Регіональні гравці та їхня участь у майбутньому сектору Газа

Майбутнє сектору Газа визначатиметься не лише в Єрусалимі чи всередині самої Гази, а й у Ер-Ріяді, Абу-Дабі, Анкарі та Досі. З моменту досягнення угоди про припинення вогню ці держави розглядають можливість участі у формуванні післявоєнного устрою Гази.

Хоча Саудівська Аравія та ОАЕ привітали припинення вогню й висловили надію на стабілізацію, вони зберігають скепсис щодо можливості реалізувати рамки завершення війни, сформульовані адміністрацією Трампа, і вагаються у питанні активної участі в реалізації плану демілітаризації території.

Обидві країни висувають суворі попередні умови для участі у процесах відновлення: стійке та тривале припинення вогню; поступове виведення Ізраїлю; роззброєння ХАМАСу — принаймні часткове, щодо його наступального озброєння; і передача повноважень Палестинській адміністрації або іншому міжнародно визнаному органу.

З їхньої точки зору, відновлення Гази є частиною ширшої трансформації палестинської політичної сцени, в межах якої мають бути посилені помірковані актори та ослаблені ісламістські рухи. Натомість, за повідомленнями, Катар і Туреччина готові розпочати відновлення негайно, водночас прагнучи зберегти ХАМАС як вагомого учасника політичної структури післявоєнної Гази.

Основний наслідок для Ізраїлю, що випливає з цієї картини, полягає в загостренні його стратегічної дилеми у питанні формування «дня після» в секторі Газа і, фактично, в усій палестинській сфері.

Доти, доки Ізраїль виступає проти надання Палестинській адміністрації реального контролю над Газою і відмовляється брати участь у просуванні «сталої траєкторії» до створення демілітаризованої палестинської держави, як цього вимагають ОАЕ та, тим більше, Саудівська Аравія, Катар і Туреччина стануть провідними учасниками відбудови Гази й забезпечать збереження ХАМАСу як чинного гравця.

Умови та позиції

Саудівська Аравія та ОАЕ мають значні важелі впливу, які можуть виявитися корисними в процесі відновлення сектору Газа: величезні фінансові ресурси, досвід у сфері дерерадикалізації, а у випадку Саудівської Аравії — також дипломатичний важіль у формі поступової нормалізації відносин з Ізраїлем за умови виконання її вимог щодо палестинського питання.

Саудівська Аравія пов’язує свою участь у майбутньому сектору Газа, зокрема передачу значної фінансової допомоги на відновлення, з роззброєнням ХАМАСу, тобто з демілітаризацією сектору таким чином, щоб запобігти поверненню до тероризму та нестабільності.

ОАЕ, зі свого боку, уже беруть участь у гуманітарних зусиллях у Газі, але наголошують, що не надаватимуть суттєвої фінансової допомоги на відбудову без демілітаризації, створення узгодженої альтернативи управлінню та фундаментальної реформи Палестинської адміністрації, включно зі зміною керівництва.

Крім того, ОАЕ виявляють обережність у питанні участі в багатонаціональних силах стабілізації, які можуть бути розміщені в секторі Газа, зокрема через побоювання, що їхні війська можуть зазнати нападів і що їхня участь буде сприйнята як ведення війни від імені Ізраїлю. У будь-якому разі арабські держави розглядають такі сили, якщо вони будуть створені, радше як поліцейський контингент, а не як бойовий підрозділ.

Ситуація виглядає інакше у випадку Катару. Катар є одним із ключових гравців, що формують ситуацію в Газі, особливо після ізраїльського удару в Досі, який призвів до посиленого зближення між Катаром і США.

Фактично Катар діє в тонкому балансі між демонстрацією лояльності Сполученим Штатам і позиціонуванням себе як прибічника палестинської боротьби загалом, зокрема через підтримку ХАМАСу. Протягом багатьох років Катар і ХАМАС перебували у взаємовигідній залежності: Доха надавала ХАМАСу легітимність і фінансування, тоді як організація забезпечувала Катару вплив і присутність у секторі. Вважається, що Катар підтримав рамковий план адміністрації Трампа, який включав пункт про демілітаризацію сектору, щоб зберегти свій політичний і економічний вплив у регіоні, забезпечивши водночас збереження влади ХАМАСу.

З американської точки зору, Катар зараз розглядається як надійний партнер, який допоміг натиснути на ХАМАС, щоб досягти угоди про припинення вогню; тому будь-яка спроба Ізраїлю перешкоджати катарській участі в секторі, ймовірно, буде розцінена як шкода американським інтересам і підрив шансів на реалізацію плану, сформульованого адміністрацією.

На противагу цьому Ер-Ріяду та Абу-Дабі складно прийняти центральну роль, яку США відводять Катару, а також Туреччині; вони розглядають їх як прямих суперників у питанні формування майбутнього Гази. З їхньої точки зору, доки Катар продовжує надавати безумовну підтримку сектору та зберігає свій вплив на ХАМАС, буде складно встановити стабільність у Газі або створити нову структуру управління, здатну замінити ХАМАС.

США також розглядають Туреччину як конструктивного учасника зусиль зі стабілізації сектору Газа, оскільки вона тиснула на ХАМАС, щоб той прийняв рамковий план адміністрації Трампа. Публічна підтримка Туреччиною ХАМАСу виражена відвертіше, ніж катарська: президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган неодноразово наголошував, що ХАМАС не є терористичною організацією, а є «рухом опору».

Після укладення угоди про рамки стабілізації та відбудови Гази Туреччина призначила «Координатора гуманітарної допомоги для Палестини», який раніше очолював Управління з надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих Туреччини. Турецьке інформаційне агентство «Анадолу» повідомило, що близько 20 турецьких державних і недержавних організацій надають допомогу Газі з початку війни, і деякі з них уже відновили роботу на місці.

Втім, як і Єгипет, Туреччина прагне отримати вигоду від очікуваних доходів від відбудови Гази (при цьому не беручи участі у її фінансуванні); крім того, її незалежні благодійні пожертви слугують інструментом впливу в секторі.

Туреччина розглядає себе як гаранта безпеки палестинців, і можна припустити, що вона пообіцяла ХАМАСу збереження його статусу (навіть якщо його вплив стане неформальним), аби спонукати організацію прийняти рамковий план Трампа. Протягом багатьох років Туреччина стверджувала, що її відносини з ХАМАСом мають стабілізуючий характер і тому не повинні піддаватися критиці. Тепер Анкара заявляє, що її вплив призведе до позитивних змін.

З точки зору Ізраїлю, позиція Туреччини — зокрема низка турецьких кроків проти Ізраїлю, найсерйознішим із яких стало оголошення в травні 2024 року про повний торговельний бойкот, — призвела до того, що Єрусалим прагне виключити Туреччину з посередницьких зусиль щодо завершення війни. Втім, роль Туреччини у переконанні ХАМАСу погодитися на рамки припинення війни ускладнює її відсторонення від участі у справах Гази, хоча Ізраїль чітко заявив про свою незгоду на включення турецьких сил до запланованих багатонаціональних сил стабілізації.

Фактори, що перешкоджають і стимулюють участь Саудівської Аравії та ОАЕ

Поряд із готовністю Катару й Туреччини діяти в секторі Газа негайно, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати виявляють небажання залучатися одразу з кількох причин:

Побоювання втрати інвестицій у зв’язку з хронічною нестабільністю сектору. Держави Перської затоки також мають серйозні економічні інтереси й очікують віддачі від своїх вкладень.

• Внутрішній економічний тиск, головним чином у Саудівській Аравії, через зниження цін на нафту та існуючі зобов’язання в сирійському й ліванському напрямах.
• Конкуренція між державами Перської затоки за лідерство в палестинській сфері, де нині провідні позиції посідає Катар. Ер-Ріяд і Абу-Дабі менш схильні глибоко залучатися в ситуацію, якщо роль лідера вже зайнята Катаром.
• Турбота про імідж: побоювання, що участь у Газі може бути сприйнята як співпраця з Ізраїлем у підриві палестинських прав — особливо в умовах, коли Ізраїль виступає проти повернення ПА в Газу та проти просування «сталої траєкторії» до створення майбутньої палестинської держави.

Водночас можливими факторами, що стимулюють участь Ер-Ріяда й Абу-Дабі, можуть стати тиск із боку США (особливо з боку президента Трампа, зацікавленого в закріпленні дипломатичного досягнення, ініційованого ним), а також прагнення Саудівської Аравії та ОАЕ вплинути на політичний устрій Гази й запобігти відновленню влади ХАМАС, асоційованого з «Братами-мусульманами».

Іншим стимулом може стати сприйняття нормалізації відносин з Ізраїлем в обмін на відбудову Гази як способу зміцнити регіональний статус країн Перської затоки та їхні відносини зі США.

Питання нормалізації

Припинення вогню та початок реалізації американського плану щодо завершення війни відкрили можливе, але вузьке вікно для майбутньої нормалізації відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією, а потенційно — і з іншими мусульманськими країнами, за умови прогресу у виконанні плану та дотримання головної вимоги королівства: руху в бік створення палестинської держави.

Формально, з огляду на пункт рамкової угоди про роззброєння ХАМАСу, США на даний момент ближчі до позицій ОАЕ та Саудівської Аравії. Однак розвиток ситуації на місцях може підштовхнути Вашингтон до більшої гнучкості й розуміння вимог Катару та Туреччини.

Американський тиск може спонукати Саудівську Аравію та ОАЕ співпрацювати й робити фінансовий внесок у відбудову — обережно, в обмежених масштабах і в межах ширшої «угоди», що охоплює інші сфери переговорів зі США.

Країни діють обачно: Саудівська Аравія, особливо з огляду на майбутній візит спадкоємного принца до Вашингтона, може пов’язати ступінь своєї участі в Газі з американськими зобов’язаннями щодо постачання сучасного озброєння, розвитку ядерного співробітництва та надання гарантій безпеки.

Такі «пряники» можуть підвищити мотивацію Саудівської Аравії відігравати активнішу роль у Газі, але їхнє попереднє надання, навпаки, може знизити стимули Ер-Ріяда до нормалізації з Ізраїлем, якщо адміністрація США не пов’яже ці питання безпосередньо.

Аналіз і сценарії

Відмінності в позиціях і інтересах Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару та Туреччини щодо формування майбутнього Гази й палестинської сфери в післявоєнний період указують на кілька можливих сценаріїв:

Участь усіх ключових акторів

Цей сценарій є реалістичним, якщо Ізраїль погодиться на умови Саудівської Аравії та ОАЕ щодо відновлення контролю Палестинської адміністрації над сектором і зобов’язання просуватися до рішення про дві держави.

У такому разі Ер-Ріяд і Абу-Дабі погодяться брати участь у відбудові Гази, надаючи фінансування та використовуючи свій досвід у процесах дерерадикалізації, водночас стримуючи й зменшуючи вплив Катару та Туреччини.

Крім того, якщо сектор Газа поступово розділиться на дві зони — одну під контролем ХАМАСу та іншу під ізраїльським забезпеченням безпеки, — Саудівська Аравія й ОАЕ могли б забезпечити довгострокові інвестиції для стабілізації альтернативи правлінню ХАМАСу, за умови, що Ізраїль дозволить силам Палестинської адміністрації або пов’язаним із нею структурам діяти на контрольованій території.

Домінування Катару й Туреччини

Цей сценарій реалізовуватиметься доти, доки Ізраїль зберігатиме своє протистояння поверненню ПА та просуванню до рішення про дві держави, тоді як США наполягатимуть на швидкій відбудові Гази навіть без демілітаризації. Цей ризикований сценарій посилить вплив Туреччини, Катару й самого ХАМАСу як у Газі, так і в ширшому палестинському контексті, а також поглибить розбіжності між державами Перської затоки.

Глухий кут

У цьому сценарії Ізраїль продовжує відхиляти умови Саудівської Аравії та ОАЕ, водночас успішно чинячи опір тиску США щодо початку відбудови без демілітаризації, що також обмежить участь Катару й Туреччини. У результаті сектор Газа залишиться без реалістичної перспективи відновлення, продовжуючи бути гуманітарним і оборонним тягарем, який повністю ляже на плечі Ізраїлю.

Висновок

Наразі в Ер-Ріяді та Абу-Дабі спостерігається слабкий ентузіазм щодо прямої участі в Газі. Їхня підтримка дипломатичних рамок під час війни, ймовірно, була спрямована радше на тиск на Ізраїль із метою завершення конфлікту й відновлення політичного процесу, ніж на реальне залучення до роботи на місцях. Крім того, внутрішні економічні труднощі, суперництво всередині країн Перської затоки та небажання надмірно занурюватися в палестинську сферу відкладають практичні кроки в Газі.

Для Ізраїлю головний наслідок полягає в загостренні стратегічної дилеми щодо післявоєнного устрою Гази та в ширшому палестинському контексті. Поки Ізраїль виступає проти надання Палестинській адміністрації ролі в управлінні Газою й відмовляється брати участь у просуванні «сталої траєкторії» до створення демілітаризованої палестинської держави (як цього вимагають Саудівська Аравія й у меншій мірі ОАЕ), Катар і Туреччина залишатимуться провідними гравцями у відбудові Гази, забезпечуючи виживання ХАМАС.

Ця дилема збережеться навіть у сценарії, коли Ізраїль і США скоригують реалізацію рамкового плану адміністрації Трампа й розпочнуть відбудову в контрольованій Ізраїлем частині сектору до демілітаризації.

Навіть у цій зоні, за відсутності готовності Саудівської Аравії та ОАЕ брати участь у відбудові — особливо через фінансування та програми дерерадикалізації, — фінансова допомога, найімовірніше, надходитиме переважно від Катару, що створить умови для подальшого відновлення контролю ХАМАС і там.

За матеріалами сайту Інституту дослідження національної безпеки (INSS)

Фото: AP Photo Yousef Al Zanoun