Про недоліки Міжнародного кримінального суду відомо давно

22 травня юридичний радник уряду Ізраїлю Халі Бахарав-Міара та державний прокурор Аміт Айсман виступили проти головного прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) Каріма Хана, який попросив видати ордери на арешт прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу та міністра оборони Йоава Галанта.

Бахарав-Міара та Айсман зазначили, що МКС “не має жодних повноважень розслідувати цю справу” і що “запит до Міжнародного кримінального суду про видачу ордерів на арешт не є обґрунтованим”.

Ідея про те, що МКС керується законом, а не політичними інтересами, давно ставиться під сумнів. Понад три роки тому Девід Літман, аналітик CAMERA.ORG, опублікував статтю під назвою «Чому Ізраїль не може розраховувати на справедливе ставлення в МКС».

У лютому 2021 року колегія з трьох суддів Міжнародного кримінального суду винесла рішення, яким уповноважила головного прокурора МКС продовжити розслідування злочинів, скоєних на території так званої «держави Палестина». У той же час багато написано про те, що такий рішення є найбільш небезпечним для ХАМАСу. Але міжнародні інституції, які багато років старанно переслідували Ізраїль, лише нещодавно взялися за ХАМАС (за словами журналіста Амоса Хареля, ХАМАС потрапив до списку лише для того, щоб зберегти видимість збалансованого розслідування).

Літман наполягає, що МКС не регулюється законом, а є принципово політичним інститутом. У 2012 році Резолюцією 67/19 Генеральної Асамблеї ООН було прийнято рішення «надати Палестині статус держави-спостерігача в ООН, не будучи її членом, без шкоди для набутих прав, привілеїв і ролі Організації визволення Палестини в ООН як представника палестинського народу, згідно з відповідними резолюціями та практикою». 

І на цій підставі МКС у 2021 році оголосив, що може розглядати «Палестину» як державу. З юридичної точки зору резолюції Генеральної Асамблеї не є обов’язковими для держав-членів ООН. З моральної точки зору, чи є сенс покладатися на необов’язкові вердикти організації, яка одного разу проголосила, що сіонізм – це расизм? Саме заснування МКС у 1998 році було пронизане політикою. США намагалися внести поправку, щоб усунути серйозний недолік у статуті МКС, але зіткнулися з тим, що, схоже, є попередньою угодою між президентом конференції та кількома дипломатами, щоб перешкодити державам навіть проголосувати за поправку.

У резолюції Конгресу США наголошувалося: «Основоположним принципом міжнародного права є те, що договір є обов’язковим лише для його сторін і що він не створює зобов’язань для осіб, які не є сторонами, без їхньої згоди бути зобов’язаними». І саме ця поправка забороняє здійснення юрисдикції над Ізраїлем.

«Злочин», у якому найбільше звинувачують Ізраїль, також породжений політичними іграми. Арабські держави змінили формулювання статті 130 міжнародного гуманітарного права на «переміщення, прямо чи опосередковано, окупаційною державою частини власного цивільного населення на окуповану нею територію» є воєнним злочином. Спочатку поняття «опосередковано» не існувало у статті 49 Женевської конвенції.

Оригінальне формулювання було призначене для розгляду ситуацій, подібних до масових депортацій, здійснених нацистською Німеччиною. Вороги Ізраїлю не могли проґавити нагоди представити єврейських поселенців як нових нацистів. Замість того, щоб досліджувати правові наслідки британського мандату або міжнародно-правових принципів, які б розвінчали міф про «окупацію», більшість просто раптом надала Генеральній Асамблеї ООН повноваження робити юридично обов’язкові заяви.

У 2004 році Ізраїль аналогічно постав перед іншим судом, Міжнародним судом ООН, з ще однією сумнівною претензією на юрисдикцію. Суд дійшов висновку, що ізраїльський захисний бар’єр є незаконним. Заявивши про «незаконність» ізраїльського бар’єру безпеки, побудованого у відповідь на хвилю терористів-смертників, він просто відкинув право Ізраїлю на самооборону.

Аргумент був такий: «Напади на Ізраїль не були здійснені іноземною державою». Тобто, США в такій ситуації повинні були б прийняти атаки «Аль-Каїди» 11 вересня слухняно і без опору.

Суд ООН бездумно відкинув найважливіший історичний контекст і основні поняття міжнародного права. Як і МКС у лютому 2021 року, він вирішив беззастережно прийняти позицію ООН, незважаючи на сумнозвісне ставлення до Ізраїлю.

Формулювання власного статуту МКС передбачає, що в розгляді можуть брати участь лише дійсні держави-члени ООН (і міжнародні організації), Міжнародний суд ООН вказав на резолюцію ООН, яка надала «палестинському» статус спостерігача, ніби немає різниці між «спостерігачем» і «державою-членом».

Як зазначено в одній з окремих думок у цій справі, «Палестина не може бути достатньою міжнародною організацією, щоб бути запрошеною на ці слухання і користуватися перевагами гуманітарного права, але в той же час вона не є достатньою міжнародною організацією для того, щоб заборона збройного нападу на інших осіб була застосована». Тобто, спростити формулювання: не може брати участь у слуханнях, бо не є достатнім «міжнародним суб’єктом», але, з цієї ж причини, ніхто не може заборонити його представникам здійснювати збройні напади. Автором висновку є Розалін Хіггінс, суддя з Великобританії, яка була головою Суду ЄС з 2006 по 2009 рік. Суддя Хіггінс також зазначила, що небажано порушувати питання перед Судом, не дозволяючи йому розглянути контекст, в якому виникла проблема… Це, втім, не завадило їй проголосувати “за” з усіх ключових питань.

Єдиним послідовним голосом «проти» був суддя Томас Бюргенталь, який у дитинстві пережив Заксенхаузен та Аушвіц. Хоча він заявив, що ізраїльські поселення є незаконними відповідно до Четвертої Женевської конвенції і що палестинці мають право на самовизначення, суддя Бюргенталь вважав, що суд не розглянув належним чином питання самооборони (Ізраїлю).

Крім того, Бюргенталь додав: «Ізраїль юридично не зобов’язаний брати участь у цих провадженнях або надавати докази на підтримку своїх тверджень щодо законності будівництва стіни».

Сьогодні, у 2024 році, всі проблеми, які Деніел Літман окреслив у 2021 році в колонці для Algemeiner, все ще актуальні. До цього додалася трагедія 7 жовтня. Крім того, були загибель ізраїльських і неізраїльських заручників у полоні, ізраїльських солдатів і офіцерів у боях, а також цілком реальні наслідки свіжого запиту Каріма Хана щодо політичного керівництва Ізраїлю та простих ізраїльтян.

Фото: AP/Marwan Ali