Режисер фільму «Досьє Бібі»: «Мене вражає, наскільки він може брехати і морочити голову»
Коли Сара і Біньямін Нетаніягу використовують слово «румунський», це евфемізм, що означає щось погане, кітчеве та огидне. Принаймні саме так сказала на поліцейському допиті Хадас Кляйн, віддана помічниця бізнесмена Арнона Мільчена. Вона розповіла, що Сара попросила її передати Мільчену, щоб той купив їй діамантовий браслет вартістю 42 тисячі доларів. Однак, за її словами, оглянувши покупку, Бібі сказав, що він румунський і його потрібно замінити.
Цей обмін думками увійшов до одного з нових фрагментів документального фільму «Досьє Бібі», показаного кілька місяців тому на кінофестивалі в Торонто (Канада) — навіть перед тим, як його остаточно змонтували. А кілька днів тому повна версія фільму була показана у кінотеатрах Нью-Йорка та Лос-Анджелеса. Фрагменти за участю Кляйн були додані до фрагментів поліцейських допитів Біньяміна, Сари та Яїра Нетаніягу. Серед інших свідків — Шелдон Адельсон, який володів казино у Лас-Вегасі, Макао та Сінгапурі та газетою «Ісраель ха-йом» і помер у 2021 році, а також його дружина та спадкоємиця Міріам Адельсон.
В інтерв’ю газеті «ХаАрец» режисер Алексіс Блум зазначає, що, на її думку, справжній герой цієї справи — Кляйн, яка нещодавно залишила Мільчена, 30 років працювавши його особистою помічницею. «У неї не було причин говорити правду, крім того, що вона чесна людина. Їй постійно погрожували: ми тебе знайдемо, ми тебе вб’ємо, знаємо, де ти живеш. Арнон [Мільчен] не надав їй достатньої підтримки. Людина з такими грошима, вона могла б їй допомогти — адже їй довелося оплачувати адвокатів та інше. Але він кинув її напризволяще, рятуючи себе самого».
Про нескінченні вимоги сім’ї Нетаніягу Кляйн згадує (і це показано у фільмі): «Я знала, що врешті-решт прийде поліція — і вона прийшла. Це було огидно».
Алексіс Блум і продюсер Алекс Гібні поспішили показати свій фільм у Торонто, щоб укластися вчасно та отримати номінацію на «Оскар». З того часу вони закінчили монтаж, додали музику та запис допиту Хадас Кляйн у поліції, а також спеціальне інтерв’ю з нею.
Одразу після сцени з «румунським» браслетом у фільмі показано, як поліцейські окремо допитують із цього приводу Сару та Бібі Нетаніягу. «Я особисто не просила кільце та намисто», — стверджує Сара, а Нетаніягу відповідає: «Я гадки не маю [про що ви говорите]. Я вперше про це чую. Пізніше прем’єр-міністр каже: «Насамперед я не знаю, чи вона його отримала, а якщо отримала, то мені про це невідомо».
У наступному фрагменті Нір Хефец, тодішній радник Нетаніягу зі ЗМІ, говорить на камеру: «Щоб брехати, потрібна чудова пам’ять. І у Бібі вона чудова».
У грудні фільм стане доступним для перегляду на новій платформі Jolt Film, ціна перегляду – 12 доларів. В Ізраїлі він показаний не буде, оскільки ізраїльські закони забороняють публікувати записи поліцейських допитів — навіть якщо стенограми будуть представлені як докази у трьох справах, у яких прем’єр постане перед судом за звинуваченням у хабарництві, шахрайстві та зловживанні довірою.
Бібі боїться Сари?
Нетаніягу спробував запобігти показу фільму на фестивалі в Торонто. Як йдеться у терміновій заяві, поданій Амітом Хададом, його адвокатом у «справі 2000» [розслідування корупційних відносин між прем’єром та видавцем газети «Йедіот ахронот» Ноні Мозесом], причина в тому, що одним із продюсерів фільму є журналіст Равів Друкер, який «публічно оголосив себе політичним суперником прем’єр-міністра». Суддя Одед Шахам відхилив апеляцію і фільм був показаний на фестивалі.
«Мені важко зрозуміти, що стало підставою для апеляції Нетаніягу», — каже Блум, зазначаючи, що за допомогою VPN будь-який ізраїльтянин зможе подивитися фільм. «Бібі не невіглас. Навпаки, він розумна людина і знає, що ізраїльський суд явно не має юрисдикції стосовно канадського суду, щоб заборонити показ фільму в Канаді. Можливо, він влаштовує шоу для Сари, або через ненависть до Равіва [Друкера]».
У фільмі Кляйн припускає: Бібі боїться Сари. Одного разу, коли Сара накричала на мене, я сказала Бібі, що шокована її криками і що я на неї не працюю».
Мені Нафталі, колишній працівник резиденції Нетаніягу, який був звільнений та виграв позов про компенсацію, також дає у фільмі інтерв’ю. Він підтримує думку Кляйна. «Я знав, що він [Бібі] боїться Сару. Вона контролює все і знає про нього все, і коли вона не знає, де він, вона обдзвонює п’ять-шість чоловік і намагається з’ясувати, поки до нього не дістанеться».
Перше, що вражає при перегляді фільму, — це вираз обличчя допитуваних осіб, коли вони уважно оглядають стіни і стелю в пошуках прихованих камер. Навіть знаючи, що розмова знімається та записується, вони все одно виявляють підозрілість, жах та страх. «Ми маємо вражаючу кількість незручних моментів, коли люди перебувають у кімнатах допитів, — каже Блум. — Дехто вибухає сльозами, а інші мовчать збентежено або закривають голову руками. Мова тіла видає їхні справжні почуття».
На одному із записів, коли Нетаніягу запитують про Ніру Хефеца (колишнього помічника прем’єр-міністра), він шепоче у повітря слово «л-ж-е-ц». «Боже мій, — вигукує Блум, — він так люто відгукнувся про Ніру Хефеца. Якби Нір знав хоча б половину того, що Бібі говорив про нього, він нападав на репутацію Ніра на особистому рівні, він казав, що той робив речі, яких Нір явно не робив, то він, можливо, не був би таким обережним. у відповідях. Нір певною мірою захищав його. Бібі був набагато безжальнішим і нещаднішим».
Димова завіса
Блум народилася в Південній Африці, в Йоганнесбурзі, її батько єврей, мати німкеня. За її словами, про Ізраїль вона чула з дитинства і, коли їй було сім років, разом із сім’єю відвідала країну. “Батько зробив пожертву і посадив дерево в Ботанічному саду в Єрусалимі”, – згадує вона. Пізніше вона навчалася на факультеті журналістики в Університеті Берклі у Каліфорнії.
Її кінокар’єра почалася в 22 роки, коли вона зняла фільм про останніх християн, які залишають Бейт-Лехем. З того часу знімає документальні фільми і як продюсер, і як режисер. Серед іншого вона спродюсувала та зняла фільм «Яскраві вогні. У головних ролях: «Керрі Фішер і Деббі Рейнольдс» і «Поділяй і володарюй: історія Роджера Ейлса» — про всесильного генерального директора телекомпанії Fox, який був змушений піти у відставку через звинувачення в сексуальних домаганнях.
Раніше Блум вже співпрацювала з американським продюсером і режисером-документалістом Алексом Гібні, чиї роботи включають фільми «Брехня Армстронга», «Начистоту: Саєнтологія і в’язниця віри», «Винахідник: Кров у Силіконовій долині» та «Та він у 2007 році отримав «Оскар» (потрібно сказати, що у 2017 році я, автор цих рядків, працював над фільмом з Алексом Гібні та ще раз — над іншим фільмом з Гібні та Блум).
Алексіс Блум розпочала роботу над «Досьє Бібі» після того, як «джерело злило ці записи Алексу», згадує вона, «це було до 7 жовтня». Звичайно, вона відмовляється назвати джерело або розкрити подробиці того, як плівки потрапили з Ізраїлю до США. Як і всі матеріали розслідування, до записів мають доступ ізраїльська поліція, державні обвинувачі та адвокати захисту. Можна припустити, що вони надійшли від одного чи кількох чиновників, які мешкають у цьому секретному трикутнику.
Режисер наголошує на моментах, які особливо схвилювали її під час зйомок. Один із них стався на демонстрації на вулиці Каплан у Тель-Авіві, де вона була разом зі своїм фотографом, і, коли він намагався допомогти одному з протестувальників, його мало не побила поліція. Вона відчуває «сильні емоції, коли бачить кадри зрівняної із землею Гази, бо вони нагадують фотографії часів Другої світової війни. «Мені також стає дуже не по собі, коли Бібі їде до конгресу США і я бачу всіх цих досить огидних типів, які йому лижуть черевики, і всі нещирі. У цьому залі не було жодної щирої людини».
— Що вас найбільше здивувало під час перегляду записів?
— Мене вражає те, наскільки Бібі вміє брехати і збивати з пантелику. Навіть коли він не бреше прямо, все одно він має неймовірну здатність напустити туману. Мене також здивувала неповага, яку Сара та Яїр виявляли по відношенню до поліцейських, які ставили їм запитання. Вони розмовляють із ними як зі сміттям… а Яїр кричить на них і називає їх «штазі» та «гестапо».
Однак Алексіс була приємно здивована поведінкою слідчих: вони були професійними та зосередженими. Хоча іноді теж підвищували голос: «Один хлопець, Момо [голова слідчої групи у справах №1000 та №2000, Шломо Мешулам. – Прим. автора], кричав на Бібі, а Бібі кричав у відповідь. Якоїсь миті Бібі почав розповідати їм, який він важливий, як багато розмов у нього було зі світовими лідерами. І вони не підняли його на сміх і не хвалили його, а просто сиділи та слухали».
— Що ви думаєте про мову тіла Нетаніягу під час допитів?
– Він професіонал. Бібі – досвідчений актор. Він знає, як маніпулювати, і знає, як уникнути відповідей на запитання… якщо уважно придивитися до мови його тіла, то можна помітити, що він боїться, — каже Алексіс і згадує, як годинами спостерігала за його відчайдушним уявленням і помічала в ньому тріщини.
— А як щодо Сари?
— Прийшовши до цього фільму, я знала про неї зовсім небагато. Я не хочу її звинувачувати. Мені здається, іноді легко звинуватити Сару у всіх проблемах, які є у нього [Нетаніягу]. Дехто так і робить. Я п’ять годин розмовляла з колишнім начальником штабу Бібі, який не хотів йти на запис і не хотів, щоб його знімали, хоча мав багато скарг на Сару, на те, що потрібно було постійно залучати її до прийняття рішень і отримувати від неї дзвінки посеред ночі. Ми б не стали включати Сару у фільм, якби вона не була важлива, але звинувачувати її занадто просто. Бібі — великий хлопчик, і має сам відповідати за свої вчинки. Він також прем’єр-міністр.
— Чому ви вирішили зняти фільм про Бібі?
— Я журналістка та розслідувач, я знаю Ізраїль та цікавлюся ним. Мій батько завжди пишався Ізраїлем. Ми вирішили зняти фільм, бо нас зацікавила та засмутила ерозія демократії в Ізраїлі. Причому це модель, яка повторюється — чи то Віктором Орбаном в Угорщині, чи Болсонаро у Бразилії, а тепер і Трампом. І ми розпочали це виробництво, не маючи грошей. Не заради грошей ми його робили.
— Тоді навіщо?
— Тому що це нам важливо. Нам дуже важлива чесність. Алексу подобається тикати пальцем в око авторитаризму і винюхувати шахраїв, чи то саєнтологія, чи уряд США. Ми вирішили зробити щось, щоб викрити його [Нетаніягу] корупцію. Це старомодний фільм у стилі «Сказати владі правду в обличчя».
— Чи важко було продюсувати фільм?
– Зняти його було непросто. Люди уникають фінансування такого роду стрічок. Це ж не кіно про знаменитостей.
Але, зрештою, пара режисерів знайшла «спонсорів, як ізраїльських, так і американських — у титрах перераховано десять імен». Ще кілька людей вирішили залишитися анонімними. Блум додає, що деякі євреї в США побоювалися, що фільм буде антиізраїльським або сприйнятий як антисемітський, особливо після 7 жовтня. «У світі існує антисемітизм, і він існуватиме завжди, незалежно від того, є Нетаніягу чи ні. Це не повинно заважати нам критикувати уряд. Він політик».
За її словами, це занепокоєння поділяють багато ізраїльтян: «Я розмовляла з двома колишніми головами ШАБАКу, колишнім начальником штабу і колишнім головою «Моссаду»… Вони переживали подвійну травму: одним джерелом був Нетаніягу, іншим — дії уряду. Але вони сказали, що не патріотично їм говоритиме з іноземними ЗМІ».
– Чому?
— Я так і не змогла зрозуміти… Можливо тому, що вони хочуть піти в політику. Можливо, тому що він надто велика фігура в Ізраїлі, і це може вбити їхні шанси стати політиками у майбутньому.
Фото: Офер Вакнін
