Потрібно сподіватися, що закон про ухилення від служби буде прийнятий
Кожному стороннику демократії, який вірить у цінність рівності та справедливого розподілу суспільного і військового тягаря, слід бажати, щоб закон про призов — тобто закон про ухилення від служби — був прийнятий у всіх читаннях у Кнесеті та увійшов до зводу законів. Можливо, це останній шанс повалити Біньяміна Нетаньягу та його екстремістський, бездушний і відірваний від реальності уряд.
Угода про звільнення частини ультраортодоксів від призову з’явилася ще у 1948 році, коли Давид Бен-Гуріон погодився звільнити від служби учнів єшив, для яких вивчення Тори було основним заняттям, щоб вони могли продовжити свої уроки. Бен-Гуріон, прагнучи досягти якомога ширшої політичної підтримки, надав цю пільгу для забезпечення підтримки ультраортодоксальних рабинів та «Агудат Ісраель». Тоді звільнення отримали близько чотирьохсот учнів єшив — приблизно половина всіх учнів єшив у країні. Їх було небагато, оскільки ультраортодоксальний світ тоді ще не оговтався від Голокосту.
Перший Закон про військову службу 1949 року встановив обов’язок проходження військової служби для чоловіків і жінок по досягненні 18 років. Відтоді закон зазнав кількох змін, але по суті своїй він залишається чинним у початковій редакції — обов’язок з’явитися до призовного пункту і пройти строкову службу, якщо призовник придатний за станом здоров’я, або пройти альтернативну національну службу. Однак ЦАХАЛ має право звільняти призовників від служби з інших причин.
Вирішальним поворотом, що призвів до масового ухилення від служби, стала перемога партії «Лікуд» на чолі з Менахемом Бегіном та вступ «Агудат Ісраель» до коаліції. Пізніше була заснована партія ШАС, і обидві ультраортодоксальні партії — ашкеназька та сефардська — відтоді входили до більшості правлячих коаліцій. Вони використовували своє становище «золотої акції», щоб домагатися фінансових пільг, розширювати вплив на політику та суспільний простір — а також домагатися для своїх виборців повального звільнення від військової служби.
Відтоді раз за разом здійснювалися спроби знайти компроміс, який влаштував би всі зацікавлені сторони — уряди Ізраїлю, ЦАХАЛ, ультраортодоксальні партії та рабинів. Найбільш значуща спроба була здійснена у 1999 році, за часів прем’єр-міністра Егуда Барака.
Комісія під головуванням судді Верховного суду Цві Таля та прийнятий у 2002 році названий на його честь закон дозволили продовжити відстрочку призову для учнів єшив. Закон діяв протягом п’яти років, а потім був продовжений ще на п’ять років, до тих пір, поки у 2012 році БАГАЦ не визнав його неконституційним і не заборонив продовження його дії у Кнесеті. Це тривало до тих пір, поки два з половиною роки тому не було сформовано «повністю правий» уряд Біньяміна Нетаньягу. Рабини побачили його слабкість. Тому вони ужорсточили свою позицію і вимагають від своїх політиків або прийняти закон про ухилення від служби, або повалити уряд.
У ультраортодоксальних партій, що сидять біля годівниці, як і у «Лікуду» та його крайньо правих союзників, немає жодного бажання повалювати свій «уряд мрії». Тому до останнього моменту триватимуть спроби досягти компромісу. Але слід сподіватися, що ці зусилля провалляться і закон про ухилення від служби буде прийнятий. Ліберальна світська громадськість провалила завдання повністю зупинити правовий переворот уряду Нетаньягу, який продовжує мчати вперед на повній швидкості. Уряд ігнорує громадськість та її заклики припинити війну і повернути заручників. Тисячі резервістів (разом із військовослужбовцями строкової служби) як і раніше виходять на службу, воюють і проливають кров у безглуздій війні в пісках Гази.
Цей закон — останній шанс для масового та ефективного пробудження світського платника податків і громадянина, який проходить військову службу. Його прийняття в Кнесеті, можливо, стане тією останньою краплею, яка зламає хребет верблюдові. Краплею, яка призведе до падіння уряду Нетаньягу і зупинить тотальний хаос, який охопив Ізраїль — і який у недалекому майбутньому може призвести країну до краху.
Автор: Йосі Мельман
Джерело: “ХаАрец”
Фото: Олів’є Фітуссі
