Щоб ультраортодокси пішли до ЦАХАЛу, перестаньте «годувати» ухилянтів
У документі, опублікованому 25 березня бюджетним відділом Мінфіну, міститься критика законопроекту про звільнення ультраортодоксів від військового обов’язку. У ньому сказана проста річ: у ЦАХАЛі не вистачає солдатів, особливо в бойових частинах. З цієї причини ЦАХАЛ має намір продовжити термін обов’язкової служби і збільшити навантаження на резервістів.
Йдеться про два закони, які за десять років коштуватимуть економіці 145 мільярдів шекелів, а втрати кожного резервіста обчислюватимуться десятками тисяч. Єдиний спосіб запобігти цьому — збільшити кількість солдатів, які служать у бойових частинах. Тобто перерозподілити тягар армійської служби. Тобто призвати до армії чоловіків-ультраортодоксів.
У документі Мінфіну наголошується, що йдеться про нестачу солдатів саме в бойових частинах, і тому створення спеціальних альтернативних та небойових маршрутів служби, як і рекрутування ультраортодоксів старшого покоління, проблему не вирішать.
Документ безпрецедентний та подвійно сміливий. По-перше, він був усіма правдами і неправдами опублікований всупереч волі уряду — після того, як коаліція Нетаніягу абсолютно абсурдно почала просувати свій законопроект про призов, не отримавши на нього професійного висновку мін’юсту та мінфіну.
По-друге, якщо думку фахівців доводиться протягувати силою, то бюджетне управління дозволило собі піти до кінця і дати поради уряду щодо бажаної кадрової політики. Тут воно пропонує не що інше, як революцію: скасувати ультраортодоксам відстрочку від служби у зв’язку з навчанням у єшиві та перейти до повної обов’язковості військової повинності для всіх чоловіків-ультраортодоксів, за винятком квоти для найталановитіших учнів єшив.
Ця пропозиція звучить майже наївно: які шанси змусити ультраортодоксів піти в армію?
Ультраортодоксальні рабини та політики кажуть: «Ми помремо, а служити не будемо», або: «Відлітаємо закордон, щоб не йти в армію». Дослідники ультраортодоксальної громади вважають, що багато чоловіків-харедім вирушають довічно вчитися в єшиви не з любові до колелю, а з ненависті до ЦАХАЛу. А підвищення віку звільнення від військової служби до 35 років призвело б до того, що чоловіки залишаться в колелі і не вийдуть на роботу аж до цього віку. Тобто це рецепт повної руйнації ринку праці в Ізраїлі. Він змусить родини ультраортодоксів жити у злиднях навіки.
Історична помилка Бегіна
Незважаючи на все це, бюджетний відділ просуває пропозицію про «призов до армії для всіх харедім» (як уже згадувалося, за винятком квоти для особливо обдарованих учнів), а подолати очікуваний опір хоче фінансовими стимулами: чоловік-ультраортодокс, який не пішов на військову службу, втратить кошик економічних пільг, якими він зараз користується. Це допомога авреха, право на знижку в оплаті за садок для його дітей, знижка на муніципальний податок («арнону»), право на придбання житла зі знижкою в рамках програми «Ціна для новосела» та багато іншого. Плюс запропоновано скоротити бюджети на ультраортодоксальну освіту, яка не дає своїм випускникам навичок, необхідних для інтеграції у ринок праці.
Чи вплине на тих, хто готовий «померти і не піти в армію», той факт, що у них більше не буде знижок у дитячих садках? Тут варто згадати історію звільнення від призову ультраортодоксів та «громади учнів».
Доктор Іцхак Трахтінгот та доктор Хіла Акельсрад з Інституту Аарона при університеті Райхмана опублікували історико-соціологічне дослідження на тему економіки ультраортодоксальної громади в Ізраїлі. У ньому згадується переломний рік: 1977-й.
До 1977 року ультраортодоксальні партії перебували в опозиції та ревно охороняли ізольований спосіб життя своєї пастви. До цього року близько 83% ультраортодоксальних чоловіків працювали, і лише 2,5% із них користувалися звільненням від військової служби (ті, для кого вивчення Тори є справою життя, їхнім ремеслом). Рівень народжуваності у ультраортодоксів також був набагато нижчим: у 1972 році тільки 33% заміжніх ультраортодоксальних жінок народжували більше чотирьох дітей, і цей показник не сильно відрізняється від аналогічного показника за межами громади (21%). Число учнів у єшивах у період з 1952 по 1977 рік зростало відносно помірними темпами і досягло приблизно 8000 осіб.
Чоловіки-ультраортодокси доти навіть служили в армії. В аналізі Інституту Аарона говориться, що «під час Війни за Незалежність між армією та керівниками єшив, рабинами та ультраортодоксальними лідерами була підписана угода, згідно з якою члени єшиви, в принципі, звільняються від обов’язку служити в армії, але як тимчасовий захід узгоджено проведення днів військової підготовки всіх учнів єшив у Єрусалимі (крім низки «найобдарованіших учнів»)».
Відповідно до угоди, учні єшиви у віці від 17 до 22 років навчалися поводженню зі зброєю на випадок «вирішального дня», а єшиботники у віці 23 років і старші служили у спеціальних релігійних ротах на сторожових та інших посадах. За результатами угоди було створено «Батальйон Тув’я», в якому учні ультраортодоксальних єшив займалися переважно будівництвом укріплень. Навіть під час Шестиденної війни тисячі ультраортодоксів були зайняті на військовій службі – одні в рамках військового рабинату займалися впізнанням загиблих, інші були простими солдатами.
Ця реальність різко змінилася, коли 1977 року стався так званий «переворот». «Лікуд» та Менахем Бегін прийшли до влади і вирішили прибрати до рук ультраортодоксальні партії та включити їх до нової коаліції «Лікуда». Як у сенсі бюджетів, які пішли в ультраортодоксальну громаду, так і в сенсі військової служби це було подібно до прориву греблі. Щоб догодити ультраортодоксам, Бегін припустився історичної помилки і скасував квоти на кількість ультраортодоксів, які мають право на звільнення від військової служби («Тора — їхнє ремесло, справа їхнього життя»), дозволивши тим самим кожному ультраортодоксу на повному державному фінансуванні вчитися в єшиві, а не служити в армії.
Результати не змусили на себе чекати. Трахтінгот і Аксельрад докладно описують драматичні зміни у способі життя ультраортодоксів після 1977 року: бюджети потекли до ультраортодоксальної системи освіти, кількість учнів у якій різко зросла одночасно із створенням нової ультраортодоксальної системи освіти ШАС «Мааян хінух торані».
Підскочила й народжуваність ультраортодоксів: у 1983 році ультраортодоксальні жінки, які народили більше чотирьох дітей, вже опинилися у більшості (55%), а в 2008 році вони склали абсолютну більшість — 74% порівняно з 8% серед світських жінок.
Рівень зайнятості серед чоловіків-ультраортодоксів впав з 83% до 34% на початок 2000-х років. І, звісно, зняття обмеження на звільнення від військової служби призвело до збільшення кількості тих, хто не призивається до армії — з 2,5% у 1980 році до 10% у 2005-му. Тобто за 25 років кількість пільговиків збільшилася вчетверо.
Все, що потрібно, це рішучість
«Різка зміна ультраортодоксального способу життя з 1977 року не випадкова. Вона пов’язана з підключенням ультраортодоксального суспільства до державних бюджетів на соцзабезпечення, освіту, релігійні потреби, що сприяло процвітанню більш консервативних інститутів», — пишуть Трахтінгот та Аксельрад.
Так було сформовано ультраортодоксальне суспільство, яким ми його знаємо сьогодні, — суспільство, яке не навчається, не працює і не служить в армії. Державне фінансування, яке отримує ультраортодоксальна система освіти, та підтримка ультраортодоксальних сімей, які існують поза ринком праці, за допомогою складної системи допомоги — ось що змінило ультраортодоксів. Навіть зростання народжуваності було зумовлене економічними стимулами, а не заповіддю «плодіться та розмножуйтесь».
Очевидний висновок полягає в тому, що так само, як держава змінила ультраортодоксальне суспільство у 1977 році, вона може змінити його знову, прибравши економічні стимули. Відмова від служби в армії, певно, не витримає фінансового тиску. Все, що необхідно — це виявити рішучість і змінити бюджети, що спрямовуються до ультраортодоксального суспільства, так, щоб вони заохочували профільне навчання, військову службу та роботу, а не навпаки.
Джерело: Мейрав Арлозоров, TheMarker
Фото: Олів’є Фітуссі
