Правозахисну премію вручили… двом палестинкам із сумнівною репутацією
Відкритий лист письменниці Світлані Алексієвич — лауреатці Нобелівської премії з літератури 2015 року, лауреатці премії Сахарова 2020 року, лауреатці премії Анни Політковської 2018 року «за сміливі виступи проти несправедливості, насильства та екстремізму в ситуації триваючих у регіонах «забутих» збройних конфліктів».
«Шановна Світлано Олександрівно!
Ізраїльський російськомовний портал www.detaly.co.il просить Вас висловити своє ставлення до рішення організації RAW in WAR відзначити премією імені Анни Політковської «мужність усіх палестинських жінок-журналісток, які прагнуть повідомляти правду посеред триваючого конфлікту». Ми звертаємося саме до Вас, оскільки саме Ви, лауреатка цієї ж премії, виступали на церемонії нагородження лауреатів 2024 року. Крім того, серед нашої аудиторії багато тих, на чиїх полицях стоять Ваші книги «У війни не жіноче обличчя» та «Цинкові хлопчики».
Як відомо, на відзначення кожної річниці вбивства Анни Політковської 7 жовтня 2006 року організація RAW in WAR (Reach All Women in War) вручає премію жінці-правозахисниці із зони конфлікту, яка, як і Анна, виступає на захист жертв цього конфлікту, часто наражаючи себе на великий ризик. Анна прожила життя, сповнене мужності та правди перед обличчям серйозної небезпеки — як і її подруга та перша лауреатка премії Наталя Естемірова, вбита 15 липня 2009 року.
7 жовтня 2023 року для ізраїльтян — дата чорна і кривава. Цього дня ізраїльтяни — чоловіки і жінки, старі і діти — були вбиті, замучені, викрадені терористами ХАМАСу, які напали на людей у їхніх домівках та на музичному фестивалі «Нова».
Рішення RAW in WAR супроводжується такими коментарями: «П’ять призначених ООН експертів з прав людини у лютому 2024 року, висловивши тривогу у зв’язку з «надзвичайно великою кількістю журналістів та працівників ЗМІ… вбитих, які зазнали нападів, поранень і затримань на окупованій палестинській території, особливо в секторі Газа», висловили серйозну стурбованість тим, що Ізраїль відмовляється дозволяти представникам ЗМІ з-за меж сектора Газа в’їжджати та вести репортажі, якщо вони не прикріплені до ізраїльських сил. Вони також виявили, що переслідування, залякування та напади на журналістів на окупованому Західному березі зросли з 7 жовтня.
«Деталі» опитали журналістів різних країн, які мають досвід висвітлення військових дій. Колеги зі США, Великої Британії та Німеччини пояснили, що держави, які ведуть військові дії, завжди закріплюють за армією журналістів, які працюють на полі бою. Усі мають ряд вимог, включаючи історії публікацій, заздалегідь наданий план роботи, а також фізичні кондиції, наприклад здатність пересуватися з необхідною швидкістю в армійському бронежилеті вагою до 10 кілограмів. Тільки на цих умовах армія готова взяти на себе відповідальність за життя та безпеку журналіста.
У зв’язку з цим виникають питання, пов’язані з іменами обох названих лауреаток.
Про Сальму Аль-Каддумі не відомо нічого, крім її поранення в серпні 2024 року. За заявою RAW in WAR, їй «вистрілили в спину», а її колега Ібрагім Мухареб «був убитий, коли ізраїльський танк відкрив вогонь по групі журналістів, які висвітлювали вторгнення в Північно-Західний Хан-Юніс». Водночас RAW in WAR цитує саму Сальму: «Ібрагім був поранений… Я пішла… щоб врятувати його, але танки обстріляли нас снарядами та кулями. В цей момент мені в спину потрапили два (осколки) чи то від снарядів, чи то від куль. Я втратила свідомість і опинилася в лікарні». Ілюстрація ось, і з цього відео не очевидна стрільба прямою наводкою, про яку повідомляє турецьке агентство Anadolu. Жодних матеріалів журналістського та/або правозахисного характеру лауреатки ні до, ні після поранення у відкритих джерелах не знайдено.
Безумовно, за обставин, що склалися, трансляцію того, що відбувається у світ, здійснюють свідки, які поділяють позицію однієї зі сторін конфлікту. У зв’язку з цим дозволимо собі коротко розповісти і про другу лауреатку — Хінд Аль-Хударі. У відкритому доступі є і її власні матеріали, і матеріали про неї. Наприклад, інформація Amnesty International про її затримання та жорстокий допит ХАМАСом у 2019 році, а The New York Times наводить дані про скандал 2020 року, ключовою фігурою якого стала Хударі. Група палестинських активістів руху за мир організовувала відеочати з ізраїльтянами в рамках ініціативи з налагодження мостів під назвою Skype With Your Enemy. Коли група «Молодіжний комітет Гази» зібрала одну з найбільших за всю свою історію — понад 200 учасників — конференцію в Zoom, Хударі опублікувала у Facebook (посилання недійсне, пост видалено) гнівні звинувачення на адресу організаторів, відзначивши трьох посадових осіб ХАМАСу, щоб привернути їхню увагу.
Ордер на арешт організаторів був виданий військовою прокуратурою ХАМАСу, яка займається обвинуваченими у співпраці з Ізраїлем, потенційними терористами-смертниками та іншими серйозними загрозами. Ініціатор конференції Рамі Аман був заарештований у квітні 2020, звільнений через п’ять місяців, після чого змушений покинути Газу. Критики звинуватили Хударі в тому, що вона піддає небезпеці життя активістів. Вона видалила пост, заперечувала підтримку ХАМАСу і нагадала критикам, що і її саму заарештовував ХАМАС. Однак Хударі ще раз підкреслила свою політичну позицію: нормалізація відносин з ворогом — це «гріх», написала вона у Facebook (пост видалено, посилання недійсне).
Згідно з інформацією з сайту премії, на церемонії нагородження лауреатів Ви, пані Алексієвич, сказали: «У той час як військові та політики говорять мовою війни, жінки-журналісти захищають життя, ризикуючи власним життям під обстрілами. Вони рятують саме життя. Вони розповідають нам правду про страждання свого народу. Жінки завжди захищають життя, тому що життя приходить у цей світ через жінок». За всіма поняттями людяності «порятунок самого життя», безумовно, має включати засудження терористичної атаки ХАМАСу 7 жовтня, тим більше з боку людини, яка наважилася протистояти ХАМАСу, такої як Хінд Кударі. Однак детальне вивчення її профілю в соціальних мережах жодної інформації з цього приводу не показало, а процитована історія з The New York Times про «гріх» нормалізації відносин з ворогом показує зворотне.
Серед тих, хто загинув в Ізраїлі жовтня 2023 року, є жінки, які присвятили своє життя миру.
Шай (Олена) Регев, репортер розділу світської хроніки та розважальних новин газети «Маарів», та Айелет Арнін, співробітниця Корпорації суспільного мовлення — застрелені терористами на місці музичного фестивалю «Нова».
Вівіан Сільвер, активістка боротьби за права палестинців. Убита ХАМАСом 7 жовтня.
Оріт Свірські з кібуцу Беері. Щиро вірила в мир з палестинськими сусідами. Відвідала захід «Жінки за мир» за три дні до того, як ХАМАС влаштував різанину в її рідному кібуці. Убита терористами 7 жовтня.
Можливо, це «не ті» жінки? Є ще:
Наомі Дгані, жителька кібуцу Кфар-Аза, працювала медсестрою в неонатальному відділенні пологового будинку лікарні «Сорока». Виходила сотні недоношених дітей, чиї батьки згадують Наомі з вдячністю. Убита у своєму домі.
Менуха Холаті з кібуцу Кісуфім, працювала вчителькою, виростила кілька поколінь учнів. Любляча мати і бабуся чотирьох онуків. 7 жовтня спалена живцем у своєму домі.
Анджелін Перальта Агієрре. Громадянка Філіппін. Жила і працювала в кібуці Кфар-Аза, доглядала за літньою жінкою. Коли 7 жовтня терористи увірвалися в кібуц, Анджелін могла б сховатися, але не захотіла кинути свою підопічну. Хамасівці застрелили обох.
Лорета Алакре, філіппінська доглядальниця, жила і працювала в Ізраїлі близько 15 років. У грудні Лорета планувала повернутися на батьківщину, щоб відсвяткувати 50-річчя. 7 жовтня убита бойовиками ХАМАСу.
Кармела і Ноя Дан, бабуся і онука. Жили в кібуці Нір-Оз. Кармела страждала на деменцію, що не заважало їй смачно готувати і прекрасно танцювати. Ноя мала розлад аутистичного спектру, при цьому залишалася веселою і дружньою дівчинкою, шанувальницею Гаррі Поттера. У ніч на суботу, 7 жовтня, онука за традицією ночувала у бабусі. Вранці обидві були викрадені терористами, а потім убиті на кордоні з Газою.
Джина Смятіч, 90 років, з кібуцу Кісуфім. Уродженка Чилі. Джина працювала в дитячому садку кібуцу. 7 жовтня терористи ХАМАСу витягли Джину із захищеної кімнати в її будинку і вистрілили їй у голову.
Шані Лук, яка відмовилася служити в ЦАХАЛі з ідейних міркувань. Убита ХАМАСом.
Підсумовуючи все вищевикладене, а також той факт, що премія була оголошена в річницю нападу на Ізраїль ХАМАСу, що розв’язав війну в Газі, і з урахуванням того, що не оголошувалося жодних премій діяльним прихильникам нормалізації відносин з Палестиною жителям прикордонних з Газою селищ, убитим або захопленим у заручники, складається враження, що Ваша премія стала таким же подарунком світовому злу, приуроченим до спеціальної дати, як свого часу — вбивство самої Анни Політковської в день народження Путіна. Чи немає у Вас відчуття, що ім’я Політковської і до певної міри Ваше використовують зараз у негарних політичних іграх?
Ми будемо вдячні за публічну відповідь нам: чи поділяєте Ви вибір лауреаток і вручення саме їм премії за 2024 рік?».
Антиізраїльська позиція стала нормою
На звернення «Деталей» відповіла інша лауреатка премії Політковської — правозахисниця Світлана Ганнушкіна. Нагороду було присуджено їй у 2022 році.
«Звісно, організація, яка вручає ці премії, дуже шанована. І, безумовно, люди, які це роблять, хочуть добра і хочуть миру. Дві лауреатки цього року — це жінки на війні, як у цій номінації і передбачається. І, напевно, це мужні жінки, які гідні поваги. Але при цьому мене засмучує те, що не всі висловлювання лауреаток можна вважати миротворчими. Я розумію напругу, яка зараз панує у світі, але мені здається, що лауреати цієї премії повинні однозначно бути на боці миру. Коли ця премія була дана громадянам України та Росії — це правильно. І мені здається, що було б правильно, якби поруч сиділи жінка з Палестини та ізраїльська жінка-журналістка», — відповіла вона.
— В оргкомітеті премії приватно кажуть, ніби їм не вдалося знайти журналістку з Ізраїлю, готову прийняти премію в парі з палестинкою!
«Я не думаю, що якийсь намір був. Я навіть впевнена, що цього, звісно, не було. Але, на жаль, це показник того, що зараз відбувається у світі. На тлі цього конфлікту антисемітизм у світі зріс як ніколи. І це жахливі наслідки того, що відбувається. І те, що ось зараз, якраз у річницю цих страшних подій в Ізраїлі, особливо чутливо. Цього року ефект від цієї акції, мені здається, не той, який ми могли б очікувати і бажати на сьогоднішній день.
Дозволю собі процитувати Голду Меїр: «Мир настане, коли араби почнуть любити своїх дітей більше, ніж ненавидіти євреїв». Тільки коли це буде? Дивовижно, що навколо мене ніхто не підтримує вторгнення в Україну, але так багато близьких людей вважають Ізраїль агресором. Антисемітизм зростає не тільки у нас, але й у Європі. А антиізраїльська позиція просто стала нормою».
«Деталі» направили запит Фрідеріке Бер, попечителю RAW in WAR, співробітниці ОБСЄ, яка раніше працювала в Amnesty International, але, на жаль, не отримали відповіді.
До «комітету прихильників» премії входять також нобелівський лауреат, журналіст Дмитро Муратов, співачка Джоан Баез, акторка Ванесса Редґрейв, дочка Олени Боннер Тетяна Янкелевич, вдова Олександра Литвиненка Марина, правозахисник Олег Орлов та інші.
Автор: Нателла Болтянська
Фото: AP Photo/Pavel Golovkin
