Рік війни: головні виклики, що стоять перед Ізраїлем, — внутрішні
Через рік після трагедії 7 жовтня і початку війни в секторі Газа Ізраїль, окрім військових загроз, стоїть перед двома головними внутрішніми викликами.
Один з них — це роз’єднаність ізраїльського суспільства, яка була очевидною і до початку війни і яку не змогла згладити навіть трагедія 7 жовтня.
Інший виклик — відсутність чіткого бачення майбутнього після припинення бойових дій у Газі, Лівані та на інших фронтах.
До початку війни Ізраїль роздирали протести через запропоновані урядом реформи судової системи, які, на думку критиків, ослабили б верховенство закону і піддали небезпеці демократичний характер Держави Ізраїль.
Невдоволення політикою прем’єр-міністра посилилося, коли війна в Газі затягнулася, і багато ізраїльтян дійшли висновку, що уряд Нетаніягу більше зацікавлений у продовженні бойових дій, ніж у порятунку заручників, що вижили.
Ніщо так не проливає світло на розбіжності, з якими Ізраїль стикається після 7 жовтня, як дві церемонії на честь річниці трагічної дати. Уряд проведе одну національну церемонію пам’яті з виступом прем’єр-міністра, який був записаний заздалегідь, можливо, щоб протестувальники не зірвали захід у його присутності. Багато сімей заручників та ізраїльтян, убитих з 7 жовтня, обурені його небажанням брати на себе відповідальність за трагедію і відмовилися брати участь в офіційній церемонії. З тієї ж причини деякі з атакованих кібуців відмовилися дозволити продюсерам церемонії знімати їхні громади.
Окрема церемонія, організована за участю членів сімей заручників, пройде в парку Тель-Авіва. Близько 40 тисяч людей зареєструвалися для участі онлайн, хоча через накази цивільної оборони, що обмежують масштаб публічних заходів, фізично бути присутніми можуть тільки родичі заручників і жертв.
Недавні успіхи в боротьбі з «Хізбаллою», здавалося б, пожвавили національні настрої, але ця солідарність крихка.
Коли закінчиться війна?
Головною метою Ізраїлю на всіх трьох фронтах — у Газі, проти «Хізбалли» та інших іранських проксі, а також проти самого Ірану — є відновлення стримування після атак 7 жовтня. Ізраїлю це частково вдалося, особливо з його раптовими ударами по «Хізбаллі». Але, якщо судити за більш вузькими офіційними цілями кожної війни, важко зрозуміти, коли Ізраїль зможе їх припинити.
Офіційні цілі в Газі — знищити військовий і політичний потенціал ХАМАСу і врятувати заручників. Ізраїль розгромив ХАМАС ціною величезних жертв серед цивільного населення, але там все ще утримують 101 заручника (частину з них вважають загиблими), і незрозуміло, хто міг би стати альтернативним органом управління.
Мета війни на півдні Лівану — дозволити десяткам тисяч мирних жителів, які зазнали ракетних обстрілів «Хізбалли», повернутися у свої домівки біля кордону. Але навіть ізраїльські генерали визнають, що, незважаючи на обезголовлення керівництва «Хізбалли», включаючи вбивство її лідера Хасана Насралли і знищення принаймні половини її ракетного арсеналу, «Хізбалла» залишиться силою в Лівані — і загрозою для Ізраїлю.
Через рік після «чорної суботи» 7 жовтня ізраїльтяни все ще перебувають у вирі печалі, гніву та взаємних звинувачень.
Це, у свою чергу, пригнічує публічні дебати про те, як ведуться війни в Газі та Лівані і як може виглядати кінець бойових дій. Журнал The Economist наводить кілька характерних міркувань на цю тему.
«Травма занадто свіжа серед ізраїльтян, у тому числі й серед лівоцентристів, щоб зараз обговорювати мирні рішення конфлікту. Рівень люті все ще занадто високий», — визнає Міккі Гітцін, голова прогресивної неурядової організації New Israel Fund.
Рішення про створення двох держав, визнає він, стало неможливим для більшості ізраїльтян. При цьому опитування, замовлене його організацією, показує відкритість до залучення допомоги арабських країн, таких як Саудівська Аравія, в якійсь альтернативній угоді. «Зараз ми не на тому етапі, щоб говорити про палестинську державу, але можливості є. Концепція правого крила «управління конфліктом» рухнула 7 жовтня, і наш обов’язок — надати ізраїльтянам шлях вперед».
«У Ізраїлю був шанс вийти з війни в Газі з більш стабільною регіональною структурою, в якій саудівці та інші помірковані арабські держави брали б участь у підтримці безпеки, — каже Тамір Хайман, колишній генерал і голова Інституту досліджень національної безпеки в Тель-Авіві. — Ця можливість була втрачена через політику».
Зеєв Раз, відставний полковник і колишній командир 69-ї ескадрильї, вважає, що вбивство Насралли зробило Ізраїль безпечнішим. У 1981 році він очолив авіаналіт, в результаті якого був знищений іракський ядерний реактор, який, як побоювався Ізраїль, міг бути використаний режимом Саддама Хусейна для розробки ядерної зброї. Але сьогодні Раз вважає, що найбільшу загрозу для Ізраїлю становить не іранська ядерна програма, а нездатність Ізраїлю взаємодіяти з палестинцями.
«Так що тепер ми в ейфорії від того, що усунули Насраллу, і ігноруємо той безлад, в який ми вляпалися в Газі, — каже він. — Ізраїль все ще перебуває в ілюзії, що ми якимось чином зможемо врегулювати конфлікт з палестинцями, поки маємо справу з Іраном та його проксі».
Рік потому Ізраїль досяг успіху в тому, щоб розгромити своїх ворогів, але поки не придумав, як покласти край своїм війнам. Країна все ще перебуває в стані травми і не може повністю усвідомити свою трагедію, навіть незважаючи на те, що пішов другий рік бойових дій.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: Хадас Паруш
