Ось ще одна причина, чому уряд затягує війну — стійкість економіки

Кілька днів тому учасники форуму в одному з офісних центрів Тель-Авіва зібралися, щоб розгадати секрет стійкості ізраїльської економіки під час найдовшої й найдорожчої війни в історії країни. Як так сталося, що економіка тримається на ногах, хоча війна вже коштує понад 200 мільярдів шекелів, а в найближчі роки ще сотні мільярдів будуть спрямовані на збільшення оборонного бюджету та погашення боргу?

Як вийшло, що шекель зміцнюється, фондовий ринок з 7 жовтня підскочив на десятки відсотків, безробіття залишається низьким, а державні доходи зростають далеко понад прогноз? З’ясувати це важливо, щоб проаналізувати ситуацію і зрозуміти, звідки виник розрив між похмурими прогнозами й реальністю.

Можливо, війну затягують і з економічних причин: допоки економіка стабільна, ринки не падають, а люди мають роботу — немає економічної потреби, яка б змусила уряд завершити війну. Це дещо нагадує ситуацію після створення системи «Залізний купол» — вона вирішила складну проблему, змусивши нас навчитися з нею жити, але фактично ще й подовжила стан війни.

Те саме відбувається і з економікою та ринками: допоки вони функціонують, уряд мириться з частими закриттями міжнародного аеропорту, мобілізацією десятків тисяч резервістів, десятками мільярдів шекелів для оборонного бюджету та збільшенням боргу й дефіциту бюджету. Ринки не карають уряд за продовження війни — то навіщо зупинятися?

Перш ніж святкувати економічні успіхи, варто подивитися на збитки, яких завдала війна. І вони чималі. Наш рівень життя (вимірюваний ВВП на душу населення) знизився у 2023 і 2024 роках, і ми стрімко наближаємося до ситуації, коли цього року він теж не зросте, а можливо, навіть впаде. Це, може, й не катастрофа, але якщо додати до цього падіння якості життя — ціна буде дуже високою.

По-друге, уряд фінансує цю війну шляхом збільшення державного боргу на сотні мільярдів шекелів, і настане момент, коли його доведеться починати повертати. Як зменшити борг? Підвищенням податків і скороченням державних послуг для населення.

По-третє, катастрофа 7 жовтня створила нову реальність, а можливо, і нову концепцію безпеки, яка вимагатиме збільшення оборонних бюджетів у найближчі роки на десятки мільярдів шекелів щороку. А якщо додати до цього ще й відсоткові виплати за боргами (які також зросли через зниження кредитного рейтингу Ізраїлю), це означає менше коштів на інші цілі — і більше на оборону та обслуговування боргу.

Це означає, що відставання Ізраїлю в розвитку інфраструктури збережеться, що наша посередня система освіти не покращиться, що жахлива вартість життя залишиться, а продуктивність праці й надалі буде низькою.

А тепер погляньмо, чи справді є причини радіти показникам економіки та ринків. По-перше, війна — це дуже погано, але не для всіх. Є ті, хто на ній заробляє: оборонні підприємства, які б’ють рекорди за кількістю замовлень і продажів; місцева роздрібна торгівля, яка виграє від того, що більше ізраїльтян залишаються в країні, бо перельоти стали дорогими, а іноземні авіакомпанії скоротили свою діяльність тут; банки святкують рекордні прибутки, оскільки нестабільна ситуація не дозволяє знижувати процентні ставки — а це підвищує їхній прибуток.

Вони також отримують вигоду з того, що держава взяла на себе компенсації для бізнесу й евакуйованих, а також винагороди для резервістів — усі ці гроші повертаються в економічний обіг, не створюючи проблемної заборгованості в балансах банків. Фактично, якщо подивитися на компанії з індексу Тель-Авіва-35, більшість із них не постраждали — а дехто навіть виграв від війни: банки, енергетичні компанії, компанії в галузі нерухомості, високих технологій і оборонної промисловості. У них немає причин скаржитися.

Зміцнення шекеля має причини, пов’язані зі структурою ізраїльської економіки: потужний сектор високих технологій, а також доходи від експорту газу та військової продукції, які надходять у доларах і конвертуються в шекелі, зміцнюють національну валюту. На початку війни шекель різко ослаб і торгувався на рівні 4,08 шекеля за долар. Це змусило Банк Ізраїлю втрутитися в торгівлю й продати близько 8 мільярдів доларів, чого вистачило, щоб повернути курс до довоєнного рівня.

Додаткове зміцнення шекеля до поточного рівня (3,35 шекеля за долар) відбулося після війни з Іраном у червні, що було сприйнято як успішний крок, який знижує ризики в короткостроковій перспективі.

Більшість цих позитивних даних свідчать про те, що у цьому військовому безумстві — яке не лише коштує грошей, а й генерує їх — є своя логіка; у ньому є бізнес-можливості (чистий прибуток авіакомпанії El Al у 2024 році, коли вона мала повну монополію на польоти до Північної Америки, перевищує її сукупний прибуток за попередні 15 років); і що структура ізраїльської економіки сприяє її стійкості навіть в екстремальних умовах затяжної війни.

З одного боку, це обнадійливий висновок — ніхто не хоче економічного колапсу. Але з іншого — тривожний: це створює в уряду відчуття, що він діє правильно, хоча більшість позитивних показників — це наслідок структури економіки, а не результат цілеспрямованої політики. А якщо виникає таке відчуття, це ще один привід затягувати війну: можна окупувати Газу, мобілізувати ще більше резервістів, влити ще кілька мільярдів у гуманітарну допомогу — і нічого не зміниться.

Але в економіці — як і в житті — припущення, що все буде добре, часто веде до катастрофи. Економіка, може, й стійка, але ціни зростають. І не тільки на призов резервістів чи закупівлю зброї — також зростає ризик, що окупація Гази призведе до посилення санкцій щодо ізраїльської економіки.

Ми знаємо, скільки коштує утримання 10 000 резервістів на місяць (400 мільйонів шекелів), але ми не знаємо, як оцінити наслідки розриву співпраці з клієнтами, постачальниками та міжнародними установами в Європі для економіки — знаємо тільки, що це небезпечно і може статися дуже швидко. Це дуже асиметрична війна, і кадри, що надходять із Гази, а в разі окупації ще надходитимуть, не залишать світ байдужим.

Найпростіший спосіб покарання у сучасному світі — через гаманець. Цілком можливо, що країни, яким потрібен «Залізний купол» або інша зброя, яку експортує Ізраїль, і далі купуватимуть її — адже Європа активно озброюється через війну в Україні. Але дії, подібні до рішення Норвезького пенсійного фонду, який ліквідує свої інвестиції в ізраїльські компанії, можуть стати дедалі поширенішими.

І що глибше й довше Ізраїль занурюватиметься в сектор Газа, то більшими будуть втрати. Професор Мануель Трахтенберг казав, що головний експортний продукт Ізраїлю — це інтелект. Схоже, саме він зараз особливо потрібен для управління кризою в Газі. Ми вже довели, що маємо силу.

Самі Перец, TheMarker

Фото: Пресслужба ЦАХАЛу