Щоб урятувати коаліцію, Нетаньягу розкрив державну таємницю — The New York Times
Напередодні війни з Іраном прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу розкрив державну таємницю своєму коаліційному партнеру — ультраортодоксальному політику Моше Гафні. При цьому Гафні не мав допуску до настільки засекреченої інформації. Нетаньягу повідомив йому про заплановану атаку на Іран за три дні до її початку.
Про це йдеться в розслідуванні, яке для The New York Times підготували журналісти Патрік Кінгслі, Ронен Бергман і Натан Оденгаймер. Вони поспілкувались із понад 110 посадовцями з Ізраїлю, США та арабських країн, а також вивчили десятки документів — протоколи перемовин і засідань уряду, військові плани, розвідувальні зведення тощо.
Розслідування дає цілісну картину того, як Нетаньягу затягував поточну війну і використовував її у власних політичних інтересах. Історія з Гафні — лише один, хоча й промовистий, епізод у цій картині.
Напередодні атаки на Іран ультраортодоксальні партії були готові проголосувати разом з опозицією за розпуск Кнесету. Вони були обурені тим, що під час війни коаліція не просуває так званий «закон про призов», який звільняє більшість ультраортодоксів від служби в армії.
Якби Кнесет розпустили, це призвело б до дострокових виборів. Нетаньягу, навіть залишаючись виконувачем обов’язків прем’єра, все ще міг би віддати наказ про напад, але його легітимність була б поставлена під сумнів.
9 червня Нетаньягу пішов на хитрий політичний крок. У своєму невеликому офісі в комплексі «Кір’я» в Тель-Авіві, де він працює частину тижня, він доручив помічнику зателефонувати Моше Гафні — лідеру партії «Дегель га-Тора», що входить до ультраортодоксального блоку «Ягадут га-Тора».
Ці депутати були найближче до того, щоби обвалити коаліцію.
Щойно Гафні відповів, телефон передали Нетаньягу, який негайно запросив його на зустріч. Коли той прибув до офісу близько 18:00, йому вручили документ на підпис. Це була угода про нерозголошення — стандартний документ у ЦАХАЛі, що зобов’язує тримати військову таємницю під загрозою судового переслідування.
Гафні підписав її — і тоді Нетаньягу розповів йому про план атаки на Іран через чотири дні.
Гафні вийшов із зустрічі стривоженим. Він вагався: чи не обманює його Нетаньягу, вправний політик? Але водночас боявся, що прем’єр каже правду — і тоді розпуск Кнесету міг би зірвати військові плани.
Через два дні партія Гафні проголосувала за збереження коаліції — і Нетаньягу зберіг посаду прем’єра. Менш ніж за 24 години ізраїльські ВПС розпочали удар по Ірану.
Цей багаторівневий маневр демонструє політичну спритність Нетаньягу — зазначають автори розслідування. Він забезпечив собі політичне виживання, вправно маніпулюючи як союзниками по коаліції, так і партнерами в уряді США.
«Передусім це демонструє, як Нетаньягу використовує війну як інструмент — у Газі, Лівані чи, як у цьому випадку, в Ірані — частково для того, щоби залишитися при владі», — підсумовують журналісти.
Дослідники обережні у висновках, чи був удар по Ірану дійсно необхідним. Вони припускають, що в цьому випадку могли збігтися особисті й національні інтереси Нетаньягу.
«План удару по Ірану був єдиним, що втримало харедім від розпуску уряду, — сказав Ісраель Коен, ультраортодоксальний радіоведучий і довірена особа Гафні. — І Бі-Бі це знав».
Фото: Amos Ben Gershom, GPO
