Що буде з Ізраїлем, якщо Нетаньягу виграє наступні вибори?
Наступні вибори до Кнесету наближаються, і в ліберальному таборі зростає тривога щодо методів, до яких може вдатися прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу, аби викривити результати й продовжити своє правління.
Загроз чимало: він може взагалі скасувати вибори, відкласти їх «до закінчення війни», надіслати головорізів і встановити «камери спостереження», щоб залякати арабських виборців на дільницях, нацькувати свою токсичну пропагандистську машину на політичних опонентів і, головне, відмовитися визнавати результати, якщо програє — як і передбачають опитування. Замість того щоб визнати поразку й піти, він може вчепитися у владу, спираючись на поліцію міністра національної безпеки ультраправого Ітамара Бен-Гвіра і на ШАБАК, який, за його задумом, має очолити месіанський ставленик Нетаньягу — Давид Зіні.
Усі ці загрози лякають, і їх не можна ігнорувати чи недооцінювати. Важливо боротися, щоб не дати їм втілитися. Але є й інша небезпека, яка вже не раз ставала реальністю: Нетаньягу може піти на вибори — й виграти.
Формальна демократія збережеться, але прем’єр отримає легітимність для завершення свого перевороту: демонтажу ліберальних інститутів і перетворення Ізраїлю на релігійну автократію. Так само, як повернення Дональда Трампа дало йому мандат на багаторівневу авторитарну революцію в США. Так, опитування пророкують поразку правлячої коаліції та відображають глибоке розчарування лідерством Нетаньягу і гнів через його відповідальність за катастрофу 7 жовтня і покинутих заручників у Газі. І все ж у нього є два ключові козирі, які можуть забезпечити перемогу попри непопулярність.
По-перше, коаліція Нетаньягу ґрунтується на чіткій ідеології, яку гаряче поділяють його партнери: каханізмі. Расистські гасла на кшталт «Арабів — геть», «Немає арабів — немає терору» і «Кахане мав рацію» зникли зі стін, але перемістилися в сам центр влади в Єрусалимі. Нетаньягу веде війну руйнування й вигнання в Газі, експропріації й анексії на Західному березі, а також смертельної байдужості до арабського суспільства Ізраїлю. І він піде на вибори з обіцянками прискорити виселення (або «трансфер», як це називають в ізраїльській політиці) «на всій Землі Ізраїлю».
Протилежний табір є ідеологічно розпорошеним: він включає переконаних правих, які не заперечують ні проти війни, ні проти трансферу (Нафталі Бенет, Авігдор Ліберман, Аєлет Шакед), безхребетних і опортуністичних кандидатів (Бенні Ганц, Йосі Коен), прихильників формули «дві держави, але не зараз» (Яір Лапід, Гаді Айзенкот, Яїр Голан) і арабські партії, яких інші сторони бояться або уникають співпраці з ними. Нетаньягу неважко буде знову розколоти цей табір, як він робив це неодноразово впродовж останніх 16 років.
По-друге, в Ізраїлі давно склалася думка, що питання безпеки й зовнішньої політики грають на руку «Лікуду» Нетаньягу, тоді як соціально-економічні теми — його опонентам. Нині ж громадська дискусія повністю зосереджена на безпеці, а не на внутрішніх проблемах. Нетаньягу вдалося висміяти свій триваючий судовий процес і послабити «стражів демократії» — тих, хто мав би стримувати його. І попри війну, економіка поки що виглядає стабільною: курс долара низький, безробіття невелике, ціни на житло падають, а загрози міжнародного бойкоту не заважають ізраїльтянам відпочивати за кордоном.
Попередження економістів про те, що це небезпечна ілюзія, і що країна невдовзі може впасти під тягарем гігантських воєнних витрат і міжнародної ізоляції, наразі не відчуваються. Можливо, майбутні покоління опиняться під гнітом державного боргу, європейських санкцій і масової бездіяльності ультраортодоксів, але Нетаньягу цікавить наступний рік, а не наступне століття.
В цих умовах Нетаньягу становить величезну загрозу для будь-якого опонента.
Цього разу загроза є очевидною, відчутною і реальною, тому не можна покладатися на удачу, сліпо вірити опитуванням, впадати в самозаспокоєність або допускати внутрішні чвари й егоцентричні конфлікти, які вже розвалювали анти-нетаньягуський табір на попередніх виборах.
Щоб урятувати демократію, противникам «бібізму» потрібна об’єднана програма, максимально широка електоральна платформа, надійне керівництво та бойова кампанія, яка вдарить по слабких місцях Нетаньягу — його культі особистості, корупції, причетності до «відтоку мізків» з Ізраїлю та капітуляції перед ультраортодоксами. І діяти треба швидко. Інакше Нетаньягу знову застане їх зненацька, оголосить вибори — і знову зірве джекпот.
Алуф Бен, «ХаАрец»
Фото: Ronen Zvulun Pool Photo via AP
