План повної окупації сектору Газа ставить Ізраїль на шлях вічної війни
Криза у відносинах між Біньяміном Нетаньягу та Еялем Заміром щодо продовження війни в секторі Газа ще серйозніша, ніж повідомлялося в ЗМІ цього тижня. Зараз складніше, ніж будь-коли, зрозуміти, до чого насправді прагне Нетаньягу – на цьому етапі він залишає відкритими всі варіанти – але напруженість між сторонами є реальною.
У прем’єр-міністра можуть бути й інші цілі (задоволення месіанських правих у його коаліції, тиск на ХАМАС), але, схоже, зараз він зосереджений на тому, щоб закликати армію підготуватися до повної або майже повної окупації сектору Газа.
У ніч на п’ятницю кабінет схвалив план Нетаньягу щодо підготовки до захоплення міста Газа. Начальник Генштабу вважає це катастрофою. Не можна виключати, що Замір буде змушений піти у відставку або буде звільнений після розгорілого скандалу, і що цей крок спричинить низку серйозних потрясінь у ЦАХАЛі.
Конфлікт безпосередньо пов’язаний із глухим кутом, у якому опинилася кампанія. Прихильники Нетаньягу протягом усієї війни – найдовшої в історії Ізраїлю – стверджували, що він діє за системною стратегією та досягає великих успіхів (Іран, Ліван, Сирія, ослаблення ХАМАСу), попри перешкоди на своєму шляху.
На практиці прем’єр-міністр поставив Ізраїль у складне становище. У період із травня по липень існувала можливість укласти хоча б часткову угоду з ХАМАСом щодо заручників, чого, за словами Нетаньягу, він і хотів досягти. Однак наполегливе бажання розширити бойові дії в межах операції «Колісниці Гідеона» в травні, після порушення Ізраїлем режиму припинення вогню, не принесло тих результатів, на які він і армія розраховували.
Саме з цього й почався провал із доставкою гуманітарної допомоги. Як було зрозуміло від початку, американський фонд GHF не досяг своїх цілей. Амбітні плани з роздачі продовольства жителям і усунення ХАМАСу від контролю над гуманітарною допомогою не поставили організацію на коліна. Навпаки, в секторі Газа вибухнула ще масштабніша гуманітарна катастрофа, ніж раніше, а пропалестинська пропаганда додала до цього безліч обманів і прийомів психологічної війни.
Позиції Ізраїлю у світі продовжували падати, американська адміністрація тиснула, і близько двох тижнів тому Нетаньягу був змушений відкрити ворота сектору Газа, щоб наповнити його товарами, всупереч усім своїм попереднім заявам.
Проте шкода, завдана населенню, настільки серйозна, що подолання наслідків займе багато часу. Не кажучи вже про ставлення міжнародної спільноти до Ізраїлю; досвід ізраїльських туристів на грецьких островах – це лише початок. Кількість попереджень про напади на ізраїльтян і євреїв за кордоном стрімко зростає.
Цього тижня стало зрозуміло, що міністр фінансів Бецалель Смотрич, який два місяці тому намагався заперечувати виділення близько 700 млн шекелів на фінансування охорони пунктів роздачі допомоги GHF та конвоїв із нею, тепер без вагань виділяє ще 3 млрд шекелів на цей проєкт. «Мене цікавлять не палестинці, а знищення ХАМАСу», – пояснює він. А в небагатьох пунктах роздачі жителі Гази продовжують гинути від куль або потрапляють під ноги натовпу, відчайдушно намагаючись здобути їжу для своїх родин.
У середині липня, до початку кризи з продовольством, здавалося, що проміжна угода наближається. Ізраїль здійняв шум, захопивши дві дороги в районі Мораг на півдні сектора Газа, але насправді готувався віддати їх під час переговорів. Серед керівництва сил безпеки навіть з’явився певний оптимізм, ніби 60 днів припинення вогню, як під час першого перемир’я, цього разу дозволять перейти до масштабного плану завершення війни.
Але ХАМАС першим відчув нові обставини і відтоді не проявляв жодної гнучкості на переговорах. Навпаки, були додані дві вимоги: звільнення ув’язнених «нухби» та відтермінування звільнення останнього заручника до моменту, коли буде збудований перший будинок у секторі Газа. Організація почала робити акцент на відновленні Гази, водночас демонструючи намір залишатися партнером у її владних структурах. Саме ці вимоги обурили Нетаньягу та американців і призвели до заморожування переговорів.
Фактично, уся війна зайшла в глухий кут. Переговори припинені, ізраїльська делегація повернулася з Катару, а бойові дії всередині сектора Газа стали ще більш статичними, ніж будь-коли, з огляду на бурю навколо постачання гуманітарної допомоги та відсутність рішення, куди армія рухатиметься далі.
Якщо дозволити собі спортивне порівняння, то Нетаньягу воліє грати впоперек поля, а не вздовж нього. Він не прагне швидкого вирішення, а радше залишає відкритими якомога більше альтернатив і вичікує, уникаючи будь-якого ризику для своєї коаліції.
Без прогресу можна спровокувати кризу серед вищого командування, послабити армію і принизити начальника Генштабу. Як і у випадку з «гуманітарним містом», якого ніколи не існувало, чи з планами щодо імміграції, які наразі не реалізуються, така криза дає ЗМІ нову тему для обговорення.
Напружене очікування вирішальних засідань і витоки інформації з них трохи відволікають від провалів уряду: безглуздого продовження війни, страждань сімей викрадених, скандалу із законом про ухилення від військової служби та провалу міністрів. Тим часом час іде, а уряд продовжує існувати.
Більше того, постійний стан війни може також слугувати Нетаньягу для досягнення його другої мети – забезпечити перемогу на наступних виборах, попри несприятливий для нього баланс сил. Така перемога буде досягнута шляхом систематичного завдання шкоди демократичному процесу під прикриттям війни та її потреб.
Амос Харель, «ХаАрец».
Фото: Maayan Toaf
