Після падіння Асада: Іран знає, що може стати наступним у черзі
Тектонічні зміни відбуваються на наших очах. Падіння режиму Башара Асада під ударом сунітської повстанської коаліції — історична подія, яка змінює правила гри. Це не локальна зміна, а регіональний та глобальний переворот.
Окрім фундаментальних змін у самій Сирії, про яку досі незрозуміло, чи збережеться вона як єдина держава чи розколеться на кілька етноконфесійних утворень, можливо, навіть ворожих одне одному, ця подія викликала вибухову хвилю по всьому Близькому Сходу і за його межами.
Вона знаменує собою значне послаблення осі, очолюваної Іраном, і режиму в Тегерані, становить загрозу стабільності Йорданії, викликає зміну регіонального статусу Туреччини та Катару, які й привели в рух процес сунітського захоплення Сирії. І, звісно, це також становить складну проблему для Ізраїлю.
У ширшому контексті — це глобальні зміни, які можуть вплинути і на війну в Україні, і, можливо, навіть на стабільність режиму в Росії, колишньої покровительки режиму Асада в Сирії.
І цього разу розвідувальні організації в Ізраїлі та на Заході не змогли передбачити очікуваний результат і швидкість, з якою все сталося. Це не перший випадок, коли досвідчені розвідувальні структури не можуть визначити природу і силу тенденцій, що загрожують різкими змінами, але схоже, що, як і у випадку з падінням Берлінської стіни у 1989 році, події відбувалися з запаморочливою швидкістю і майже фантастичним за своєю силою ефектом доміно.
Ізраїль знову виявився захопленим зненацька, причому без заздалегідь розробленого плану дій на випадок непередбачених обставин, але цього разу це сюрприз, який створює значні сприятливі можливості, а не лише ризики.
Усі згодні, що історична подія в Сирії була прискорена ситуацією, створеною Ізраїлем в результаті ударів, які він завдав по “Хізбаллі” та ХАМАС, а також по самому Ірану. Потужний удар по “Хізбаллі” сильно ослабив Іран, і за відсутності цих двох гравців, які могли б служити стримуючим фактором для сунітських повстанців, Сирія залишилася і без підтримки з боку Росії. Крім того, легітимність режиму, що придушує сунітську більшість, була сильно підірвана після тривалої громадянської війни.
У цьому сенсі ефективність стратегії Ізраїлю, метою якої було демонтувати іранську “вісь опору” або принаймні істотно ослабити її, перевершила всі очікування.
У цю важку для Ірану годину, залишившись без підтримки створеного ним проти Ізраїлю “вогняного кільця”, при ненадійній і вельми слабкій російській підтримці, а також з огляду на провал у Сирії режим у Тегерані, цілком імовірно, почувається більш вразливим, ніж будь-коли.
Страх перед масовим повстанням населення, натхненного успіхом повстанців у Сирії, може змусити Тегеран прискорити військову ядерну програму. Схоже, настав час для активних і всеосяжних дій щодо завдання шкоди іранським ядерним об’єктам, а також економічній та військовій інфраструктурі з метою прискорити падіння режиму.
Можна припустити, що Ізраїлю вдасться досягти відповідних домовленостей з обраним президентом США Дональдом Трампом ще до того, як він увійде в Білий дім. Як альтернативу зазначимо, що створилася й інша історична можливість. Президент Трамп може запропонувати Ірану — наприклад, по секретних каналах, щоб уникнути публічного обговорення, — припинити його військові зусилля в ядерній області в обмін на скасування економічних санкцій і надання “страхового поліса” режиму.
Такий крок на даний момент допоміг би уникнути військових дій Ізраїлю за умови, що поряд з цим закликом Трампа також існуватиме тверда і реальна військова загроза з його боку. Не виключено, що Іран, як і багато інших країн на регіональній та глобальній арені, може серйозно поставитися до подібної пропозиції та загроз, враховуючи зміни, що відбулися після обрання Трампа та деяких його публічних заяв.
Ізраїль стикається з двома реальними загрозами. По-перше, це загроза закріплення джихадистів вздовж кордону в районі Голанських висот поряд з хаосом і хронічною нестабільністю в самій Сирії. Друге — загроза стабільності Хашимітського Королівства. Належна дислокація армії на Голанських висотах і на півдні Сирії, включаючи трикутник стику кордонів Ізраїлю, Сирії та Йорданії, може покращити здатність Ізраїлю протистояти обом загрозам. Дислокація армії повинна включати в тому числі створення значної зони безпеки на території Сирії.
Потрібні також спроби встановити контакт і досягти взаєморозуміння з сунітськими організаціями на півдні Сирії та з друзами в районі Суейда в дусі співпраці, який вже існував у перші роки громадянської війни в Сирії. Водночас слід розглянути шляхи поглиблення та налагодження співпраці з курдською меншиною, що контролює північний схід країни, — територію, що становить близько 20 відсотків території Сирії.
До заяв лідера повстанців аль-Джулані та інших слід ставитися з великою обережністю. Важливо пам’ятати, що це джихадисти і салафіти, породження ІД та “Аль-Каїди”. І важливо не плутати вітерець прагматизму з поміркованістю. Прагматизм — це готовність змінити способи дії заради досягнення цілей, тоді як поміркованість означала б зміну цілей. Болісний досвід того, що здавалося ослабленням і стримуванням ХАМАСу в секторі Газа, має бути назавжди викарбуваний у нашій свідомості.
І нарешті, необхідно стежити за будь-якими спробами або діями щодо зміцнення закордонної філії ХАМАСу в результаті досягнень повстанців у Сирії. Організації, пов’язані з “Братами-мусульманами”, також поділяють їхні досягнення, а ХАМАС є палестинським відділенням “Братів-мусульман”.
Через нищівну військову поразку в Газі та з огляду на бажання помститися Ізраїлю слід припустити, що закордонна філія ХАМАСу скористається будь-якою можливістю для посилення терору в Юдеї та Самарії.
Озираючись назад, можна сказати, що напад 7 жовтня нав’язав Ізраїлю війну, якої він не хотів, а вона, своєю чергою, змусила Ізраїль сформулювати стратегію щодо руйнування іранської осі або принаймні щодо її значного ослаблення.
Дійсно, військові досягнення на всіх фронтах призвели до значної шкоди стратегічному становищу Ірану, його престижу та іміджу як регіональної держави. Початок цієї стратегії проявився в останні місяці війни, і події в Сирії, свідками якого ми є, знаменує собою її розквіт. Це час великого випробування для Ізраїлю, але в цьому випробуванні він може досягти успіху — і значною мірою.
Автор: Професор Кобі Міхаель, старший науковий співробітник Інституту національної безпеки “Місгав” та Інституту INSS
Джерело: Walla
Фото: AP Photo Matias Delacroix
