Поки Трамп формує майбутнє Близького Сходу, Ізраїль залишається осторонь
Двох простих слів не вистачило у пишних промовах, виголошених у понеділок із трибуни Кнесету прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу та президентом США Дональдом Трампом: «палестинська держава».
Фактично ці слова не пролунали взагалі — ні в офіційних виступах того дня, ні навіть у промові лідера опозиції Яіра Лапіда, яка звучала майже як копія промови Нетаньягу, лише з незначними відмінностями у наголосах.
Хоча Трамп не згадав про палестинську державу — чудово розуміючи, як різко Нетаньягу відкидає цю ідею, — можна припустити, що сам прем’єр утримався від теми, щоб не псувати атмосферу перед самітом «великого друга Ізраїлю» в Шармі.
Трамп може дозволити собі ілюзію, що «мир на Близькому Сході» можливий без визнання палестинського суверенітету. Але Нетаньягу, без сумніву, розуміє: це не варіант — особливо після двох років, що минули з нападу 7 жовтня та війни в Газі. Лідери арабських, мусульманських і європейських країн, які зібралися в Шармі, теж це чудово усвідомлюють. Наразі ж усі зосереджені на збереженні темпу й максимально плавному переході від першої, відносно «простої» фази плану Трампа до другої — складнішої та непрозорої.
Спільна заява, підписана Трампом разом із президентом Єгипту Абдель Фаттахом ас-Сісі, президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом та еміром Катару Тамімом бен Хамадом, навмисно залишилася розмитою — лише з натяками на «стійкий мир», у якому і палестинці, і ізраїльтяни могли б процвітати за умови дотримання прав людини, гарантій безпеки та збереження людської гідності.
Для країн, що брали участь у саміті, головною частиною документа стали самі підписи: США, Єгипет, Катар і Туреччина фактично взяли на себе повні гарантії — і практично повну відповідальність — за реалізацію угоди в Газі між Ізраїлем і ХАМАС. Інакше кажучи, вони «беруть це на себе»: США відповідають за стримування Ізраїлю, а решта — за стримування ХАМАС. Двоє високопосадовців США, які брифували журналістів тієї ночі, прямо це підтвердили.
За їхніми словами, роль адмірала Бреда Купера, командувача Центрального командування США (CENTCOM), який координуватиме роботу з Газою та виділить для місії 200 військових (без фактичного входу до сектора), буде наглядовою: «щоб не було порушень чи проникнень», адже «усі стурбовані діями іншої сторони».
Чиновники додали, що присутність голови CENTCOM «викликала довіру в арабських країнах» і стала сигналом ХАМАСу, що Трамп «займає дуже тверду позицію».
Ті самі джерела згадали і про демонтаж «військової інфраструктури та важкого озброєння» в Газі — натяк на головне завдання, хоч і дуже розмите: повне роззброєння ХАМАС. Контроль за цим покладено на міжнародні стабілізаційні сили, склад яких ще не визначено. Очікується, що свої контингенти відправлять Єгипет, Катар і Туреччина; можливо, приєднаються ОАЕ. Проте джерела в регіоні сумніваються, що Емірати направлять військових — швидше, вони візьмуть участь у гуманітарних і цивільних проєктах, зокрема у реформуванні системи освіти Гази в межах програми дерадикалізації.
«Не думаю, що Газа буде схожа на Ліван, де «Хізбалла» фактично капітулювала під внутрішнім тиском, навіть попри постійні удари Ізраїлю», — зазначив Г’ю Ловатт, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR).
За його словами, ХАМАС «готовий» відмовитися від наступального озброєння — ракет і тунелів — але не від легкого стрілецького. А країни, готові надіслати стабілізаційні сили, не бажають вступати у пряму конфронтацію з ХАМАС.
Інакше кажучи, ХАМАС збереже суттєвий контроль над Газою, і питання управління анклавом залишатиметься відкритим. Водночас декларація Шарму містить різку тезу: Близький Схід не може «вічно терпіти цикл воєн, зірваних переговорів і вибіркового виконання угод».
Навіть якщо «повна перемога» Нетаньягу над ХАМАС неможлива, то під наглядом Туреччини, Катару та інших арабських країн ХАМАС, у найоптимістичнішому варіанті, може стати «іншим» ХАМАСом. Декілька держав регіону, зокрема ОАЕ, теж прагнуть ослабленого, контрольованого ХАМАС, і саме навколо цього питання крутитиметься новий баланс сил.
Саміт «Мир-2025», як і попередній у Парижі, став лише першим кроком у серії зустрічей, що триватимуть найближчими місяцями. Якщо Ізраїль не змінить курс, більшість із них відбудуться без його участі. Єгипет вже оголосив про проведення глобальної конференції з відновлення Гази за планом Трампа. Очікується, що ЄС також підготує зустріч “Групи донорів Палестини”, щоб запобігти колапсу Палестинської адміністрації та, зрештою, передати їй відповідальність за Газу.
Європейські та арабські лідери прагнуть, щоб тема створення палестинської держави залишалася у порядку денному — навіть якщо Нетаньягу чи його наступники її ігноруватимуть, а ізраїльські голоси, що закликають до цього, будуть «ефективно» придушені. Саме це слово — «ефективно» — Трамп ужив, описуючи спікера Кнесету Аміра Охану, який вигнав депутатів Аймана Уде й Офера Касіфа за плакат «Визнайте Палестину».
Трамп заявив, що удар США по іранських ядерних об’єктах у червні усунув одне «хмаро» над угодою. Але ще два «хмари» переслідують Нетаньягу — масові вбивства палестинців у Газі та нереалізоване палестинське державотворення.
Дипломатичні джерела повідомили «ГаАрец», що запрошення Нетаньягу від ас-Сісі було цілком щирим, як і підготовка до візиту президента Індонезії Прабово Субіанто в Ізраїль. Проте всі ці добрі наміри розсипалися. В арабському світі Нетаньягу й далі вважають злочинцем із кров’ю на руках, і поки він не готовий говорити про палестинську державу, жоден лідер не бачить сенсу з ним домовлятися.
Тим часом, залишившись осторонь ключових рішень щодо майбутнього регіону, доля Ізраїлю дедалі більше залежить від доброї волі Трампа та його союзників — зокрема Ердогана й еміра Катару.
Ліза Розовська, «ХаАрец»
Фото: AP Photo / Evan Vucci
