Смертельні ін’єкції терористам слугують Нетаньягу — вони розкладають опозицію
Ітамар Бен-Гвір — не перший політик, який будує свою кампанію на тілах засуджених до смерті. Його випередив Білл Клінтон, що нині вважається ліберальною іконою, але коли він був губернатором Арканзасу й кандидатом у президенти США у 1992 році, він особисто простежив за виконанням смертного вироку психічно хворому ув’язненому, засудженому за вбивство поліцейського.
Ув’язненого стратили смертельною ін’єкцією — саме таке покарання ізраїльські законодавці передбачають для засуджених за вбивство «з наміром завдати шкоди відродженню єврейського народу на його землі», як сказано в поправці 159 до Кримінального закону (смертна кара для терористів), яка наближається до остаточного ухвалення в Кнесеті.
Клінтон хотів виглядати «жорстким у боротьбі зі злочинністю», а Бен-Гвір прагне постати катом палестинців. Його соратник, глава Управління тюрем ШАБАС Кобі Яакобі, зможе забезпечити йому сотні страчених палестинців до виборів — як насос для перекачування голосів на користь «Єврейської міці».
Суперечка про смертну кару зосереджена на моральній несправедливості страти та вбудованій дискримінації в законопроєкті між палестинськими й єврейськими терористами. Але пришвидшене просування законопроєкту має і політичне значення: воно розколює опозиційний табір.
На голосуванні щодо ухвалення закону в першому читанні Авігдор Ліберман його підтримав, демократичні та арабські партії виступили проти, а Яір Лапід, Гаді Айнескот і Бені Ганц були відсутні в залі.
Лише в Ізраїлі лідер опозиції та колишній прем’єр-міністр не мають позиції щодо такого доленосного питання, як масові страти. Саме такими — роз’єднаними й заляканими — Нетаньягу хоче їх бачити. Йому подобається заганяти Яіра Голана до одного кута з Айманом Уде, Ахмедом Тібі та Мансуром Аббасом — як «нелегітимного партнера» для «сіоністської коаліції» — і таким чином нейтралізувати можливість створення майбутнього уряду без «Лікуду».
Так само, як і смертельні ін’єкції терористам, «слідча комісія» щодо провалу 7 жовтня, яку створює Нетаньягу, стане трюком «розділяй і володарюй» проти його політичних опонентів. Як сказав міністр Зеев Елькін, член комісії зі сформування мандату, урядова комісія повинна встановити, що угоди Осло 1993 року та розмежування у Газі 2005 року призвели до атаки ХАМАСу в 2023-му.
Іншими словами, її висновки узаконять державним гербом давнє гасло правих: «Злочинців Осло — до суду». Але це буде слабким заспокоєнням для Нетаньягу, який повернувся до влади після Осло та розмежування, не скасував їх і мав достатньо часу, щоб підготуватися до оборони держави.
Покладання провини на Іцхака Рабіна та Аріеля Шарона не звільнить Нетаньягу від відповідальності за залишення прикордонних населених пунктів без захисту.
Однак навіть якщо комісія не зможе повністю виправдати Нетаньягу, вона дасть йому безліч політично цінних балів. Важко уявити, хто погодиться постати перед державною «замилювальною» комісією, щоб заднім числом захищати Осло та розмежування.
Історичні кроки щодо поділу країни сьогодні мають мало захисників навіть серед противників Нетаньягу. Нафталі Беннет, який вимальовується як лідер ліберального табору, вирішив не брати участь у меморіальному мітингу пам’яті вбитого прем’єр-міністра, побоюючись асоціацій з угодою з Ясиром Арафатом. Беннет хоче збирати голоси на вулиці Каплан, але не на площі Рабина.
Від початку війни Нетаньягу проводив жорстку зовнішню та оборонну політику, яка користується популярністю навіть за межами його табору. Це дозволило йому утриматися при владі попри жахливий провал, низькі рейтинги та порожні обіцянки «повної перемоги».
Саме тому він підтримує квазіслідчу комісію та закон про смертну кару терористів. Смертельні ін’єкції ХАМАСу, можливо, красуватимуться в роликах TikTok і на білбордах Бен-Гвіра, але вони також послужать Нетаньягу — щоб розширити коаліцію після виборів і зменшити залежність від своїх крайніх правих партнерів.
Алуф Бен, «ХаАрец»
Фото: Ronen Zvulun Pool Photo via AP
