні може бути вкрай проблематичною стратегією для Ірану.
Однак два ключові союзники Тегерану, навпаки, зацікавлені в затяжній кризі. Поки увага США спрямована на Іран, їхнє протистояння з Пекіном і Москвою залишається обмеженим. Іран, тим часом, залишається залежним від Китаю та Росії в плані дипломатичної підтримки та економічних шляхів життєзабезпечення, що, своєю чергою, дає обом країнам більше важелів впливу на Тегеран.
Автор: Олександра Аппельберг
На фото, зліва направо: заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков, заступник міністра закордонних справ Китаю Ма Чжаосюй та заступник міністра закордонних справ Ірану Казем Гарібабаді зустрічаються з журналістами після зустрічі в державній резиденції «Дяоюйтай» 14 березня 2025 року в Пекіні, Китай
Фото: Lintao Zhang/Pool Photo via AP
