Сьогодні ввечері уряд ухвалить найдраматичніше рішення від початку війни
Начальник Генштабу Еяль Замір не міг повірити, що це відбувається з ним. Ввечері в понеділок, після чергового тривалого засідання без телефонів, він вийшов зі свого кабінету на 14-му поверсі будівлі Кірії в Тель-Авіві й отримав від співробітників своєї канцелярії повідомлення: політичним оглядачам дали брифінг, згідно з яким Нетаньягу та кабінет міністрів ухвалили рішення про захоплення Гази. Хтось навіть додав у рупори пропаганди Нетаньягу: «Якщо начальнику Генштабу це не підходить — він може піти у відставку». Немає потреби описувати гнів начальника Генштабу, особливо його почуття приниження. Протягом кількох тижнів він намагається добитися можливості представити кабінету план ЦАХАЛу щодо подальших дій у секторі. Він уже повідомив Нетаньягу, що армія виконала всі цілі операції «Колісниці Гідеона». Але на нього ніхто не звертає уваги.
Наступного дня, у вівторок ввечері, під час вузької наради з питань безпеки, начальник Генштабу Замір зірвався на Нетаньягу: «Як це виглядає — ви ухвалюєте рішення про захоплення Гази, навіть не вислухавши позицію армії? Як це взагалі виглядає? І взагалі — чому ви нападаєте на мене? Чому зливаєте інформацію проти мене? Ви готуєте пастку в Газі».
Нетаньягу відповів: «Неприйнятно, щоб ти погрожував відставкою, якщо не ухвалять твою позицію. Представ план захоплення сектору».
Замір: «Я вже представив. Це і є план».
Нетаньягу підсумував перед розлюченим начальником Генштабу: «Допрацюй і представ нам».
Сьогодні ввечері кабінет знову збереться. На порядку денному — дві позиції.
Позиція Нетаньягу: захопити весь сектор і, по суті, не оголошуючи цього офіційно, встановити військове управління в Газі.
Та позиція армії: розділити сектор Газа на нові зони, оточити осередки ХАМАСу, контролювати основні маршрути. В армії стверджують, що такий план потребуватиме меншої кількості солдатів і не поставить під загрозу життя заручників. Начальник Генштабу наполягає на тривалому тиску на ХАМАС.
Публічне протистояння з начальником Генштабу вигідне Нетаньягу. Він отримує з цього користь. По-перше, сам факт того, що він поширює брифінги про підтримку захоплення Гази, заспокоює його партнерів — Смотрича й Бен-Гвіра: «Ось, я ж за захоплення, це армія проти». Така позиція влаштовує і праве крило табору Нетаньягу, і всередині «Лікуду».
Другий плюс — це погроза ХАМАСу: «Подивіться, що ми з вами зробимо, якщо ви не повернетеся за стіл переговорів щодо угоди про звільнення заручників».
До речі, саме цього насправді і хоче Нетаньягу.
Є й третя причина, чому йому вигідно сваритися з начальником Генштабу.
Політика Нетаньягу в Газі зазнала краху. Минув рік і десять місяців після жахливої бійні, а яка ситуація сьогодні: ХАМАС не знищено, заручників не повернуто, військовий тиск не дав результату. Гуманітарна допомога, яку Нетаньягу дозволив доставляти до Гази — з повітря й по суші — стала однією з наймасштабніших за останні роки. Ми навіть фактично надали ХАМАСу неофіційне перемир’я — щоб вони могли відпочити й перегрупуватися. А дипломатичне цунамі, організоване ними проти нас, охопило увесь світ. Кампанія зі звинувачення Ізраїлю в «голоді в Газі» виявилася, з точки зору ХАМАСу, більш ніж успішною.
Франція, Велика Британія, Німеччина, Канада, Фінляндія, Португалія, Ісландія та інші країни вже повідомили, що у вересні, на відкритті Генеральної Асамблеї ООН, підтримають створення палестинської держави.
Рік і десять місяців потому після жахливої різанини — після вбивств, зґвалтувань, катувань і викрадень — ми опинилися в такій ситуації. Це, на жаль, найкращий період для ХАМАСу за весь останній час. І ця поразка — на совісті Нетаньягу. За успіх у війні з Іраном він вимагав усі лаври. А от за бійню 7 жовтня та нинішню поразку в боротьбі з ХАМАСом — брати на себе відповідальність він категорично відмовляється. Тому, щоб не говорили про провал (тимчасовий, хочеться вірити), Нетаньягу воліє, щоб говорили про його конфлікт із начальником Генштабу. Так зручніше.
Кілька слів про самого генерала Заміра — про наклеп і нападки на нього з боку «токсичної машини» Нетаньягу. Невелике нагадування: попередньому начальнику Генштабу — Герці Халеві — Нетаньягу та його оточення «пили кров через соломинку». Атаки почалися одразу після катастрофи 7 жовтня й тривали до самого його звільнення. Брифінги, важкі образи, бруд, витоки — усе це відбувалося на тлі важкої війни на кількох фронтах. Ці нападки сипалися з усіх боків — від Маямі до Єрусалима, через Тель-Авів. У його спину встромляли кожен можливий ніж — з усією силою. 21 січня цього року він здався й оголосив про відставку. 6 березня він завершив службу. Уряд Нетаньягу призначив на його місце Еяля Заміра.
На церемонії вступу на посаду Нетаньягу сказав: «Я двічі рекомендував тебе на пост начальника Генштабу, і ось тепер, втретє, прийшов час Заміра. Ми працювали пліч-о-пліч понад десять років тому, коли ти був моїм військовим секретарем. Уже тоді ти справив на мене сильне враження».
Теплі слова підтримки. Навіть зворушливі. Але лише небагато хто знав про драму, що розгорнулася перед призначенням.
Еяль Замір був природним кандидатом. Тим, кого логічно було б призначити в часи важкої війни та кризи. Як сказав Нетаньягу: «Я двічі тебе рекомендував». Вибір Заміра був цілком очікуваним. У нього був повний і вражаючий послужний список, він був практично консенсусною фігурою. Його з розпростертими обіймами прийняли б в армії, він би одразу вливався в посаду. Але Сара Нетаньягу була проти. Бог знає, яке вона має право втручатися у святе святих держави — в армію — у процес, який повинен бути максимально прозорим і професійним. Але Сара Нетаньягу не хотіла, щоб Еяль Замір став начальником Генштабу.
Вчора Ярон Авраам повідомив, що Сара Нетаньягу сказала: «Я знала, що Еяль Замір не витримає тиску з боку ЗМІ. Я сказала чоловікові, що його не можна призначати».
Їхній син Яїр, який жив у Маямі ще до початку війни — не в резерві — також був невдоволений вибором. Сара чинила сильний тиск, зокрема на Ісраеля Каца, щоб він призначив генерала Давида Зіні. Міністр оборони, розуміючи, яким шоком стане таке призначення і якої шкоди це завдасть йому самому, наполіг на Замірі — й переміг.
Як уже зазначалося, небагато хто знав про закулісний тиск Сари Нетаньягу, але цього тижня Яїр Нетаньягу сам це підтвердив. Після того як він напав на начальника Генштабу у відповідь на твіти Йосі Єгошуа, який вимагав від Нетаньягу пояснити публіці, що означає захоплення Гази, користувачі нагадали Яїру, що це призначення зробив його батько. На що Яїр Нетаньягу відповів: «Тим, хто наполіг на призначенні Заміра, був Ісраель Кац. Це Кац обрав трьох кандидатів на посаду».
Битва навколо начальника Генштабу триває, у той час як на столі лежить опція повномасштабного захоплення Гази — важкої та кривавої війни. Міністр оборони Ісраель Кац відповів Яїру Нетаньягу, «відважному воїну» з Маямі: «Так, як і повідомлялося, я справді рекомендував Еяля Заміра на посаду начальника Генштабу ЦАХАЛу, і прем’єр-міністр разом з урядом затвердили мою рекомендацію. Я вважав, що на тому етапі, на якому перебувала армія, він був найбільш підходящим кандидатом для побудови та управління бойовими можливостями в умовах численних загроз, що стоять перед нами, завдяки своєму досвіду, поглядам і компетентності».
Сьогодні ввечері Кабінет збереться на одне з найдраматичніших засідань за останні роки — навіть за мірками тих драм, які ми пережили за останні рік і десять місяців. Ми живемо в режимі безперервної драми. Захоплення сектора матиме колосальний вплив на життя кожного з нас.
Начальник Генштабу Еяль Замір уже попередив Кабінет: повне захоплення сектора займе місяці, а зачистка території триватиме роками. Наслідки можуть бути тяжкими: величезна кількість загиблих солдатів — на додачу до вже 897 полеглих. Десятки мільярдів шекелів підуть на ведення війни та утримання військової адміністрації в Газі. Ізраїль буде визнано відповідальним за життя 2,2 мільйона палестинців — за їхнє здоров’я, освіту, соціальне забезпечення, зайнятість, за саме їхнє життя. І все це — за рахунок ізраїльських платників податків, їхнього добробуту та рівня життя.
З іншого боку, для такого захоплення знадобиться масштабна мобілізація резервістів — щонайменше на два тижні. Але жодної широкої мобілізації не проводиться. Навпаки — дивізію 98, одну з тих, що воювали в Газі, недавно звідти вивели.
Ми загрузли в Газі. Серйозно загрузли. ХАМАС посилює позиції, не хоче угоди, не хоче нічого. Йому це зараз вигідно. Час працює на нього.
А мрія про захоплення сектору — це мрія меншості в Ізраїлі. Переважно тих, хто пов’язаний із табором Смотрича та Бен-Гвіра, хто прагне відновити поселенську активність у Газі.
Ізраїль у режимі очікування. Настрій у суспільстві пригнічений. Відео жахів за участі Рома Бреславського та Евіатара Давида шокували ізраїльтян, попри те що суспільство вже давно звикло до жахів війни.
Минає рік і десять місяців із моменту жахливої бійні. Ізраїль у складній точці. Це була війна, в якій політичні розрахунки постійно втручалися у військові рішення. Нетаньягу діяв передусім, виходячи з бажання зберегти владу, і пропозиції на кшталт обговорення «дня після» в Газі — висміювалися та відкидалися. Ми стоїмо перед двома поганими варіантами — із ХАМАСом, у якого повно часу. А у уряду Ізраїлю, здається, немає ані терміновості, ані чіткого плану. Він займався цього тижня питаннями охорони родини Нетаньягу та відстороненням юридичного радника. Пріоритети, як то кажуть, розставлено.
Автор: Барак Сарі
Джерело: Walla
Фото: Олів’є Фітуссі
