Путін не їде до Стамбула, але Ердоган усе одно у виграші
Останні дні вся увага прикута до візиту президента США Дональда Трампа до країн Перської затоки. У центрі подій — розкішні прийоми, багатомільярдні угоди та коштовні подарунки. На цьому тлі майже непоміченим залишається, можливо, головний бенефіціар близькосхідної політики Трампа — президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, якому нині справді є що святкувати.
Можливо, найпомітнішою подією стало оголошення Трампа про зняття санкцій США щодо Сирії — на знак підтримки переходу країни від диктатури поваленого президента Башара Асада.
Трамп заявив, що цей крок був частково відповіддю на прохання наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда бін Салмана. Але Білий дім також протягом кількох тижнів вів перемовини з Ердоганом, який зробив скасування санкцій одним із ключових пунктів на переговорах із Вашингтоном та іншими західними столицями.
Зокрема, Ердоган порушив це питання у телефонній розмові з Трампом на початку місяця. Попри заперечення деяких радників американського президента та союзників — зокрема Ізраїлю — саме аргументи Ердогана виявилися вирішальними.
Це не єдина нещодавня дипломатична перемога Ердогана. Сьогодні, 15 травня, Туреччина приймає делегації з Росії та України для перших прямих переговорів між двома країнами з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року. Очікувалося, що до Стамбула особисто прибудуть президенти Володимир Путін і Володимир Зеленський, а також Дональд Трамп, однак Кремль повідомив, що Путін не буде присутній на переговорах, а Трамп також скасував свій візит.
Втім, це не знижує значення Туреччини як платформи для переговорів у конфлікті — статус, до якого уряд Ердогана йшов роками. У середу ввечері Зеленський прибув до Анкари, де запланована його зустріч із Ердоганом. Трамп направив до Туреччини держсекретаря Марко Рубіо.
Окремо цього тижня Робітнича партія Курдистану (РПК) — головний супротивник усього правління Ердогана — оголосила про своє роззброєння і саморозпуск у межах мирної ініціативи з Туреччиною. Це покладе край 40-річному повстанню, яке призвело до десятків тисяч загиблих, сколихнуло турецьку політику і перекинулося за межі країни.
Посилення позицій Туреччини на міжнародній арені побічно сприяло тому, що нещодавні масові протести після арешту Екрема Імамоглу — популярного мера Стамбула, якого багато хто вважає головним конкурентом Ердогана, — не викликали суттєвого осуду з боку міжнародної спільноти.
Це символізує серйозний поворот у відносинах між США і Туреччиною. Протягом попередніх 15 років напруженість через Іран, Сирію, Росію та Китай віддаляла Вашингтон і Анкару від стратегічного партнерства до взаємної недовіри. Відносини Ердогана з адміністрацією попереднього президента Джо Байдена були прохолодними. Але все змінилося з поверненням Дональда Трампа до Білого дому.
Він не приховує своїх особистих симпатій до Ердогана і захоплення ним як «сильним лідером». Їх об’єднує подібний стиль правління: недовіра до усталених інституцій і бюрократії, поляризуюча риторика на внутрішній арені та неприязнь до ліберальних, прогресивних цінностей.
Посередницькі можливості Туреччини в російсько-українському врегулюванні, її вплив і здатність бути стабілізуючою силою в регіоні є для Трампа вирішальними перевагами. А внутрішня політика союзників, порушення ними прав людини та зневага до демократичних принципів його ніколи особливо не бентежили.
Олександра Аппельберг, «Деталі»
Фото: AP Photo / Francisco Seco
