Промах Нетаньягу — і далекий купон, що чекає в Газі
Поточний тиждень приніс невимовну радість від повернення живих заручників до Ізраїлю.
Разом із цим довгоочікуваним поверненням він приніс і майже неймовірні події: Єгипет запросив прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу, який ще недавно мав намір зруйнувати сектор Газа після різанини 7 жовтня, на мирний саміт із представниками палестинців та арабських країн; а президент Індонезії — мусульманської держави, що нещодавно бойкотувала ізраїльську збірну, — оголосив, що приїде з візитом до Ізраїлю. Але, як і годиться бурхливому та скаженому світові, все швидко перевернулося догори дригом: Нетаньягу скасував свою участь у саміті, а президент Індонезії — свій візит до Ізраїлю.
Оголошення про угоду щодо повернення викрадених, припинення війни та інші пункти між Ізраїлем і ХАМАСом було зроблено під тиском президента США Дональда Трампа. Саміт, на якому мали обговорювати угоду, мав розпочатися опівдні, у свято Суккот, як міжнародна демонстрація сили на підтримку органу, що має керувати сектором Газа після завершення війни під керівництвом Тоні Блера.
У саміті мали взяти участь двадцять глав держав, але не прем’єр-міністр Ізраїлю. Той факт, що Нетаньягу взагалі не запросили до Шарм-еш-Шейха, повинен викликати серйозне занепокоєння навіть у його найзапекліших опонентів: адже Ізраїль — не статист у цій угоді, а одна з двох головних сторін конфлікту.
Незалежно від особистості Нетаньягу та його численних невдач в очах громадян, глава держави Ізраїль повинен стояти на вершині. Його відсутність свідчить про внутрішні проблеми Ізраїлю: країна перебуває в полоні у Нетаньягу та крайніх меншостей у його уряді, а ззовні — у стані ізоляції на міжнародній арені.
Невдовзі після прибуття Трампа до Ізраїлю — ще одного незвичного видовища державного візиту з таким коротким повідомленням — останніх живих заручників було звільнено й передано Ізраїлю, і водоспад сліз не припинявся. Але Трамп на цьому не зупинився. Він подзвонив президентові Єгипту Абдель Фаттаху ас-Сісі та отримав для Нетаньягу запрошення на саміт.
Не минуло й години, як Нетаньягу передумав. Він заявив, що не поїде до Єгипту через святість свята. Тобто він сказав Трампу «так», а потім — «ні» заради свого електорату.
Судячи з рішучості, яку Трамп демонстрував останніми тижнями, схоже, він не дозволить Нетаньягу зірвати його плани. У Трампа є набагато більше, ніж просто золота медаль Нобелівського комітету, на яку він може претендувати.
Ситуація на Близькому Сході та у світі змінюється. Процеси почалися задовго до того, як він мріяв про президентство: нафтові князівства Перської затоки вже почали вкладати свої гроші по всьому світу та створили собі величезні сфери впливу завдяки нафтодоларам; економіки Китаю та країн БРІКС дедалі більше протистоять американському світопорядку; у багатих країнах світу спостерігається масове пробудження проти існуючого, роздільного й дискримінаційного ладу, який діє під вивісками «капіталізму» та «економічного лібералізму» — понять, що давно втратили своє первісне значення.
Трамп підштовхує й пришвидшує зміну світового порядку силою своєї крайності, непередбачуваності й готовності порушувати правила та закони, а також завдяки фантастичному прагненню людини його віку до влади, грошей і визнання. На Близькому Сході — від Перської затоки до Гази — він знайшов для цього родючий ґрунт.
Було б помилкою бачити за позитивними кроками — такими, як завершення жахливої війни в Газі та повернення заручників — лише цинізм. У Перській затоці — від Катару до Саудівської Аравії — Трампа, його соратників і союзників уже чекає золота жила угод і можливостей, зокрема й для країн Європи та Азії.
Великі контракти на нерухомість, угоди з продажу зброї, тендери у сфері мікрочипів та штучного інтелекту — усе продається заради прибутку. Цей приз, який оцінюється у сотні мільярдів доларів, та інші бонуси — як-от приватний реактивний літак — стали важливими чинниками, що мотивували припинення війни за участі Нетаньягу.
Трампа набагато менше цікавлять високі політичні інтереси США та дипломатія у стилі 1970-х. Його цікавлять курорти й вежі в Ер-Ріяді та Джидді, а також мільярди з фонду уряду Катару.
Кожен хоче отримати свою частку
Інші країни — такі, як Туреччина та багато європейських держав — можливо, діють, керуючись прагненням до міжнародного впливу й страхом перед загрозою з боку Китаю та Росії. Але й на них чекають нагороди, якщо вони гратимуть за правилами Трампа.
Один із призів розташований у західній частині Близького Сходу — у секторі Газа. Відбудова цієї території видається далекою й складною задачею, але, попри високі ризики, вона може стати ще одним вигідним проектом для американських, європейських і навіть ізраїльських компаній. Китайці, чемпіони в будівництві та інфраструктурі, ймовірно, також захочуть отримати частку цього пирога, але американці радше залишили б їх осторонь.
За оцінками Світового банку, реконструкція Гази обійдеться у 80 мільярдів доларів — порівняно з торішньою оцінкою у 53 мільярди. Ці цифри приблизні й радше умовні. Якщо Газу справді відбудують, це коштуватиме значно дорожче. Ізраїль, США та арабські країни на чолі з Єгиптом уже представили свої плани відновлення Гази. Багато держав, зокрема європейських, висловили готовність долучитися до цієї допомоги.
Для відбудови Гази передусім потрібна стабільна політична та військова основа. Це головний ризик, який може зірвати будь-яку спробу отримати прибуток від будівельних та інфраструктурних проектів. Програма відновлення може взагалі не розпочатися.
Зрештою, представлений Трампом план на цьому етапі дуже бідний на деталі. Незрозуміло, хто забезпечуватиме безпеку, які сили братимуть участь у підтриманні порядку в секторі, хто фактично контролюватиме територію та якою буде роль ХАМАС, який уже повернувся на місця й почав тероризувати своїх супротивників.
Втім, наміри, що стоять за прагненням до врегулювання, можна побачити в опублікованому газетою The Washington Post плані адміністрації Трампа щодо відновлення сектору Газа та його інтеграції до «економічного коридору Індія — Близький Схід — Європа». Суть американського бачення — «прибуток для США»: спеціальна економічна зона в Газі, Ель-Аріші та Сдероті; мегапроекти на кшталт «шосе МБС» (Мухаммед бен Салман, фактичний правитель Саудівської Аравії); залізниці й трубопроводи, що з’єднують партнерів за Авраамовими угодами; курорти Трампа на узбережжі та на штучних островах; а також промислова зона для виробництва електромобілів.
На нинішньому етапі відносин між Ізраїлем і сектором Газа, а також на тлі внутрішнього розколу в Ізраїлі, ці плани звучать як галюцинація, що збентежила б навіть Шимона Переса. До цих галюцинацій додається усвідомлення, що Нетаньягу припустився великої помилки, відмовившись від єгипетського запрошення. Якби він поїхав до Шарм-еш-Шейха, він міг би змінити хід історії Ізраїлю — і власну долю.
Події розгортатимуться навіть усупереч його волі. Можливо, зруйнована війною земля Гази й надалі породжуватиме лише насильство та конфлікти, не відповідаючи амбіціям збагачення. Але цей клаптик землі й люди, які на ньому живуть, — ключ до значно більшої угоди, яку задумав Трамп, і в яку буде втягнуто Ізраїль.
За матеріалами TheMarker
Фото: AP Photo / Evan Vucci
