“Ніч іранських ракет” – переломна точка в історії Ізраїлю, і ось чому
Якими є наслідки іранської повітряної атаки на Ізраїль?
Можна розглядати їх як феноменальний успіх ізраїльської стратегії. Майже чотири десятиліття Ізраїль вкладався у розвиток систем протиракетної оборони. І вони захистили країну, збивши 99% дронів і ракет, запущених Іраном та його сателітами.
Грізний іранський арсенал був ослаблений не лише ізраїльськими технологіями, а й альянсом західних держав — США, Великобританії та Франції, які працюють разом з Ізраїлем та дружніми арабськими країнами. Вони подолали розбіжності у боротьбі із спільним ворогом. Іран був принижений, а ізраїльське стримування відновлено.
З іншого боку, Іран більше не утримується від прямого удару по Ізраїлю. Жодна держава не атакувала Ізраїль безпосередньо протягом 33 років — відколи режим Саддама Хусейна обстрілював країну «Скадами» під час війни у Перській затоці 1991 року.
Наразі це табу порушено. Ізраїль розраховував, що і після атаки на іранське посольство в Дамаску 1 квітня Тегеран не змінить своєї звички – діяти не безпосередньо, а через проксі-сили.
Очевидно, це була ще одна помилка ізраїльської розвідки.
Ізраїлю, який пишається своєю здатністю захистити себе, знадобилася допомога США та інших країн. Незважаючи на успішні перехоплення, кілька іранських ракет все ж таки прорвалися, включаючи ту, яка зачепила авіабазу Неватім у Негеві. І хоча серйозної шкоди завдано не було, Ізраїль, як і раніше, загруз у війні в Газі, заручники помирають у полоні, а поселення на північному кордоні продовжують зазнавати обстрілів з боку «Хізбалли». Стримування Ізраїлю ще ніколи не давало таких невеликих результатів.
Проте провал безпрецедентної іранської атаки – це точка перелому. Разом із західними державами та своїми арабськими сусідами Ізраїль довів, що скоординована відповідь з використанням мережі радарів, різних типів ракет-перехоплювачів та винищувачів може захистити країну від комбінованої атаки балістичних та крилатих ракет, а також від величезного рою дронів-камікадзе.
Це важлива віха в історичному розвитку військових технологій, що має глобальні наслідки. Подібна багаторівнева оборона може захистити й інші країни, наприклад, Україну і Тайвань.
Ще один важливий момент – координація між Ізраїлем та його сусідами, якої досягли США на регіональному рівні. Зі зрозумілих причин ізраїльські лідери зараз наголошують на можливостях своїх власних систем оборони. США зосереджено на тому, як вони працювали, щоб захистити Ізраїль. Але насправді важливим був і той, і інший елемент.
Повні подробиці того, як режими суннітських арабських країн допомагали захищати Ізраїль, без сумніву, рятуючи життя ізраїльтян від іранських ракет та безпілотників, можливо, залишаться таємницею ще на якийсь час. Але це історичне зрушення.
Неважливо, кому приписувати основну заслугу: Іцхаку Рабіну і Біллу Клінтону, які підписали мирну угоду з Йорданією в 1994 році, або Біньяміну Нетаніягу і Дональду Трампу, які підписали угоди Авраама. Результат той самий. “Ніч іранських ракет” стала важливою історичною віхою.
Бені Ганц, головний «відповідальний дорослий» у військовому кабінеті на сьогодні, заслуговує на окрему похвалу. Саме він проштовхував близькосхідний оборонний альянс сил ППО. Ніч іранської атаки довела правильність цієї концепції.
Існує конфлікт між Ізраїлем та Іраном, і конфлікт між Ізраїлем і Палестиною, але арабські країни – або принаймні їхні лідери – працюють разом з Ізраїлем.
Співпраця арабських країн у протистоянні іранській атаці доводить, що в регіоні, як і раніше, існує тенденція до створення арабо-американо-ізраїльського альянсу проти Ірану та його проксі-сил.
Для Ізраїлю це можливість розвинути партнерство, і зміцнити власні сили стримування. Незначний результат іранської атаки може стати стратегічним ударом для режиму в Тегерані, якщо цей альянс зміцнюватиметься.
Тепер Ізраїль має вивірити свою неминучу відповідь і координувати її з адміністрацією Байдена, щоб уникнути регіонального конфлікту та мінімізувати наслідки для тих сусідів, які зараз є нашими фактичними союзниками.
Щоб поступово дозволити їм більш відкрито співпрацювати з Ізраїлем у майбутньому та витримувати критику всередині своїх країн через відсутність «солідарності» з палестинцями, стратегія Ізраїлю повинна полягати у швидкому припиненні війни в Газі як частини ширшої угоди про звільнення заручників та виконання резолюції ООН 1701 на півночі, що відтискає «Хізбаллу» від ізраїльсько-ліванського кордону
Але в умовах правої правлячої коаліції Нетаніягу з павлівськими рефлексами його міністрів, які вимагають «негайно» вторгнутися в Рафіах (Бецалель Смотрич) і завдати «нищівного» удару по Ірану (Ітамар Бен-Гвір), є всі шанси, що Ізраїль упустить цю можливість.
Не скористатися підтримкою, яку Ізраїль щойно отримав від своїх сусідів, означає просто втратити історичний шанс виступити проти Ірану набагато ефективнішим фронтом. Якщо так, то Іран зможе виграти цей стратегічний етап боротьби.
Джерело: Аншель Пфеффер, “ХаАрец”
Фото: AP Photo Tomer Neuberg
