Що чекає солдатів і весь Ізраїль, якщо ми ввійдемо в місто Газа
Два важкі події за один день — теракт у Єрусалимі та інцидент у Джабалії, внаслідок якого загинули четверо танкістів. Теракт у Єрусалимі тяжкий і болісний, але, як би не було гірко, це реальність, у якій статистично одна з численних терористичних осередків досягає своєї мети.
Сили безпеки за останній рік змогли запобігти сотням спроб терактів. У 2025 році рівень успішних операцій вищий, ніж за попередні два роки. Загрози, створені терористичними організаціями на півночі Самарії, насамперед у Дженіні та Тулькармі, були здебільшого усунуті завдяки системним, професійним і агресивним діям, якими керували командувач Центрального округу Аві Блут і колишній командир дивізії Юдеї та Самарії Які Дольф.
Агресивний та ініціативний підхід необхідний, але, на жаль, в Ізраїлі вистачає тих, хто звинувачує цих командирів мало не у військових злочинах.
Втім, не можна не критикувати той факт, що в захисному бар’єрі довкола Єрусалима й досі залишаються численні проломи. Їхнє усунення — це робота Сізіфа: нудна, дорога, але вкрай необхідна. Проте це не виконується послідовно, зокрема через непотрібні суперечки між армією та поліцією, а також між Міністерством оборони й Міністерством національної безпеки.
Подія в секторі Газа має значно більше значення — на тактичному, оперативному та стратегічному рівнях.
На тактичному рівні знову й знову підтверджується старий урок: другий принцип оборони — це взаємна підтримка. Його суть проста: неприпустимо, щоб найменша бойова одиниця — окремий піхотинець чи окремий танк — захищалася лише власними силами. Завжди має бути інший боєць, розрахунок або група, чиє завдання — прикривати сусідній підрозділ. Тяжкий інцидент 2006 року, коли був викрадений Гілад Шаліт, стався, зокрема, тому, що одинокий танк перебував на позиції без прикриття, і ніхто не контролював підходи до нього.
Якщо проаналізувати десятки подібних подій у Юдеї та Самарії за останні 20 років, коли терористичний осередок намагався застати солдатів зненацька на блокпості чи в укріпрайоні, видно таке: коли два солдати стоять разом, їх легко вразити й швидко зникнути; коли ж два солдати перебувають на відстані 10–20 метрів один від одного, терорист, який атакував одного, одразу ліквідовується іншим. Є два пояснення: диверсійна група, що підкрадається до однієї цілі, зазвичай перебуває в зоні видимості іншого бійця; крім того, той, хто зазнав раптового нападу з близької дистанції, як екіпаж танка вчора, майже не здатний відповісти, а другий, що знаходиться поза атакою й має візуальний контакт, може діяти ефективно.
На оперативному рівні у війнах XXI століття правило незмінне: там, де наші сили перебувають поруч із ворожим населенням, будуть і терористи. Неможливо відокремити бойовиків від мирного населення, а раз є терористи — будуть і атаки. Колишній начальник Генштабу Герці Халеві це розумів, тому просував тактику рейдів: атакувати цілі терористів і потім повністю відходити. Але проблема в тому, що після відходу терористи повертаються на колишні позиції, і армія змушена знову й знову захоплювати ті самі райони. Кожна нова атака вимагає знову платити «ціну за вхід».
Нинішній начальник Генштабу віддає перевагу захопленню територій і утриманню їх, але це призводить до створення статичних позицій, які легше застати зненацька. Висновок очевидний: єдиний спосіб створити реальний тиск на керівництво ХАМАСу — відбирати в нього території, повністю очищені від мирного населення. На цьому принципі був заснований «План генералів», запропонований ще в грудні 2023 року: очистити третину території сектору Газа — увесь район на північ від коридору Нецарім. Сам коридор зробити повністю відкритим і чистим на 4 км, виключивши будь-який рух із південної частини Гази на північ. Це єдиний шлях, аби водночас створити ефективний тиск і мінімізувати загрозу нашим військам.
На стратегічному рівні захоплення міста Газа, де досі залишаються близько 900 тисяч жителів, призведе до хвилі терактів на зразок учорашнього і не змусить ХАМАС капітулювати. Жоден тимчасовий чи альтернативний лідер ХАМАСу не погодиться скласти зброю. Організація, чиї керівники готові пожертвувати життями двох мільйонів громадян заради «священної мети» — знищення «сіоністського утворення», не капітулює без умов.
У нинішній ситуації є два варіанти: перший — укласти угоду, часткову чи комплексну, щоб завершити війну і, можливо, повернути всіх заручників, принаймні двадцять із них живими. Другий, бажаний варіант — погодитися, хай і із запізненням, на пропозицію президента Єгипту ас-Сісі, зроблену пів року тому: арабські держави на чолі з Єгиптом створюють нову адміністрацію в секторі Газа й беруть на себе відповідальність за його відновлення.
Всупереч поширеним побоюванням, завершення війни не призведе до відродження ХАМАСу. Ця тема заслуговує на окрему статтю, але важливо зрозуміти головне: доки війна триває, все населення Гази зайняте лише виживанням. Коли війна закінчиться і стане зрозуміло, що весь сектор зруйнований дощенту, люди почнуть вимагати відповіді від ХАМАСу — як це вже відбувається з «Хезболлою» в Лівані.
Гіора Айленд, Walla
Фото: AP Photo Jehad Alshrafi
