Реакції на ініціативу Трампа доводять: в Ізраїлі більше немає ні лівих, ні правих
Громадяни Ізраїлю з подивом спостерігають за реакціями на проект резолюції, який потенційно відкриває шлях до створення палестинської держави. Багаторічні ідеологічні суперечки раптом зникли — і виявилося, що справжня політика зводилась до збагачення за рахунок суспільства.
ХАМАС слабшає чи, навпаки, міцніє?
Дональд Трамп, якого багато хто вважав найбільшим другом Ізраїлю, пропонує резолюцію ООН, у якій проглядається перспектива палестинської державності — і раптом праві хвалять, а ліві критикують. Обидві сторони знаходять раціональні пояснення своїм незвичним позиціям.
Центр і ліві звинувачують Нетаньягу у мовчазній згоді на продаж F-35 Саудівській Аравії та Туреччині, а також у непрозорості угоди про завершення війни в Газі, що залишає майбутнє сектору в руках Катару та Туреччини — давніх ворогів Ізраїлю. Їх обурює не сам компроміс, який може привести до палестинської держави, а те, що видається загрозою безпеці.
Праві, які клялися, що «ані зернини рису» не потрапить у сектор Газа, тепер забезпечують регіон товарами, збагачуючи ХАМАС. Вони теж не можуть пояснити, як буде проведено роззброєння, якщо головними гаранторами мають бути країни, що коливаються між ненавистю до Ізраїлю та до євреїв загалом.
Вони заспокоюють себе тим, що створення палестинської держави — перспектива дуже далека й може тисячу разів змінитися.
Перевертання політичних ролей
Ті, хто ще вчора був готовий повернутися до кордонів, що робили Кфар-Сабу та Раанану новими Сдеротом і Кір’ят-Шмоною, раптом говорять: «ані кроку назад». Ті, хто називали «зрадою» будь-які переговори про мир, тепер вихваляють «стратегічний союз Нетаньягу і Трампа».
Ті, хто вимагав повернення заручників будь-якою ціною, нині засуджують Нетаньягу через те, що Ізраїль не вбиває 200 терористів, заблокованих у тунелях, — бо це забороняє угода. А інші, хто кричав про необхідність знищити ХАМАС, тепер пояснюють, що «не можна вступати в конфлікт із президентом США», хоча ще вчора говорили протилежне, коли президентом був Байден.
Релігійні поселенці тепер об’єднуються з кібуцниками в закликах створити сіоністський уряд єдності — без ультраортодоксів. Ті у відповідь радикалізуються. Старі ідеології тріскають по швах.
Політики продовжують грати у стару гру
Попри суспільні зміни, політики й надалі переймаються лише своїм «заводом з розподілу посад» — корупційною системою, що працює від національних інститутів до Гістадруту. Їм неважливо, буде палестинська держава чи єврейські поселення у всій Газі; воюватиме Ізраїль зі світом чи підкориться іноземному президенту. Головне — щоб не чіпали систему, яка їх годує.
Суспільство дивиться на це й не впізнає себе: учора — праві, сьогодні — праві зраджують безпеку. Учора — ліві, сьогодні — ліві проти «мирного плану». Учора — за звільнення заручників будь-якою ціною, сьогодні — проти вартості угоди. Світ перевернувся.
Країну затягує апатія — небезпечніша, ніж будь-яка радикалізація.
Ізраїльський політичний калейдоскоп обертається все швидше, і народ опиняється в найнебезпечнішому місці — зоні байдужості.
Нір Кіпніс, Wallа
