Промови Нетаніягу в конгресі ніколи не мали значення
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаніягу виголосив майже годинну промову перед спільним засіданням обох палат конгресу США. Він закликав США протистояти Ірану разом з Ізраїлем, звинуватив в антисемітизмі Міжнародний суд справедливості, засудив пропалестинських демонстрантів, відкинув звинувачення в расизмі на тій підставі, що в ізраїльській армії служать бедуїни та вихідці з Ефіопії.
Нетаніягу зайняв оборонну позицію, намагаючись спростувати дедалі частішу критику Ізраїлю і його особисто. Але він не зміг уявити жодного виходу із ситуації, в якій країна опинилася під його керівництвом.
Ті, хто очікував почути від нього план післявоєнного устрою Сектору Газа, були розчаровані: Нетаніягу повторив давню мантру про «дерадикалізацію» і сказав, що на чолі громадянської адміністрації мають стати «палестинці, які не прагнуть знищити Ізраїль», але не уточнив, як це працюватиме на практиці.
Ті, хто чекав, що Нетаніягу «представить новий спосіб боротьби з Іраном», теж пішли ні з чим: його план спирається на давню пропозицію США про інтеграцію Ізраїлю в оборонну інфраструктуру в регіоні, яка виглядає все менш реалістичною на тлі війни в Газі, що досі триває і яку Нетаніягу не має наміру припиняти.
Нарешті, ті, хто чекав обнадійливих сигналів, щодо угоди про повернення заручників, теж сподівалися марно: прем’єр-міністр майже нічого не сказав у своїй промові про угоду з ХАМАСом. Навпаки, він заявив, що Ізраїль боротиметься до «повної перемоги», що включає знищення військових можливостей ХАМАСу та його правління в Секторі Газа, і таким чином поверне викрадених.
Колишній спікер палати представників Ненсі Пелосі назвала цю промову «безумовно найгіршим виступом серед усіх запрошених іноземних високопосадовців, які були удостоєні честі виступити перед конгресом Сполучених Штатів».
Порожні обіцянки, необґрунтована бравада та заїжджені тези виступу Нетаніягу могли розчарувати когось, але не здивувати. З цією промовою Нетаніягу став іноземним лідером, який виступив перед конгресом найбільше разів — чотири. Усі його попередні промови були ретельно підготовлені, майстерно виконані, і негайно забуті і слухачами, і, здається, самим промовцем, бо не мали ні значення, ні вагомих наслідків.
Послухайте його промову 1996 року. Найчастіше слово у ній — «мир». «Ми хочемо миру. Ми хочемо миру з усіма нашими сусідами. Ми не маємо з ними жодних розбіжностей, які не можна було б вирішити мирними засобами. Я також маю сказати, що ми не ворогуємо з ісламом. Ми відкидаємо тезу про неминуче зіткнення цивілізацій. Ми не підтримуємо ідею про те, що іслам замінив комунізм як новий суперник Заходу, тому що наш конфлікт специфічний. […] Наша рука світу простягнута всім, хто її потисне. Нас не хвилює їхня релігія. Нас не хвилює їхня національна ідентичність. Нас не турбують їхні ідеологічні переконання. Нас хвилює лише світ, і наша рука простягнута світові».
Ця промова закінчилася 5-хвилинними оваціями американських законодавців.
В іншому знаменному виступі, його промові в 2009 році в Університеті Бар-Ілан, Нетаніягу заявив, що підтримує вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту на основі двох держав: «У моєму баченні світу на нашій маленькій землі два народи живуть вільно, пліч-о-пліч, у дружбі та взаємній повазі», — заявив він. – «Кожен матиме свій прапор, свій національний гімн, свій уряд. Жоден із них не загрожуватиме безпеці чи виживанню іншого».
Виступаючи перед конгресом двома роками пізніше, 2011 року, Нетаніягу підтвердив цю позицію: «Але є й інша правда: палестинці ділять із нами цю маленьку землю. Ми шукаємо миру […], в якому вони не будуть ні підданими Ізраїлю, ні його громадянами. Вони повинні вести гідне національне життя як вільний, життєздатний і незалежний народ, який живе у власній державі».
Далі промов справа не пішла. Нетаніягу не просував рішення про створення двох держав у наступні роки, а балотуючись на переобрання у 2015 році, він пообіцяв, що під його керівництвом не буде жодної палестинської держави.
Не йдеться про розчарованого ідеаліста, який намагався, але не зумів. На прес-конференції в грудні 2023 року Нетаніягу заявив репортеру, що він «пишається» тим, що перешкоджав створенню палестинської держави «майже 30 років», визнавши таким чином, що промови — це одне, а дії — зовсім інше.
Для Нетаніягу виступи з високих трибун — це PR-акції, спрямовані на зміцнення його іміджу авторитетного державного діяча та адресовані ізраїльській аудиторії більшою мірою, ніж американським законодавцям. Будучи досвідченим і розумним політиком, він навряд чи сподівався змінити розстановку сил у конгресі в 2015 році, коли виступив проти майбутньої угоди адміністрації Барака Обами з Іраном. Натомість він міг розраховувати, що промова сприятиме зміцненню його позицій на майбутніх виборах в Ізраїлі.
Нинішній виступ теж має сенс як PR-акція Нетаніягу, і не більше.
Запрошення виступити в конгресі, незважаючи на те, що американо-ізраїльські відносини досягли своєї найнижчої точки; після того, як лідер демократів у сенаті та великий прихильник Ізраїлю Чак Шумер закликав ізраїльтян проголосувати проти Нетаніягу; незважаючи на те, що Ізраїль та прем’єр-міністра звинувачують у геноциді, підбурюванні та створенні режиму апартеїду, — це особистий тріумф Нетаніягу.
Захоплені овації стоячи, нехай навіть переважно з боку республіканців, після промови — підтвердження того, що ізраїльського прем’єра все ще слухають та чують.
Але коли він залишить Вашингтон, жодна з проблем, що стоять перед Ізраїлем, – війна, у якій не видно кінця, заручники, що залишаються у Газі, зростаюча міжнародна ізоляція, — не зникне. Для їх вирішення потрібно щось більше, ніж промови.
Автор: Олександра Аппельберг
Фото: AP Photo, Джулія Ніхінсон
