План порятунку Ізраїлю: як уникнути розпаду у найближчі кілька років

Розпач – не план роботи, а Ізраїлю як ніколи потрібний план роботи. Професор Юджин Кандель, якого 15 років тому прем’єр-міністр Біньямін Нетаніягу обрав головою Національної економічної ради, вирішив напередодні 76-го Дня незалежності Ізраїлю оприлюднити те, про що місяцями шепотілися: за нинішнього розвитку подій Ізраїль до святкування свого століття не доживе.

Кандель знає, що в економіці прогнози на десять, 20 або 25 років нежиттєздатні – ні в США, ні в Швеції, ні на Близькому Сході, що нагадує порохову бочку, здатну вибухнути будь-якої миті.

Поки що надзвичайно великі валютні резерви Банку Ізраїлю та надмірні фінансові активи ізраїльського приватного сектору в іноземній валюті, вкладені в західні країни, є подушкою безпеки, яка гальмує неминучий процес.

Але Кандель знає, що все це може перевернутися відразу. Коли стадо інвесторів, підприємців та працівників побіжить, ситуація погіршуватиметься набагато швидше. Це не 25 років і навіть не п’ять. Це може статися вже наступного року.

Уїдливі зауваження Канделя – не розпач, а заклик до дій від стурбованого ізраїльтянина, який зробив алію з Росії у 18 років, отримав докторський ступінь з економіки в США, але замість того, щоб залишитися там, повернувся до Ізраїлю, де він виростив трьох дочок, які тепер виховують його онуків.

Сім років відколи він перестав бути радником Нетаніягу, Кандель присвятив зусиллям щодо підвищення статусу стартап-індустрії країни на міжнародному рівні; останнім часом був головою правління Тель-Авівської фондової біржі. Крім роботи у сфері фінансів та високих технологій він займається науковою діяльністю як професор економіки та фінансів в Єврейському університеті Єрусалима.

Кандель щодня стикається з тим, що турбує вчених, економістів, інвесторів, політиків та журналістів у Лондоні, Нью-Йорку, Сан-Франциско та Чикаго. Більшість із них, включаючи тих, хто вважається прихильниками Ізраїлю, вважають, що ми зійшли з дистанції, стріляємо собі в ногу: встаємо вранці і власними руками руйнуємо досягнення, які принесли Ізраїлю наука, технології, підприємництво та державна інфраструктура, яка їх підтримує.

Як і багато репатріантів з колишнього Радянського Союзу, Кандель дотримується правих економічних поглядів. Закінчивши в 1980-х роках університет Чикаго, він довгий час пропрацював помічником Нетаніягу і потім став керуючим хедж-фондами Пола Сінгера, тісно пов’язаного з республіканцями. Але сьогодні він чудово розуміє, що корінні проблеми ізраїльської економіки вирішить не «ринок», а лише уряд та демократичні інститути, які в останні роки завалилися під керівництвом його колишнього боса.

Кандель – один із бізнесменів, науковців, працівників сфери високих технологій, лікарів, підприємців та представників інтелектуальних професій, які розуміють: якщо вони хочуть, щоб їхні діти залишилися в Ізраїлі – чи хоча б мали таку можливість, вони не можуть концентрувати більшу частину своєї енергії на особистих справах.

Якщо ми не візьмемо себе в руки і не будемо працювати один з одним так, як ніколи раніше, кожен відповідно до своїх можливостей, Ізраїль у гіршому випадку розвалиться або поступово перетвориться на країну, схожу на Росію, Іран, Аргентину чи Венесуелу.

Ізраїль не має запасів нафти і газу на трильйони доларів, і перетворення з країни-стартапу на державу-вигнанця буде особливо болючим для країни, в якій більшість підприємців, учених, лікарів, інженерів та інших професіоналів звикли до західного, ліберального способу життя.

Мільярдери

Парадоксально, але цілком очікувано, що слабкість політичних концепцій та економічних моделей, що спираються насамперед на «вільний ринок», особливо яскраво проявляється в Ізраїлі, оскільки саме верхні 0,1% населення – найбільші власники капіталу – продовжують демонструвати відносну байдужість до темпів, якими руйнуються демократичні інституції в Ізраїлі.

На особливу увагу в цьому контексті заслуговують мільярдери, які контролюють медіа і продовжують служити Нетаніягу та його соратникам, за вказівкою або без неї: Давид «Дуді» Вертхайм, основний акціонер 12-го каналу; Іцхак Мірілашвілі, власник 14-го каналу; Лен Блаватник, власник 13-го каналу; сім’я Адельсонів, власники безкоштовної газети “Ісраель ха-йом”.

У гіршому випадку вони здають канали в оренду Нетаніягу – як Арнон “Ноні” Мозес, який нібито намагався зробити це зі своєю газетою “Єдіот ахронот”, або Адельсон і Мірілашвілі – а в кращому випадку, як з 12-м та 13-м каналами, дотримуються підходу, при якому, щоб був рейтинг і не розлютився уряд, вони повинні повідомляти «всі думки», включаючи ті, що ведуть нас антидемократичним, антиліберальним шляхом, а тепер ще – і в міжнародну ізоляцію.

Ізраїльським мільярдерам знайома ця модель: є багато країн, що розвиваються на Близькому Сході, в Азії, Африці та Південній Америці, деякі з них авторитарні, де верхівка відносно процвітає, навіть коли навколо запустіння, корупція і виродження.

Але це лише верхня тисячна частина населення. Основна маса працівників сфери високих технологій, науки та інтелектуальних професій після 4 січня 2023 року (коли міністр юстиції Ярів Левін оголосив про судові реформи), а особливо після 7 жовтня, дійшли висновку, що вони, а особливо їхні діти та онуки, не зможуть жити у релігійних, месіанських та корумпованих джунглях, які хочуть створити тут Ітамар Бен-Гвір, Ар’є Дері, Моше Гафні та Бецалель Смотрич.

Несправедливо скаржитися на ізраїльський середній клас, представники якого налякані можливістю економічного та фінансового краху внаслідок ізоляції Ізраїлю та його капітуляції перед людьми з месіанськими сподіваннями, ультраортодоксами та корупціонерами. Але саме від економічної та наукової еліти – ізраїльтян, які володіють необхідними активами та капіталом, а також займаються затребуваними професіями – можна було б очікувати більшого. Не планів «втечі» та вивезення грошей із Ізраїлю, а мобілізації для демократичної та політичної боротьби.

Нафталі Беннетт

Небезпека виходить не лише від сценарію, за якого Нетаніягу вдасться зберегти свою коаліцію за допомогою цієї групи ще на три роки, протягом яких Ізраїль перетне демографічні, культурні та економічні точки неповернення. Небезпека нездатності усвідомити геополітичну реальність, що склалася після 7 жовтня, – навіть у тому таборі, який хоче позбутися уряду руйнування, розколу та ненависті.

Багато бізнесменів та підприємців у громадах, з якими працює Кандель, вважають, що уряд «м’яких правих» на чолі з такими людьми, як колишній прем’єр-міністр Нафталі Беннет, колишній директор Ради поселень на Західному березі – для Ізраїлю вихід із кризи. Вони зіткнуться з реальністю швидше, ніж очікують.

Беннет, як і остання нова надія правого крила колишній директор «Моссаду» Йосі Коен, хоче, щоб поселення продовжували розширюватися, і думає, що тут можна буде зберегти злиття нації-стартапу зі «Спартою» – націоналістичною чи етноцентричною державою, яка в умовах міжнародної ізоляція завжди буде жити з мечем як національною концепцією. «Ізраїль зараз має жити як Силіконова долина в Спарті», – написав Беннет у Х місяць тому. Його ідея: ми продовжуватимемо «керувати» нинішньою ситуацією в Газі та на Західному березі, як у попередні десятиліття.

Мало шансів, що це станеться.

План Маршалла

Ізраїль – не єдина західна країна, де у минуле десятиліття антиліберальні та популістські тенденції загрожували політичній та соціальній стабільності. У цьому становищі перебуває більшість західних країн.

Але Ізраїль – єдина країна, яка не може дозволити таким тенденціям набрати сили. Ми стикаємося з ісламістськими психами з «Хізбалли», Ірану та ХАМАСу, а також із єврейськими психами, які вже взяли під контроль більшість портфелів в уряді.

Якщо ми не хочемо і далі слідувати нинішнім курсом, то після усунення Нетаніягу потрібно створити для Ізраїлю щось на кшталт плану Маршалла, який союзники реалізували у Західній Європі після Другої світової війни.

Цей план включає насамперед «демесіанізацію»: витіснити психів і розповсюджувачів месіанства з усіх впливових постів, відірвати ультраортодоксальні та расистські інститути «антиосвіти», які присмоктались до державної скарбниці, зрівняти права та обов’язки громадян Ізраїлю – світських, релігійних, «харедім».

План передбачає продовження болючої ​​та швидкої операції з відокремлення основних ЗМІ Ізраїлю від місцевих та іноземних магнатів, які залежать від уряду і тому завжди є службовцями інтересів влади; скасування звільнень і захисту, які закон і суди надали американським і китайським монополістам соціальних мереж, – від відповідальності за брехню, що розповсюджується ними, підбурювання і сміття, що викликає залежність.

Позбувшись корупціонерів, божевільних та підбурювачів, ми зможемо змінити виборчу систему, ухвалити конституцію, відокремити релігію від держави та створити країну, яка зможе і захоче інтегруватися до Заходу.

Але, щоб прийти до ізраїльського плану Маршалла, ми повинні почати з позбавлення від цього уряду, що можна зробити, лише подолавши відчай і не піддаючись фаталізму і детермінізму щодо траєкторії, якою Ізраїль рухається зараз, особливо після пережитих жахливих місяців.

Ні розпачу

Ліберальний табір має в своєму розпорядженні величезний арсенал. Єдиною реальною перешкодою, з якою він стикається, є байдужість багатьох тих, хто належить до покоління, яке звикло займатися лише своїми справами і вірити, що його демократичні зобов’язання лише в тому, щоб голосувати раз на кілька років.

Вихід на демонстрації, протести, акції та ініціативи в усіх організаціях громадянського суспільства – не одноразовий акт в окремі надзвичайні періоди, що дає негайні результати, як це сталося в «ніч Йоава Галанта» минулого року і призвело до заморожування судового перевороту. Демократична участь – спосіб життя, і акції такого роду приносять величезну користь ліберальному суспільству Ізраїлю.

Демонстрації, протести, політична активність у фізичному просторі, а не лише у соцмережах – все це вливає кисень у нашу демократію, яка останні 20 місяців перебувала у реанімації. Щоб вилікувати демократію, фізичний простір має поступово замінити цифрові бульбашки, що віддаляють нас один від одного, і насамперед відлучити нас від нав’язливого споживання політичного контенту за допомогою алгоритмів.

Проблеми безпеки, політичні, соціальні та економічні виклики, які нав’язала нам історія, а також помилки, які ми здійснили на цьому шляху, є величезними. Це буде нелегко. Давайте спробуємо розглядати їх так само, як можливість вести цікаве та осмислене життя.

Джерело: Гай Рольнік, “ХаАрець” 

Фото: AP Photo Tsafrir Abayov