Що залишиться від приватних меморіалів пам’яті жертв 7 жовтня?
По дорозі з Ашкелона до Сдерота настає невловимий момент, коли ви відчуваєте, що опинилися в зоні лиха. Це може статися на перехресті біля кібуцу Яд-Мордехай або за кілька кілометрів на південь від нього, в околицях коледжу «Сапір». Це відчуття посилюється на шосе 232, яке 7 жовтня стало справжньою дорогою смерті. Рухаючись у бік єгипетського кордону, ви проїжджаєте кібуци Кфар-Аза, Беері, Реїм, Суфа — всі ці назви нагадують про страшну бійню, що відбувалася тут. Вздовж дороги майорять тисячі жовтих прапорів — символ солідарності з викраденими ізраїльтянами. Всюди видніються імпровізовані обеліски, зведені родичами загиблих, а стіни бетонних укриттів, що стали 7 жовтня смертельною пасткою, вкриті малюнками та словами прощання з жертвами різанини.
Існують і офіційні меморіали пам’яті загиблих. Один з них був відкритий цього тижня в Сдероті — на руїнах будівлі поліції, зруйнованої під час бою з терористами, що тривав понад добу. Навколо пам’ятника, що являє собою 18 стовпів, які здіймаються в небо, в подальшому планують розбити сквер. Тут вже прокладено стежку Полеглих на пам’ять про загиблих 7 жовтня жителів Сдерота. Навпроти пам’ятника встановлено стометрову стіну, що увічнює подвиг загиблих тут воїнів.
Найбільше людей відвідують «стоянку згорілих автомобілів» біля мошаву Ткума. Це поки що єдиний меморіальний комплекс, створений міністерством у справах єврейської спадщини. Він огороджений, відкритий у певні години, тут працюють професійні гіди. Крім того, відвідувачам пропонують додаткові послуги.
Тут щільними рядами стоять близько 300 понівечених автомобільних остовів, нагромаджених один на одного. Вони утворюють величезну стіну, яку видно здалеку. Кладовище згорілих машин відвідують і сім’ї, і організовані групи. Деякі приїжджають поодинці. Тут проводять поминальні молитви, а повітря в цей час оглашають трубні звуки шофара.
Елінор Коган-Леві, екскурсовод з Офакіма, розповідає, що автомобілі були зібрані і доставлені на стоянку протягом десяти днів після 7 жовтня. За її словами, бойовики ХАМАСу цілеспрямовано підпалювали машини. «Щастя ще, що за допомогою солдатів і місцевих жителів багатьом водіям вдалося врятуватися», — каже вона.
На іншому кінці стоянки знаходяться автомобілі, які були обстріляні, але не обгоріли, а деякі взагалі виглядають абсолютно справними. «Деякі з цих машин знаходяться тут тому, що їхні власники були вбиті, — пояснює Коган-Леві. — Власники інших вижили, але не змогли більше користуватися своїми автомобілями — це пробуджувало у них надто важкі спогади».
За кермом сріблястої «Купри» з вибитими вікнами 7 жовтня сидів 31-річний Бен Шимоні з Ашкелона. На своїй машині він намагався вивезти з фестивалю «Нова» якомога більше людей. Шимоні здійснив два рейси і врятував 12 осіб. Під час третього біля кібуцу Алумім його машину обстріляли терористи. Разом з Шимоні в сріблястій «Купрі» знаходилися Гайя Халіфа, Ромі Лешем-Гонен і Офір Царфаті. Шимоні і Халіфа загинули на місці, Лешем-Гонен була викрадена і досі перебуває в полоні, Царафті був викрадений і вбитий. Його тіло вдалося повернути до Ізраїлю в грудні минулого року.
На стоянці знаходяться також 25 пікапів і 180 мотоциклів, які використовували бойовики ХАМАСу. На двох пікапах досі встановлені кулемети. «Коли ці машини привезли сюди, в них ще знаходилися фрагменти людських тіл, — розповідає Коган-Леві. — Протягом грудня над ними працювала бригада у складі 30 осіб. Звідси вивезли 200 мішків з останками, які потім кремували в Рішон-ле-Ціоні».
Ми їдемо ще 20 хвилин по шосе 232. У міру наближення до кібуцу Реїм, в околицях якого проходив фестиваль «Нова», ми бачимо все більше імпровізованих меморіалів. На місці, де знаходилася парковка, сьогодні працюють кілька гідів. Сюди постійно приїжджають різні групи відвідувачів — прості громадяни, туристи, поліцейські. На залізному щиті вказано, де знаходився «головний танцмайданчик», де можна ознайомитися з «історією маленького бару» (там ховалися учасники фестивалю, поки їх не виявили терористи), а де — з «історією машини швидкої допомоги» (в ній також ховалася група молодих людей — більшість з них були вбиті протитанковим снарядом, випущеним з РПГ). На сотнях вкопаних тут стовпів висять фотографії загиблих і викрадених. Їхні рідні встановили біля кожного стовпа місце для сидіння, надгробний камінь або обеліск, тут постійно лежать квіти.
Тимчасовий чи постійний
Багато з цих імпровізованих меморіалів створив Амір Ходоров, колишній військовий льотчик, який зараз займається фотографією та образотворчим мистецтвом. Після 7 жовтня його першим проектом стало створення величезного колажу з фотографій 400 загиблих. Зараз він у центрі танцмайданчика, де проходив фестиваль «Нова».
Парковка біля кібуцу Реїм знаходиться на державній земельній ділянці, якою керує Єврейський національний фонд. Його керівництво розглядало можливість проведення міжнародного конкурсу зі створення тут меморіального комплексу — за прикладом Ground Zero на місці веж-близнюків у Нью-Йорку. Але уряд Ізраїлю не підтримав ініціативу. Відповідальність за облаштування меморіалу біля кібуцу Реїм була покладена на міністерство у справах єврейської спадщини.
На підготовку до проведення поминальних заходів у першу річницю 7 жовтня ЄНФ витратив близько 4 мільйонів шекелів. На місці проведення фестивалю «Нова» були прокладені доріжки, що ведуть до пам’ятних місць, встановлені туалети та умивальники, встановлені вказівники, а до заново висадженого гаю була підведена зрошувальна система. Складається враження, що меморіал, який виник таким чином, стане зрештою постійним.
Ходоров пишається тим, що саме він підштовхнув ЄНФ прокласти на парковці доріжки. Біля кібуцу Реїм він буває як мінімум три дні на тиждень і підтримує контакти з більш ніж 400 сім’ями учасників фестивалю «Нова». «Створенням меморіалів в Ізраїлі, як правило, керує держава, але доти, поки триває війна, вона не може займатися цим, — пояснює Ходоров, чому він сам вирішив взятися за цю справу. — Місце проведення фестивалю «Нова» відвідують тисячі людей, і їм необхідно розповідати про те, що тут сталося. Ми повинні зберігати пам’ять про загиблих. Це буде найкрасивіший і найсумніший парк у світі».
Ходоров сповнений рішучості зберегти кожну деталь того, що відбувалося біля кібуцу Реїм у той страшний день. Наприклад, він зміг повернути сюди два жовті контейнери, в яких протягом кількох годин ховалася група молодих людей. Вони накрилися мішками для сміття і час від часу відправляли повідомлення своїм рідним. Об 11:47 їх виявив бойовик ХАМАСу. Більшість молодих людей, що ховалися, були вбиті. Після 7 жовтня контейнери повернули підряднику з вивезення сміття, але Ходоров вирішив викупити їх і перетворити на меморіал. Зараз він працює над створенням моделі бару фестивалю «Нова» в натуральну величину. На його стійках будуть встановлені таблички, що розповідають історії загиблих тут людей.
Архітектор Шира Шапіра координує увічнення пам’яті загиблих від імені держави. Шира — мати Анера Шапіра, який загинув як герой після того, як зумів викинути кілька гранат з бетонного укриття, де ховався разом з іншими молодими людьми. «Анер, мабуть, зумів відкинути дев’ять гранат, кинутих бойовиками ХАМАСу, — каже Шира. — Він загинув у результаті пострілу з РПГ. Гранати його не брали. Але я не хочу, щоб у нашій пам’яті залишилися тільки його останні півгодини. Нам потрібно пам’ятати і все інше його життя. Я вірю, що в майбутньому меморіал «Нова» стане місцем проведення музичних та інших культурних заходів».
За збігом обставин Шапіра вже п’ять років працює в міністерстві у справах єврейської спадщини, яке зараз займається увічненням пам’яті загиблих. Вона каже, що її особиста трагедія дозволяє їй легше знаходити спільну мову з іншими людьми, які постраждали 7 жовтня.
Шира та її колеги з міністерства у справах єврейської спадщини завершують перший етап роботи з увічнення пам’яті загиблих. Вони вже створили тривимірні моделі всіх будівель, які зазнали нападу бойовиків. Це дозволяє краще уявити картину того, що відбувалося.
«Методологію роботи ми сформулювали ще до 7 жовтня, — каже Шапіра. — Говорячи про спадщину, ми розглядаємо не якусь окрему точку, а все середовище. Так єдине ціле виявляється більшим, ніж сума його частин. Відновлюючи простір населених пунктів, які зазнали нападу, ми звертаємо увагу на все — де було кафе, а де молочна ферма, а де, наприклад, збройна кімната. Тут кожна дрібниця має значення».
На початку вересня уряд ухвалив рішення, відповідно до якого міністерство у справах єврейської спадщини займеться реалізацією багаторічного плану зі збереження та документування свідчень подій 7 жовтня. На створення координаційного центру при канцелярії прем’єр-міністра планується виділити 130 мільйонів шекелів. Міністерство у справах єврейської спадщини отримає на свою роботу 165 мільйонів шекелів. Шапіра зазначає, що її відомство не розглядає творців імпровізованих меморіалів як конкурентів. «Ми готові до співпраці з усіма, — підкреслює вона. — Це наша спільна війна за пам’ять».
Шира Шапіра нарікає на те, що їй та її колегам часто доводиться стикатися з бюрократичними проблемами. Наприклад, Управління зі збору податку на майно вимагало утилізувати згорілі автомобілі, в яких загинули сотні людей. «Ми одразу ж заявили, що не допустимо цього, — розповідає Шира. — В результаті нам вдалося врятувати ці машини від бюрократії, яка бажала їх знищити. Крім того, нам доводиться вести війну проти брехні, що поширюється про події 7 жовтня. Таким чином, нам доводиться одночасно вирішувати відразу кілька найскладніших завдань».
Ціна увічнення
В кінці шосе номер 232, недалеко від кордону з Єгиптом, знаходиться меморіал «Сталевої дивізії». Він присвячений пам’яті 176 солдатів ЦАХАЛу, які воювали під час Шестиденної війни під командуванням генерала Ісраеля Таля. Пам’ятник, який встановили їм у Яміті — поселенні на півночі Синайського півострова, — був зруйнований після підписання мирної угоди з Єгиптом. На 232-му шосе зараз стоїть його точна копія: 400 бетонних колон, а в центрі між ними — вежа висотою 25 метрів. Сьогодні це місце виглядає занедбаним.
Єврейський народ пам’ятає і шанує тих, хто віддав свої життя за його захист. Але чи не веде надмірна стурбованість подіями минулого до жаги вічної помсти? Чи не слід нам остерігатися цього в контексті увічнення пам’яті про 7 жовтня?
Мікі Кедар — керівник факультету дизайну в коледжі «Шенкар» у Рамат-Гані. Разом з дружиною він прожив у кібуці Реїм 16 років і був евакуйований з початком війни. «В першу чергу я людина, яка пережила події 7 жовтня, — каже Кедар. — І тільки після цього я дизайнер. Тому питання про увічнення пам’яті загиблих для мене дуже особисте. Ми з дружиною думаємо про повернення в кібуц. А адже важко жити в місці, де на кожному кутку написано, кого і як вбили. Кожен кібуц увічнює пам’ять загиблих по-своєму. Я не знаю, чи потрібні тут централізовані рішення. І взагалі, ця історія ще далеко не закінчена. У Газі все ще знаходяться заручники, викрадені з фестивалю «Нова», і там же знаходяться тіла деяких загиблих. На мою думку, те, як виглядають зараз парковка біля кібуцу Реїм і шосе 232 найкраще відображають те, що відбувалося в той день. Можливо, там варто зберегти нинішній хаос, залишити все, як є».
Хто захоче повернутися в хаос?
«Деякі вже повертаються, деякі — ні. Можливо, населення Західного Негеву суттєво оновиться. Може бути, там житимуть зовсім інші люди. Там же завжди була зона бойових дій, там постійно гриміли вибухи. Зараз це така розмальована війна».
Професор Еран Нойман, декан факультету мистецтв Тель-Авівського університету, зазначає, що збереження пам’яті загиблих переслідує не лише особисті цілі. «Багато громадян, які прямо не постраждали 7 жовтня, відчувають необхідність увічнити пам’ять про цю подію, — каже він. — Це важливо для самоідентифікації людини і суспільства, що здійснює акт поминання. Таким чином ми вирішуємо, що з нашого минулого гідне пам’яті та святкування, а що ні. Поминання дозволяє нам легше переживати травматичні події».
Після теракту 11 вересня Ground Zero в Нью-Йорку на рік закрили і лише потім зайнялися створенням меморіалу. Війна, що почалася 7 жовтня, ще не закінчилася. Як можна займатися увічненням події, що триває?
«Це дійсно дуже складно. Для того щоб осмислити подію і зрозуміти всю її глибину, потрібен час. Меморіал у Нью-Йорку був відкритий рівно через десять років після теракту 11 вересня. Тобто це сталося тільки через десять років інтенсивних обговорень і дискусій. Разом з тим я маю зазначити, що акти поминання, які здійснюються приватними особами, абсолютно легітимні в будь-який час. І, звичайно, в першу чергу це стосується тих, хто сам пережив травматичні події. Це допомагає людям у подоланні та інтеграції трагедії, що сталася з ними».
Автор: Наама Ріба
Джерело: «ХаАрец»
На фото: Згорілі автомобілі біля парковки кібуцу Реїм. Фото: Ілан Ассаяг