Окупація Гази: хто сказав, що Нетаньягу нічому не навчився після 7 жовтня?
«Колісниця Гідеона» зламана: внутрішній документ ЦАХАЛу, як повідомив Аміт Сегаль у випуску новин 12-го каналу, стверджує, що операція «Колісниця Гедеона» зазнала провалу. При цьому подача Сегаля виглядає дещо дивно і, можливо, вказує на джерело витоку: справа не лише в тому, що операція не вдалася, а в тому, що новий документ суперечить заявам начальника Генштабу, який стверджував, ніби мети були досягнуті.
Як би з повагою ми не ставилися до витоку для Сегаля, почнімо з очевидного: будь-яка дитина могла це зрозуміти й без документа. Заручників не звільнено, ХАМАС не знищено — отже, операція (навіть якщо й були досягнуті якісь другорядні цілі) не виконала головного завдання.
Чому так сталося? І тут Сегаль акцентує саме на тактичному управлінні (тема важлива сама по собі), але не згадує ключові фактори, як-от рішення постачати ХАМАС гуманітарною допомогою під міжнародним тиском на Ізраїль — рішення політичне, а не військове.
Чому важливо, як саме це подав Сегаль? Бо це — «плата джерелу». Витоки ніколи не трапляються просто так: хтось завжди зацікавлений не тільки в тому, щоб інформація стала публічною, а й у тому, як саме її буде подано. Часто це передбачає мовчазне порозуміння з журналістом.
Звідси постає питання: кому вигідно виставити начальника Генштабу неспроможним, показати, що він не виправдав очікувань політичного керівництва і підірвати його авторитет? Як так сталося, що операція, яку він сам називав успішною, насправді провалилася? Замір, чорт забирай.
Схоже, що з кожним днем Еяль Замір навчається на власному досвіді тому, що вже пережили до нього багато інших (неповний список: Нафталі Бенет, Аєлет Шакед, Авігдор Ліберман, Роні Альшейх, Авіхай Мандельбліт та інші — усі з правого табору). Той факт, що Нетаньягу з гордістю представляв тебе як своє «блискуче призначення», — це лише прелюдія до удару ножем у спину в той момент, коли йому здасться, що ти служиш державі, а не царю.
Замір — у погонах, тільки-но почав свою каденцію (минуло лише пів року!), а можливості для відповіді в нього дуже обмежені. І тут виникає спокуса вголос сказати те, що думають багато хто: що, чорт забирай, відбувається з Нетаньягу?
Чому, мобілізуючи десятки тисяч резервістів (цікаво, чи знову ЦАХАЛ підправить статистику явки, як це було минулого разу, щоб приховати «сіру» відмову), йому важливо зіпсувати репутацію начальника Генштабу в очах суспільства?
Що він пропонує натомість — вдертися в Газу, з якої виїхав лише один відсоток населення (тобто 99% проігнорували наказ про евакуацію)? І якщо в такому випадку доведеться публікувати імена загиблих, чи буде він з’являтися на їхніх похоронах — чи знову вийде до публіки лише після чергового «успіху»?
І взагалі, чи очікує він від солдатів ЦАХАЛу ударів по цивільних, навіть якщо це буде «побічна шкода», а не пряма мета? Адже це може призвести до міжнародного визнання всіх нинішніх військовослужбовців ЦАХАЛу (і строковиків, і резервістів) особами, які підлягають арешту.
Вражає, як змінився Нетаньягу: з людини, яка раніше з усіх трибун пояснювала, що в ізраїльській системі немає сенсу перекладати відповідальність на когось, окрім прем’єра, він перетворився на того, хто заздалегідь шукає, на кого би цю відповідальність перекласти.
І ще більш вражає те, що він робить це наперед — готуючи собі виправдання і призначаючи винного за провал майбутньої операції в Газі ще до її початку. Що це означає? Чи розуміє він, що не зможе виконати обіцяне — знищити ХАМАС, звільнити заручників і здобути «остаточну перемогу» — і тому вже готує пояснення провалу?
Що повинні думати солдати та офіцери, коли прем’єр-міністр говорить таке напередодні їхнього чергового, вже сьомого-восьмого, небезпечного резервного призову?
Що мають думати родини заручників, якщо сам Нетаньягу публічно заявляє, що «жодних часткових угод не буде», але водночас готує ґрунт до того, що навіть повну угоду на своїх умовах він укласти не зможе?
Можна згадати слова Мікі Зоара, відправленого до преси: припинення війни, повернення заручників і демілітаризація сектора. Перші дві цілі, до речі, досяжні вже сьогодні.
То хто сказав, що Нетаньягу нічого не навчився після 7 жовтня? Навпаки — навчився, ще й як. Його вже не застанеш зненацька.
Ні, це не означає, що він коли-небудь поставить інтереси держави вище за власні або візьме на себе відповідальність. Але наступного разу в нього вже буде готовий винний, заздалегідь призначений «цап-відбувайло», покликаний прикрити головний факт: за версією самого Нетаньягу зразка 2007 року, головний винуватець — це Нетаньягу, який повернувся на посаду в січні 2023-го, і саме з цього дня розпочалося знищення цінностей Держави Ізраїль.
Нір Кіпніс, Walla
Фото: Maayan Toaf / GPO
