Одного разу Галант провів операцію самотужки – і вижив. Чи зможе він повторити це?

За останнє десятиліття всі вирази, що використовувались для опису поведінки Біньяміна Нетаніягу, дещо зносилися.

Що ще можна сказати про прем’єр-міністра, який у розпал страшної війни звільняє міністра оборони — і все для того, щоб все-таки прийняти закон, який дозволяє десяткам тисяч молодих ультраортодоксів ухилитися від призову до армії? Як це назвати? «Незбагненно», «шокуюче»?

Звільнення Йоава Галанта відображає імперський менталітет Нетаніягу. Він став втіленням цинізму та зневаги до більшості ізраїльтян, включаючи багатьох виборців «Лікуду». Він байдужий до смертей, до страждань, заручників та їхніх сімей, до тяжкої втрати (крім своєї власної, яку він експлуатує вже 50 років). Він байдужий до труднощів резервістів, які за останній рік відбули по 250-300 днів на бойовій службі.

Для нього немає неприпустимих дій — все заради того, щоб зберегти свою коаліцію і в перспективі виграти наступні вибори.

Міністерство дивних назв

Угода, укладена з Гідеоном Сааром, щоб прийняти законопроект про ухилення від призову, погано пахне. Вона смердить, як труп дикої кішки, що розкладається на задньому подвір’ї.

Переважна більшість громадян переконана, що цей крок був помилковим і недоречним. Ну і що? Вибори лише через два роки.

І що взагалі таке «міністр адміністрації», яким став соратник Саара, Зеєв Елькін? У нас вже є міністерство розвитку Негеву та Галілеї, в якому працює Іцхак Вассерлауф. Навіщо створювати надмірності і влаштовувати міжусобні війни?

З іншого боку, це все ж краще, ніж первісний план перетворити Зеєва Елькіна на національного блазня з титулом «міністр водних ресурсів та вищої освіти».

У Монті Пайтона був скетч про міністерство дурних походок. Елькін міг би створити міністерство дивних назв. У нього є досвід.

«Проблема довіри»

Галанта звільнили, оскільки він не соромиться висловлювати свою думку — і за зачиненими дверима, і перед ними. Він принципова людина, чесна, смілива, патріотична і моральна. Нетаніягу не терпить таких людей. Опитування громадської думки зводили його з розуму. Громадськість незмінно висловлювала довіру міністру оборони.

Всупереч твердженням прем’єр-міністра, проблеми «довіри» між ними не існувало. Галант не порушив жодної постанови кабінету міністрів. Армія не займала райони і не виводила війська з них всупереч рішенню кабінету безпеки. Вона не відмовлялася виконувати накази, які їй давав кабінет безпеки.

Девіз газети The Washington Post — «Демократії помирають у темряві». Але вони можуть померти і при світлі дня. Так трапляється, коли потенційний диктатор оголошує, що знімає з посади єдиного міністра, який виступав проти законопроекту про ухилення від призову і говорив про необхідність терміново повернути заручників додому.

Нікого не здивує, якщо одного вечора те ж саме станеться і з юрадником уряду Галі Бахарав-Міарою. Підґрунтя вже закладене. «Докази» проти неї відомі — десятки справ, коли вона наполягала, щоб міністерства дотримувалися закону.

Увечері 6 листопада Галант провів свою прощальну зустріч — другу за півтора року — на форумі генерального штабу, де він користується великою повагою і навіть симпатією.

«Зберігайте свій моральний компас, — сказав він генералам, — Армія оборони Ізраїлю віддана країні та закону». У недалекому минулому жоден міністр оборони не вважав би за потрібне говорити подібне. Але сьогодні все по-іншому.

«Моральний компас» — це непристойні слова для уряду, в якому служив Галант. Як і «почуття обов’язку перед країною та законом». Слова Галанта відображають основні тривоги Форуму генерального штабу щодо уряду, якому він підпорядковується.

Генерали виступали по черзі. Деякі, за словами присутніх, були схвильовані, інші — спустошені.

Один з них прочитав вірш Натана Альтермана «Відповідь італійському капітану»: «Вітер бив море, і море било корабель. І все ж завдання виконане. Ми п’ємо за вас, капітане; і ми знову зустрінемося в цих водах».

«Операція однієї людини»

Ісраель Кац призначений міністром оборони тому, що він не Галант. Саме тому. Він не з найгірших міністрів у кабінеті, але зараз він безумовно безчесний член «клубу баранів і боягузів». Хоча колись давно він кілька разів сміливо виступав проти Нетаніягу.

Пройде ще дуже багато часу, поки Кац ознайомиться зі складнощами оборонного відомства і увійде в курс справи на різних фронтах. До тих пір Кац буде лише «заступником міністра оборони», сказав мені один із співробітників міністерства оборони.

У будь-якому випадку, мета Нетаніягу — стати «суперміністром оборони».

Начальник генштабу Герці Халеві, який тісно співпрацював з Галантом, тепер постійно ходитиме під підозрою. Прем’єр-міністр просто спить і бачить, як би від нього позбутися. І не менше він хоче позбутися прес-секретаря ЦАХАЛу контр-адмірала Даніеля Хагарі, кожна поява якого і слово співчуття до заручників сприймається «королівською родиною» як підривна діяльність. Ісраель Кац повинен буде знайти йому заміну. Подібним чином за часів міністра фінансів Кац вчинив з Керен Тернер Еяль. Він звільнив її з посади гендиректора мінфіну за відмову підкоритися його примхам і жадібності.

У своїй промові при відставці Галант промовив: «Заручників можна повернути додому». Це не душероздираючий крик родин викрадених. Це об’єктивний факт. Галанту досі боляче через втрачену можливість укласти угоду з ХАМАСом у липні. Але якщо точніше — це не просто «втрачена можливість». Це був поганий вчинок людини, для якої життя заручників — прийнятна ціна за її політичне виживання.

Увечері в середу, 6 листопада Галант ще й наніс останній візит до штаб-квартири «Моссаду» і ШАБАКу. З головами цих двох відомств він говорив в основному про заручників.

Галант переконаний, що армія і міноборони дали політичним лідерам усі інструменти для укладення угоди. Але у політиків інший порядок денний.

У четвер, 7 листопада Галант повторив, що угода можлива завдяки досягненням ЦАХАЛу. Просто погодьтеся на довгострокове припинення вогню, проявіть гнучкість у питанні звільнення палестинських ув’язнених і перестаньте розглядати Філадельфійський коридор як другу Стіну Плачу.

Політичне майбутнє Галанта залишається неясним. З понеділка він опиниться на задній лаві «Лікуду», в оточенні групи лицемірів, які зловтішаються з приводу його падіння — на чолі з дурним Аміхаєм Шиклі та злобним Шломо Караї.

З іншого боку, варто згадати Юлія Едельштейна і Дана Ілуза — «лікудників», які відмовилися підтримати закон про ухилення від призову і були покарані за це.

Близький соратник міністра оборони розповів, що колись, під час служби в підрозділі морських командос «Шайетет 13», Галант провів операцію наодинці і вижив. Сьогодні він збирається зробити це знову, хоча й не в умовах життя і смерті. А поки він каже, що його шлях — це «шлях Лікуду». Але не «Лікуду» Ітамара Бен-Гвіра — а «Лікуду» Менахема Бегіна.

З цього можна зробити висновок, що Галант спробує сформувати політичну структуру, яка уособлюватиме те, чим колись був колишній «Лікуд» (ідея, що стояла і за створенням партії Гідеона Саара «Нова надія»).

Поки немає виборів, Галант справді мало що може зробити. Але, коли на горизонті з’явиться крах коаліції, ми почуємо більше — від нього одного або у складі нового правого блоку.

Їхній блок з Нафталі Беннетом — цікавий варіант. Відразу після звільнення Галанта Беннет назвав керівництво країни «божевільним і хворим» і пообіцяв, що «зміни вже на порозі». Шлях, як ми знаємо, довгий і звивистий, але, можливо, це найчіткіша публічна заява Беннета, що сигналізує про його повернення в політику.

(Публікується у скороченні)

Автор: Йоссі Вертер

Джерело: «ХаАрец»

Фото: Томер Аппельбаум