Нетаньягу просить помилування — і ставить під сумнів саму ідею верховенства закону
Майже за рік до того, як юристи Біньяміна Нетаньягу подали прохання про повне й безумовне помилування у його корупційних справах, сам Нетаньягу почав давати свідчення у своєму судовому процесі. Того дня зала була переповнена, судді — максимально серйозні, а Нетаньягу сидів із кам’яним обличчям, доки не перейшов до самовиправдання. Та попри багаторічну антиправову риторику, він виглядав так, ніби внутрішньо визнає важливість інституції, яку судді окружного суду покликані захищати.
Покидаючи зал, я зустріла колег і поділилась враженнями. Один скривився: «Мрії». Вони вважали, що Нетаньягу просто розігрує чергову виставу, — грає за правилами, але лише тягне час.
Упродовж місяців він не зривався — стриманий, доки не викликають; тихий, доки не торкаються звинувачень. Але його адвокати почали просити: йому потрібна перерва через невідкладні державні справи. Ще одна пауза. Скоротити засідання. Вихідний завтра. І весь наступний тиждень. Це нагадувало кампанію, мета якої — показати країні, що важливе все, крім цього театрального декору під назвою «закон». Нещодавно він попросив звільнити день для засідання Кнесету, після чого просто не прийшов. Цього тижня він попросив скасувати засідання у вівторок через нібито важливі питання безпеки та дипломатії; суд погодився, а він поїхав відвідувати новобранців ЦАХАЛу. Здавалося, що вигадувати відмовки — краще, ніж намагатися робити їх правдоподібними.
Це більше, ніж він сам
Після абсурдного прохання про помилування стає зрозуміло: авторитет закону — тонкий, як папір. І прохання Нетаньягу завершити процес — лише мала частина загальної зверхності над законом, що йде згори.
Міністр юстиції Ярів Левін не визнає голову Верховного суду, а під час відкриття зимової сесії Кнесету депутат від «Лікуду» та спікер парламенту Амір Охана відмовився використовувати його офіційний титул. Президент Іцхак Герцог у рідкісному публічному виступі засудив Охану, але якщо країна вже сперечається про таке — гру програно.
Уряд Нетаньягу намагався звільнити голову ШАБАКу, попри очевидний конфлікт інтересів: служба розслідувала радників прем’єра за серйозними підозрами у роботі на іноземну державу. Генпрокурор і Верховний суд виступили проти, але уряд проігнорував їх і змусив Ронена Бара піти. Паралельно він намагається звільнити юридичну радницю уряду. Кампанія нападів проти неї, яку безпосередньо ведуть міністри, перевершує нападки на попереднього юррадника Мандельбліта — а ті були надзвичайно жорсткими. Ненависть уряду до «сторожових псів» влади незмінна: справа не в людях — вони ненавидять сам інститут закону.
Поваги уряду до верховенства закону настільки мало, що він навіть не з’явився на слухання у Верховному суді за власною справою щодо звільнення генпрокурора. Семеро суддів прийшли, засідання скасували.
Втім, можливо, його довелося б зірвати: вигуки й істерики в залі постійно зривали засідання. Головна порушниця — депутатка «Лікуду» Талі Готліб, чиї хаотичні вигуки провокують інших кричати настільки голосно, що судді не можуть продовжувати. Після того як слухачі почали переслідувати адвокатів та кричати голові суду «Злочинець!», Верховний суд повідомив, що у чутливих справах вирішуватиме, чи допускати публіку. Звісно, звинувачення в елітарності не забаряться.
Суд назвав ці регулярні заворушення «безпрецедентним явищем… спробою залякати суд».
Нетаньягу перетворює закон на фарс
Спершу він не бачив суперечності між тим, щоб бути під судом і керувати країною. Можливо, вважав, що суд не забере в нього багато сил.
Тепер же, після хаосу 2023 року та найгіршого провалу безпеки і найдовшої війни, він вважає, що його подальше лідерство важливіше суду — одне з двох має зникнути. І це буде не він.
Для нього закон — перешкода, яку слід обійти або знищити. Його ставлення до підзвітності таке ж: державна комісія не має торкатися його чи його уряду, адже він «розумніший і вищий» за всіх, хто цінує відповідальність більше, ніж міраж нормалізації з Саудівською Аравією.
Його електорат — ті самі 38%, які підтримують помилування — щиро вірить, що верховенство закону — це змова ліберальної еліти проти правих. Опитування показують: довіра до Верховного суду та генпрокурора розділена за політичними лініями. Більшість центристів і лівих ще довіряють інституціям, але багато тих, хто виходив на вулиці у 2023 році заради судової незалежності, втрачають віру, що правоохоронні органи здатні протистояти тотальній атаці влади.
Не теорія й не метафора
Результат очевидний: беззаконня. З моменту формування цього уряду рівень убивств злетів. Міністр нацбезпеки Ітамар Бен-Гвір роздає зброю, як цукерки, подвоївши кількість стволів у суспільстві. Половина нових власників зброї ніколи не проходила підготовку, але 99% склали тести зі стрільби. Кількість убивств серед арабів — удвічі більша від 2022 року. Серед євреїв — майже удвічі більша, ніж торік.
Убивств жінок — на 70% більше, ніж у 2022 році; смертей від вогнепальної зброї — у 3,5 рази більше. Уже у вересні кількість убитих жінок дорівняла всьому 2024 року.
Минулого тижня спецпризначенці поліції стратили палестинських бойовиків у Дженіні впритул після затримання. Бен-Гвір заявив, що того, хто вбиває терориста, навіть не слід розслідувати, і оголосив про просування командира підрозділу. Депутат від «Оцма Єгудіт» запропонував страчувати навіть палестинців, які спалюють сміття.
Руйнування основ
Ізраїль не має формальної конституції; незалежна судова система і повага до закону були чи не єдиним стримуванням виконавчої влади, окрім виборів.
Нетаньягу може виграти або програти наступні вибори. Його лідерство може завершитися. Але куди важче відновити зруйновані суспільні цінності — такі, як пріоритет закону над інтересами лідера, рівність перед законом, обов’язковість закону для всіх — громадян і влади. Коли він піде, більшість ізраїльтян уже не розумітиме, що ці поняття означають.
Багато хто сумує, що Нетаньягу стоятиме над законом — який дедалі більше схожий на вицвілий декор. Але гірше те, що над законом стоятимуть усі. Рано чи пізно театр ізраїльської демократії згасне.
Далия Шейндлин, “ХаАрец“
Фото: Ітай Рон
