«Підписуйте, пси»: як змусити ХАМАС прийняти план Трампа
План президента США Дональда Трампа щодо завершення війни в Газі, повернення заручників і, можливо, створення нового політичного горизонту на Близькому Сході заслуговує на найвищу похвалу.
Це тонка, вивірена на рівні формулювань робота, яка заганяє ХАМАС у кут. Образ, який використовував Аріель Шарон, щоб описати політичний хід — бик, що вривається в загороджений простір, де його доля вирішена й кінець наперед визначений, — тут теж доречний. План Трампа передбачає демілітаризацію Гази, роззброєння ХАМАСу від важкої зброї, його усунення від влади та заміну на міжнародне арабо-мусульманське управління.
Дилема ХАМАСу очевидна: якщо він прийме план, сама причина його існування як організації, що протистоїть Ізраїлю, буде підірвана. Якщо ж відмовиться чи спробує вносити застереження у дусі «так, але», як робив раніше, відповідальність за провал і за продовження кровопролиття ляже на нього. Трамп також дав зрозуміти, що в такому випадку він видасть Ізраїлю «чек на продовження» війни, і арабським країнам буде важко захищати організацію.
З іншого боку, план створює серйозну проблему і для Нетаньягу. Для нього це гірка пігулка. Він суперечить його заявам і обіцянкам: ЦАХАЛ має відійти з більшої частини території сектору Газа, залишивши під контролем лише вузьку смугу — приблизно кілометр завширшки. Не буде створюватися поселень, не буде анексії, навіть часткової, на Західному березі; мрія про «трансфер» або заохочення виходу жителів сектору Газа розвіюється. Нетаньягу розуміє, що його уряд може розпастися, оскільки міністри з «Оцма Йєгудіт» на чолі з Ітамаром Бен-Гвіром і «Релігійного сіонізму» Бецалеля Смотрича погрожують вийти з коаліції.
До цього додається приниження, яке пережив прем’єр, коли Трамп змусив його у Білому домі в присутності самого президента США зателефонувати прем’єр-міністрові Катару й вибачитися за невдалу операцію проти лідерів ХАМАСу в Досі, пообіцявши, що Ізраїль більше не порушуватиме суверенітет Катару.
У цьому проявився Нетаньягу як публічний серійний вибачальник. Через помилки в оцінках Ізраїль знову і знову опинявся втягнутим у незручні дипломатичні та військові кризи. Це вже третій такий випадок: у 1997-му Нетаньягу довелося вибачатися перед королем Хусейном за невдалу спробу ліквідації Халеда Машаля в Йорданії; у 2013-му президент Обама змусив Нетаньягу вибачитися перед президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом за невдалу операцію на кораблі «Маві Мармара» у 2010 році, що завершилася загибеллю турецьких громадян — інцидентом, після якого Ізраїлю довелося виплатити компенсації сім’ям загиблих.
Схоже, і цього разу Ізраїль доведеться виплатити компенсацію сім’ї співробітника катарської служби безпеки, загиблого під час удару у другий тиждень вересня. Шкода, що Нетаньягу не пам’ятає слів рабина Шломо ібн Гвіроля, одного з великих філософів і поетів єврейської Іспанії XI століття: «Кінець справи визначається початковою думкою».
Втім, Нетаньягу можна буде пробачити за проблемний стиль управління, якщо план Трампа здійсниться. Тоді все це здаватиметься дрібницями порівняно з величезним досягненням — звільненням заручників, припиненням загибелі солдатів ЦАХАЛу, завершенням війни та, можливо, виведенням Ізраїлю з дипломатичної ізоляції та зняттям економічних, військових і спортивних санкцій, накладених на країну. У такому випадку тавро «країни-ізгоя» зблідне.
Однак це станеться лише в тому разі, якщо ХАМАС прийме 21-пунктний план у редакції «як є» — або принаймні його ключові й сутнісні положення. Ключі до успіху перебувають насамперед у Туреччині та Катарі. Обидві країни, як і ХАМАС, сповідують ідеологію «Братів-мусульман»; вони підтримують організацію грошима й дипломатією та надають притулок її керівництву, яке живе там у розкошах у турецького султана та катарського еміра. У Туреччині раніше діяли штаби ХАМАСу зі згоди та під контролем Ердогана, звідки надходили гроші й вказівки для здійснення терактів проти Ізраїлю.
Трамп, який щедро роздає похвали Ердогану, нещодавно зустрічався з ним і зумів заручитися його підтримкою плану. Ердоган, а в тому ж контексті й лідер Пакистану, брали участь у зустрічі глав арабських країн на полях Генасамблеї ООН у Нью-Йорку, де були вироблені принципи плану.
Усе, що потрібно від Туреччини та Катару, — сказати ХАМАСу: якщо ви зірвете план Трампа, ми не дозволимо вашим людям гуляти нашими землями. Це дуже просто. Можна висловитися й грубо, брутально, у стилі колишнього президента Єгипту Хосні Мубарака. У пам’яті залишився епізод 1994 року, коли в Каїрі, напередодні підписання додаткової угоди до Осло між Ізраїлем та ООП, Арафат зажадав внести зміни й відмовився підписувати. Мубарак, як кажуть, тоді випалив погрозливе й сердите: «Підпиши, ти, собако». І Арафат підписав.
Йосі Мельман, Walla
Фото: AP Photo Jehad Alshrafi
