Новий уряд Лівану відсторонює “Хізбаллу”, яка прагнула зберегти владу
З моменту здобуття незалежності в 1943 році в Лівані змінилося 78 урядів. Останній сформовано у вихідні, лише через три тижні після призначення прем’єр-міністра. Він прийшов на зміну тимчасовому уряду, що керував країною останні три роки.
Новий уряд порушує умовності та “традиції” не лише в одному. З 2005 року Ліван звик до того, що формування уряду — це, наче диктат небес, випробування, яке триває багато місяців, а то й майже рік, навіть якщо країна щойно пережила війну.
Цього разу швидкість, з якою його сформовано, є невід’ємною частиною політичної революції, що відбулася в Лівані. Новий прем’єр-міністр Наваф Салам під керівництвом президента Джозефа Ауна вирішив, що розподіл 24 портфелів у кабінеті міністрів відображатиме конфесійну структуру країни. При цьому жоден з міністрів не виступатиме як офіційний представник якоїсь партії, а призначатиметься з урахуванням професійних здібностей.
Система сектантських політичних призначень і партійних розподілів стала головною причиною провалу уряду в Лівані в останні десятиліття, а також повальної корупції, яка призвела до економічної кризи історичного масштабу та банкрутства країни.
Витоки цієї системи лежать у Таїфській угоді, підписаній 1989 року, що поклала край 15-річній громадянській війні в Лівані. В угоді йшлося, що президентом завжди буде християнин-мароніт, прем’єр-міністром — мусульманин-суніт, спікером парламенту — мусульманин-шиїт, а начальником штабу армії — друз.
На цьому фундаменті (що не мав конституційної основи) створено “традиції”, відповідно до яких партії та політичні рухи закріпилися в уряді. Так, наприклад, портфель фінансів, третя за значимістю посада в урядовій ієрархії після президента та прем’єр-міністра, перебував у руках шиїтів і на практиці належав Набіху Беррі. Беррі, спікер парламенту та лідер руху “Амаль”, “призначав” міністра. Те саме стосувалося й кількох інших портфелів кабінету, наприклад, охорони здоров’я та соціального забезпечення, що належали “Хізбаллі”, та закордонних справ, що належали християнам.
Цього разу Салам перетасував карти, але не повністю покінчив з політичною “традицією”. П’ять міністрів “рекомендовані” Беррі, включаючи міністра фінансів Ясіна Джабера, на призначенні якого наполіг Беррі. Чотирьох міністрів рекомендувала Партія ліванських сил на чолі з Саміром Геагеа. Це справді “уряд експертів”, але партійна приналежність більшості його міністрів цілком очевидна.
Найбільша зміна і, можливо, найзначніша — позиція “Хізбалли”. З 2008 року ця організація мала право вето, яке вона могла використовувати для блокування, зміни чи саботажу основних рішень кабінету міністрів, тобто фактично — диктувати політику в будь-якій галузі.
Згідно з ліванською конституцією, для прийняття таких важливих рішень, як затвердження державного бюджету, вступ у війну чи проведення економічної реформи, потрібне схвалення не менше двох третин членів кабінету. Той, хто контролював третину плюс одного міністра, “блокуючу третину” в ліванському політичному лексиконі, був сильнішим за самого прем’єр-міністра. У цьому полягала головна політична сила “Хізбалли”. Навіть якщо теоретично у неї було лише невелике число міністрів (як правило, всього два), вона могла створювати коаліції, що паралізують роботу уряду.
У новому уряді у “Хізбалли” взагалі немає міністрів, а можливості створити “блокуючу третину”, принаймні на папері, у неї не існує. Це сталося багато в чому завдяки напористій позиції Моргана Ортагуса, заступника посланника Трампа на Близькому Сході Стіва Віткоффа, який змінив Амоса Хохштейна на посаді спеціального посланника в Лівані.
Жоден представник “Хізбалли” не увійде до кабінету в жодному вигляді та формі, організація має бути роззброєна, і не лише на південь від Літані, — дав зрозуміти Ортагус Ауну та Саламу.
Стиль Ортагуса повністю відрізняється від стилю Хохштейна, який намагався і не зміг досягти формування уряду в Лівані. Проте обставини, в яких він діяв, були іншими. Він намагався досягти припинення вогню, коли “Хізбалла” перебувала на піку своєї могутності, а Хасан Насралла сильною рукою керував як своєю організацією, так і ліванською політикою.
Хохштейн і французький посланник Жан-Ів Ле Дріан вели переговори з Беррі, який служив певною мірою адвокатом “Хізбалли”. Роль прем’єр-міністра Лівану Наджиба Мікаті була суто символічною. Під час цих обговорень Насралла затвердив принцип, згідно з яким призначення президента та формування кабінету — суто ліванські питання, в які не повинні втручатися жодні іноземні структури.
Військовий крах “Хізбалли”, смерть Насралли, повалення режиму Башара Асада в Сирії силами “Хайят Тахрір аш-Шам” та її лідера Ахмада аш-Шараа, відхід Ірану з сирійської арени та втрата прямих сухопутних зв’язків з “Хізбаллою” створили умови для припинення вогню та політичного процесу, в результаті якого в Лівані з’явився новий уряд.
До всього вищесказаного слід додати активну участь Саудівської Аравії, яка обумовила допомогу у відновленні Лівану нейтралізацією “Хізбалли”. Спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман безуспішно намагався нав’язати умови Лівану в 2016 та 2017 роках і згодом дистанціювався від цієї країни, крім обмеженої допомоги на гуманітарні проекти.
Проте відсторонення “Хізбалли” від прямої участі в управлінні країною та ослаблення її військової сили, а також різка суспільна критика, якій її піддають за руйнування та страждання сотень тисяч мирних жителів Лівану, не залишили її безсилою та позбавленою впливу.
“Хізбалла” представляє особливо велику частину шиїтського населення на півдні Лівану, в передмісті Бейрута Дахіє та в деяких районах Ліванської долини. Вона прагнутиме продемонструвати, що може виконати свої обіцянки щодо виплати компенсацій та реабілітації жертв війни.
Йдеться не лише про те, щоб дотримати слова. Якщо не станеться жодних екстраординарних подій, парламентські вибори мають відбутися в травні 2026 року. “Хізбалла”, як і інші партії країни, пройде випробування наслідками війни.
Питання про її роззброєння на всій території країни, а не лише на південь від річки Літані, як того вимагає резолюція 1701, може зайняти центральне місце в політичному дискурсі в умовах міжнародного, особливо американського та саудівського, тиску на ліванський уряд. Це загрожує жорстоким конфліктом між організацією, урядом та армією.
Призначення президента та формування кабінету міністрів відкриває шлях до отримання мільярда доларів допомоги як для відновлення руйнувань від війни, так і для покриття величезного державного боргу в розмірі близько 140 мільярдів доларів. Ліван як і раніше має “право” на близько 11 мільярдів доларів, які країни-донори зобов’язалися виділити йому в 2018 році.
Однак отримання цих грошей залежить від здатності Лівану отримати кредит від Міжнародного валютного фонду, для чого необхідні всеосяжні економічні та правові реформи, і ця вимога поки не виконана.
Передбачається, що, як тільки угода про припинення вогню буде виконана і ЦАХАЛ виведе війська з Лівану до 18 лютого, після продовження терміну, отриманого від США, уряд почне проводити реформи. Чи зможе новий уряд обійти безліч політичних мін, які на нього чекають, поки говорити рано.
Автор: Цві Барель
Джерело: “ХаАрец“
Фото: AP Photo Bilal Hussein
