Переговори США та Ірану: Нетаньягу — інструмент у грі Трампа
Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу прибув до Білого дому в костюмі та краватці. Йому довелося пережити приниження, подібне до того, яке кількома тижнями раніше зазнав президент України Володимир Зеленський. Але те, як обійшлися з ізраїльським прем’єром, насправді не так вже й відрізняється від того, що отримав від президента США Дональда Трампа його український колега. Назвімо це «половиною Зеленського».
Суть у тому, що кожен гість Вашингтона відчуває одне й те саме: шоу належить Трампу. Він пише сценарій, ставить постановку й грає головну роль. А його гості — статисти, у кращому разі — актори другого плану.
Два місяці тому прибічники Нетаньягу святкували його попередній візит до Трампа. Президент тоді був щедрий на дружні жести й розповідав про план «добровільної» евакуації сектору Газа та перетворення його на Рив’єру. На зустрічі цього тижня цей план залишився лише спогадом, якщо не брати до уваги наполегливі спроби Нетаньягу хоч на мить нагадати про нього.
Схоже, Трамп пішов далі. Зараз він зосереджений на новій тарифній політиці, яка викликає економічне занепокоєння в усьому світі. Але фактично позиції президента щодо Близького Сходу не заспокоїли ізраїльського прем’єра.
Нетаньягу перебував у Угорщині, коли в останню хвилину отримав запрошення до Вашингтона. Навряд чи він мав достатньо часу для підготовки до зустрічі. Ще до її початку речники прем’єра передбачали її результати: Трамп скасує запроваджені тижнем раніше тарифи проти Ізраїлю або хоча б знизить їх.
Вони також сподівалися, що він підтримає Нетаньягу в його боротьбі з уявленою «глибинною державою», з якою обидва ведуть війну, або хоча б виступить з новими погрозами проти Ірану. Але нічого з цього не сталося.
Ось коротко, що Трамп сказав журналістам (і хто знає, що обговорювалося за зачиненими дверима). У присутності Нетаньягу президент оголосив, що розпочинає ядерні переговори з Іраном. Він похвалив свого давнього друга, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, який зараз активно конкурує з Ізраїлем за вплив у Сирії.
Він висловив надію, що війна в Газі незабаром завершиться, і згадав важке становище заручників.
Більше того — Трамп не лише відмовився від послаблення тарифів для Ізраїлю, а й нагадав, що Ізраїль отримує щороку 4 мільярди доларів військової допомоги від США. Хоча насправді сума становить 3,8 мільярда, а чинна угода діє до 2028 року.
Чи можна бути певним, що Трамп збереже цю допомогу на такому рівні, враховуючи його ставлення до зовнішньої допомоги?
Нетаньягу терміново викликали до Вашингтона, щоб він створив тло для тарифної драми Трампа та мовчазно погодився з початком переговорів із Іраном. Це різко контрастує з підходом самого прем’єра, який вважає, що лише військовий тиск змусить іранський режим поступитися. Існує ризик, що Трамп у підсумку укладе недосконалу угоду з Іраном і представить її як «нову угоду століття».
Щось подібне вже сталося з Північною Кореєю у перший термін Трампа. Він почав з погроз нападу, а завершив «любов’ю» до її лідера та повним припиненням дискусій про ядерну загрозу.
Звичайно, Трамп у будь-який момент може знову почати погрожувати Ірану, якщо переговори проваляться.
Легко уявити, як би реагував Нетаньягу, якби подібне зробили Барак Обама чи Джо Байден. Але з Трампом жарти погані. Коли господар оголосив про переговори з Іраном, прем’єр змушений був мовчки кивнути. Щодо тарифів він навіть погодився вжити заходів для скорочення позитивного торгового балансу Ізраїлю зі США — що звучить так само переконливо, як гіпотетична обіцянка скоротити витрати родини Нетаньягу за державний кошт.
Від 18 березня, коли Нетаньягу відновив війну в Газі, створюється враження, що він має повну підтримку Америки. Але Армія оборони Ізраїлю не окупувала Газу (як очікували ультраправі), а обмежилася демонстрацією сили.
Слова Трампа в понеділок окреслили актуальні пріоритети адміністрації, які дивовижно збігаються з політикою Саудівської Аравії. Серед них: велика угода між Вашингтоном і Ер-Ріядом (яка, можливо, включатиме й нормалізацію ізраїльсько-саудівських відносин), завершення війни в Газі, угода щодо ядерної програми Ірану та спільні інтереси з Туреччиною.
Наразі неясно, як слова президента трансформуються в реальну політику щодо звільнення заручників. Його посланець на Близькому Сході Стів Віткофф знову випромінює оптимізм у розмовах із родинами заручників. Він вважає, що є шанс реалізувати єгипетську пропозицію, яка передбачає звільнення восьми заручників на першому етапі в обмін на кількатижневе припинення вогню. За цей час сторони спробують досягти остаточного припинення війни.
Та графік Віткофф дуже щільний. Цього тижня стало відомо, що він також веде переговори з Іраном. І все ж, можливо, саме цей тиждень стане проривом у справі заручників.
Безлад у суді
Засідання Верховного суду у вівторок щодо петицій про звільнення голови ШАБАКу Ронена Бара було значно важливішим за той цирк, який у залі суду влаштували прихильники Нетаньягу, зокрема Талі Готліб.
Рішення уряду звільнити Бара в прискореному порядку — це пряма загроза демократії та крок на шляху до ще важливішої для Нетаньягу мети — усунення генеральної прокурорки Галі Бахарав-Міара.
Це вже не перше подібне випробування. І не варто обманюватися показною спонтанністю. Більшість із тих, хто намагався зірвати засідання, прийшли не за власною ініціативою.
Безлади в суді, як і штурм бази Сде-Тейман, є втіленням «отруйної машини пропаганди», яка маніпулює громадськістю через соцмережі та емісарів у медіа.
Мета — залякати суддів і всіх, хто наважується виступити проти, як-от Йорам Коен. Колишній глава ШАБАКу подав до суду письмові свідчення під присягою, де згадав про спроби Нетаньягу втягнути спецслужбу в антидемократичні дії.
Те, що ми побачили у вівторок у суді, проявляється і в атаках на звільнену заручницю та солдатку Лірі Ельбаг, яка в інтерв’ю Керен Нойбах на телеканалі «Кан» наважилася сказати, що Нетаньягу несе відповідальність за те, що з нею та тисячами інших сталося 7 жовтня.
Повернувшись зі США, Нетаньягу, ймовірно, перегляне відео з безладом у суді з певним задоволенням. У його безкомпромісній боротьбі з державними інституціями ізраїльське суспільство стає саме таким, яким він його хоче бачити — божевільним і конфліктним.
Грубі, жорстокі й змовницькі тексти поширюються в Інтернеті, звідти — в Кнесет і традиційні медіа. Це не дуже відрізняється від ставлення, яке охоронці ШАБАКу, підлеглі Бара, зазнають від «принца-наступника» Яіра Нетаньягу в Маямі.
Бара вже давно заклеймила родина як ворога. По-перше, його призначив колишній прем’єр Нафталі Беннет. По-друге, він відмовився продовжувати забезпечувати охорону родини Нетаньягу, коли той був в опозиції. По-третє, після повернення Нетаньягу до влади Бар поскаржився на ганебне ставлення до його людей.
З часом перелік претензій зростав. Бар не пішов на вимогу прем’єра звільнити його від свідчень у суді з міркувань безпеки. Потім Бар наважився розслідувати «Катаргейт» — справу, в якій фігурують щонайменше двоє радників прем’єра.
Нетаньягу турбує не «втрата довіри» до Бара, через яку раптом виникла гостра необхідність його звільнити майже за півтора року після трагедії 7 жовтня. Адже сам прем’єр несе не меншу відповідальність за провал.
Він хоче змістити голову ШАБАКу (а до цього — начальника Генштабу Герцля Халеві), щоб перекласти провину на когось іншого.
Сьогодні адвокат уряду Сіон Амір додав ще один безпідставний аргумент проти Бара — що той не вжив заходів проти резервістів, які відмовилися вийти на службу на знак протесту проти судової реформи.
Тим самим Амір фактично підтвердив звинувачення Бара щодо тиску з боку Нетаньягу на спецслужби, про які також свідчили колишні голови ШАБАКу Йорам Коен та Надав Аргаман.
Яке відношення має голова спецслужби до рішення пілота резерву припинити добровільну службу в рамках політичного протесту?
Звільнення Бара стало критичним для Нетаньягу на тлі розслідування «Катаргейту». Поки невідомо, як воно розвиватиметься, але хочеться вірити, що Бар і далі зможе орієнтуватися в ньому впевнено.
Але те, що відбувається нині у Верховному суді — це питання виживання ізраїльської демократії.
Амос Харель, «ХаАрец».
Фото: Аві Охайон, GPO
