Протести в Газі – кінець ХАМАСу?
Протести проти ХАМАСу, що спалахнули в Газі в останні дні, повинні надихнути ізраїльтян та всіх, хто мріє побачити кінець терористичного режиму. На території, де публічне незгоду давно стало синонімом самогубства, це свідчить про соціальний зсув.
Протести почалися у вівторок в Бейт-Лахії. Близько сотні палестинців зібралися з плакатами арабською та англійською мовами: «Зупиніть війну» та «Діти Палестини хочуть жити». Інші скандували гасла, які ще кілька тижнів тому були б немислимими: «ХАМАС геть» і «Так миру, ні продовженню війни».
Протести поширилися на інші райони, включаючи табір біженців Джабалія та Хан-Юніс, де демонстранти спалювали шини і виражали своє незадоволення правлінням ХАМАСу.
Зброєні бойовики в масках розганяли демонстрації, в тому числі застосовуючи насильство. Але протести продовжувалися, і ХАМАС, схоже, вирішив спробувати обернути їх на свою користь, стверджуючи, що вони насправді проти Ізраїлю.
Високопосадовий представник ХАМАСу Басем Наїм повідомив катарському каналу Al-Araby, що «демонстрації можна очікувати від людей, яким загрожує знищення, проти війни та руйнувань… Люди закликають зупинити агресію, але ворог та інші партії з політичними цілями спрямовують стихійні протести на служіння окупаційній повістці дня і намагаються представити це так, ніби демонстранти виступають проти опору».
Протести також кидають виклик поширеній думці, що «в Газі немає невинних» — що всі є ХАМАСом, підтримують ХАМАС, розділяють його ідеологію і, в кінцевому підсумку, що весь сектор несе відповідальність за 7 жовтня.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу вже заявив, що протести — результат військового тиску. Однак реальність, як завжди, дещо складніша.
Ізраїльські військові документи показують, що ХАМАС фальсифікував опитування громадської думки в Газі протягом багатьох місяців через свою знижувану популярність. Було значне незадоволення його правлінням під час війни і до неї. ХАМАС жорстоко придушував інакомислення за допомогою тортур і страти.
Крім того, більшість жителів Гази залежні від ХАМАСу, який, в свою чергу, нагороджував лояльність робочими місцями, благосклонністю та захистом, у той час як нелояльність каралася виключенням, переслідуваннями та фінансовим крахом.
Ця структура гарантує, що багато жителів Гази не тільки ідеологічно пов’язані з ХАМАСом, але й матеріально від нього залежні. На фоні обмежених можливостей і мізерних надій люди чіпляються за ту малу безпеку, яку можуть знайти.
Якщо врахувати глибоко вкорінене підозріння до Ізраїлю, що базується на десятиліттях окупації, військових ударах, розширенні поселень на Західному березі та безжалісній риториці деяких ізраїльських лідерів, стане зрозуміло, чому населення Гази ще до війни було схильне звинувачувати Ізраїль у своїх стражданнях більше, ніж правителів, які стверджують, що захищають його.
І все ж, стверджувати, що жителі Гази ніколи не чинили опору владі ХАМАСу, було б неправильно. Протести різної інтенсивності спалахували періодично — наприклад, у 2019 році, коли жителі висловлювали невдоволення високими податками та погіршенням економічної ситуації, або зовсім незадовго до початку війни — в липні 2023 року, коли на вулиці міст по всьому сектору вийшли тисячі протестуючих.
Ці протести жорстоко придушувалися і, очевидно, не наблизили крах режиму ХАМАСу, спричинивши лише нові хвилі репресій проти незгодних.
Чому ж тепер, у розпал війни та більшу, ніж коли-небудь, незахищеності, жителі Гази знову протестують?
Можливе пояснення полягає в тому, що після відносно тривалого припинення вогню багато хто повернувся на свою землю і сподівався відновити, наскільки це можливо, мирне життя — надія, яка розбилася через небажання ХАМАСу та Ізраїлю знайти компроміс.
Можливо, відчай став таким великим, що люди, яким немає чого втрачати, готові вийти на вулиці і кинути виклик режиму. Можливо, жителі Гази відчувають, що після півтора року війни ХАМАС ослаб.
Чи означає це все, що правлінню ХАМАСу в Газі дійсно настає кінець? На жаль, швидкий погляд на досвід протестів в інших країнах — як демократичних, так і авторитарних — показує, що народного невдоволення, зазвичай, недостатньо навіть для зміни політики, не кажучи вже про повалення режиму.
Про це багато можуть розповісти іранці, які регулярно виходять на вулиці, протестуючи проти правителів — тільки щоб режим аятолл черговий раз розправився з незгодними, туже закрутив гайки і продовжив існувати.
Про це можуть розповісти протестуючі в Туреччині, які виступають проти все більш очевидного відходу влади від демократичних норм. Хоча нещодавній арешт головного конкурента президента Реджепа Таїпа Ердогана викликав масові демонстрації по всій країні, навряд чи вони призведуть до скасування цього рішення — і точно не скинуть Ердогана.
Нарешті, варто подивитися на Ізраїль, де десятки і сотні тисяч людей місяцями виходили на вулицю щотижня — що (в сукупності з іншими факторами) лише відклало заплановану урядом Нетаньягу юридичну реформу, але не скасувало її.
Для майбутнього без ХАМАСу потрібен план
Для підриву влади ХАМАСу в секторі Газа недостатньо сотень і навіть тисяч протестуючих. ХАМАС вміє розправлятися з незгодними. Для його знищення недостатньо також військового тиску, як показала ця війна, яка за 17 місяців так і не досягла цієї мети.
І військовий тиск, і тиск «знизу» можуть наблизити крах режиму ХАМАСу — але він устоїть, якщо йому не буде альтернативи.
Палестинці повинні знати, що без ХАМАСу у них є надія на життя з гідністю і в безпеці. Той самий «день післязавтра», про який ізраїльський уряд досі відмовляється серйозно говорити.
Олександра Аппельберг, «Деталі»
Фото: AP Photo/Jehad Alshrafi
