Релігійне керівництво в паніці через зміну суспільної думки
«Як за часів Голокосту, їх (світську частину суспільства) підозрюють у тому, що вони можуть умертвити нас у газових камерах. Ви думаєте, що до цього ще далеко? Що вони не здатні зробити з нами таке? Їх підозрюють і в цьому! […] Так, наших братів, включно з братом із Раанани. Їх підозрюють у цих речах найочевиднішим чином! Вони не вважають нас за людей. Лиходії, антисеміти, вони гірші за німців, хай буде стерте їхнє ім’я!».
Ці жорсткі слова були сказані не якимось єрусалимським фанатиком і не маргіналом зі спільноти харедим. Їх промовив один із провідних голів литовських єшив — рабин Ігаль Розен, який також займає посаду одного зі старших рабинів у литовській партії «Дегель га-Тора».
На хасидському фланзі член Кнесету Меїр Поруш, що постує з перервами (з 9:30 до 18:30, окрім субот і свят), то чи попереджав, то чи погрожував повним колапсом життя в країні і навіть громадянською війною. Поруш не самотній: у середовищі харедим дедалі голосніше звучать заклики «зламати всі правила» і розпочати громадянську непокору.
В останні тижні лунали навіть погрози з боку домівок литовських духовних лідерів обвалити банки шляхом масового зняття коштів і занурити у хаос найбільші компанії через споживчий бойкот. Різкі висловлювання рабина Розена, застереження депутата Поруша та безпрецедентні погрози з боку домів рабинів свідчать про одне: глибоку паніку й повну втрату самовладання. Керівництво харедим опинилося у страшній кризі й не має уявлення, як діяти перед лицем драматичних змін у правовому становищі, в суспільній думці й у Кнесеті щодо питання звільнення ультраортодоксів від призову.
На думку автора цих рядків, криза, викликана проблемою призову, насправді оголює глибший пласт — справжній виклик, перед яким стоїть суспільство харедим. Приголомшеність і розгубленість, паніка перед загрозою призову відкривають приховану істину: керівництво насправді — це «чарівник із країни Оз». Іншими словами, воно фактично не існує.
До нинішнього виклику, пов’язаного з призовом, харедим рухалися за інерцією. Рамки визначалися домовленостями, досягнутими при заснуванні держави: створення окремої системи освіти («Хінух ацмаї» та «мосдот га-птор») і, звісно, звільнення від армії.
З роками час від часу вносилися локальні корективи (здебільшого розширення пільг для харедим), але загалом рух залишався у межах початкового компромісу між державою та харедим. За таких умов у реальності не було потреби в ефективному керівництві: система існувала й управляла собою сама, доки на неї не чинився зовнішній тиск.
В останні роки ізраїльське суспільство дедалі чіткіше усвідомлює: так більше тривати не може. Не можна дозволити суспільству, до якого належить приблизно чверть (!) усіх молодих людей до 20 років в Ізраїлі, залишатися поза системою базової освіти, ринку праці та отримувати звільнення від військової служби.
Керівництво харедим вірно вловлює екзистенційну загрозу, що нависла над ним. Компроміс, який дозволив цій спільноті відновитися після Голокосту, укорінитися й розквітнути в небачених масштабах, має змінитися, і він зміниться. Якщо не в цьому Кнесеті, то в наступному. Незабаром кожен елемент цієї системи домовленостей між державою та харедим буде переглянутий і стане предметом суспільного суду — на добро чи на зло.
Ефективне керівництво вимірюється — серед іншого — тим, як воно справляється з кризами, особливо з «кризою криз», що загрожує самому його існуванню. Керівництво перевіряється його здатністю адаптуватися до мінливих обставин, зберігати фундаментальні основи та вибудовувати систему наново у «світі після потопу».
Можливо, найкращим прикладом єврейського лідера, чия винахідливість і видатне історичне розуміння зберегли саме існування юдаїзму, є раббан Йоханан бен-Заккай.
Вавилонський Талмуд розповідає, що напередодні зруйнування Храму він вийшов до воєначальника і майбутнього римського імператора Веспасіана та попросив у нього кілька речей, які заклали фундамент єврейського існування після катастрофи. Одне прохання стосувалося збереження політичного керівництва (династія рабина Гамліеля), інше — збереження релігійного керівництва («Явне та його мудреці»).
На жаль, сьогодні з’ясовується, що замість того, щоб піднятися на висоту моменту й продовжити шлях Йоханана бен-Заккая, якого керівництво харедим шанує як свого історичного духовного провідника, воно віддає перевагу відчайдушному чіплянню за старий компроміс. Попри те, що він руйнується на їхніх очах, вони намагаються втримати його з останніх сил, немов ті історичні фанатики часів руйнування — вороги прагматика Йоханана бен-Заккая.
Еліягу Беркович, Walla
На фото: протест учнів єшив проти призову до армії. Фото: Ітай Рон
