Нетаньягу повторив свій первородний гріх 90-х років
Пряма лінія натягнута між кривавою трагедією цього жахливого дня, щоденною капсулою болю з рутини війни та смерті, і рівнем підлості, який продемонстрували Біньямін Нетаньягу та Ітамар Бен-Гвір на місці теракту в Єрусалимі.
Цей зв’язок не випадковий і не довільний; він є суттю операційної системи цієї влади — влади, яка ніколи не брала на себе відповідальність ні за що, а лише знаходила все нових і нових винних у своїх кривавих провалах і розпалювала проти них ненависть у найпідліший спосіб.
Ще на виборах 2022 року Нетаньягу не наважувався фотографуватися з Бен-Гвіром, а в попередній виборчій кампанії заявляв, що каханіст не буде міністром у його уряді. Немає сенсу докладно описувати історично негативне ставлення «Лікуду» до каханізму — до того моменту, коли Нетаньягу не просунув за останні роки повне ідеологічне та кадрове злиття двох рухів задля власних політичних інтересів.
Сьогодні він ішов пліч-о-пліч із Бен-Гвіром на місці теракту, разом із ним розпалюючи в тій самій отруйній зухвалості ненависть проти Верховного суду, який днем раніше — найприроднішим чином для правової держави — постановив заборонити позбавлення їжі ув’язнених із питань безпеки в ізраїльських тюрмах. Точніше кажучи, це була спрямована атака проти решти ліберального крила у Верховному суді, яке бореться за своє існування перед обличчям прихильників уряду.
Перший — прем’єр-міністр, відповідальний за найбільшу катастрофу в історії держави Ізраїль, за смертельне послаблення сіоністського проєкту аж до його руйнування. Другий — провалений міністр внутрішньої безпеки, за каденції якого особиста безпека кожного громадянина Ізраїлю опустилася на небачене дно. І ці двоє ще сміють когось у чомусь звинувачувати.
Цей уряд, який привів Ізраїль до його найчорніших днів, вигадав для слова «цинізм» нові рівні та форми, з якими нормальний, доброзичливий погляд ніколи раніше не стикався. Вони не лише не беруть на себе відповідальність за створену ними реальність, але й заражають інших фальшивою провиною, використовуючи кров жертв для просування своїх злочинних інтересів через кампанію з підриву судової системи. Для виразу «убив і успадкував» уже потрібне нове дієслово. Нетаньягу та його оточення давно переросли це визначення.
Нетаньягу — досвідчений танцюрист на площах терактів. Саме там, у цих місцях болю, він накопичував свій політичний капітал у 90-ті роки. Саме там він учинив свій первородний гріх — гріх підбурювання, коли допустив розпалювання ненависті, що призвело до вбивства Іцхака Рабіна. Саме там він ще тоді вступив у таємний союз із каханізмом, який останніми роками став явним.
І не потрібно заходити так далеко в минуле. Політичний капітал, який Нетаньягу витягнув із терактів за часів «уряду змін» — подій, які на тлі нинішнього жаху виглядають лише скромними збоями звичного ритму життя, — дав йому в руки розкладену владу, яку він сьогодні застосовує без жодних обмежень. І страшно, може, трохи менше, ніж саме знання, що ця людина — прем’єр-міністр, подумати, що зробив би Нетаньягу, якби він зараз був в опозиції, або що він зробив би 7 жовтня.
Сьогоднішнє вирівнювання курсу Нетаньягу з Бен-Гвіром і їхні огидні заяви — це вершина, або, точніше, нова прірва. Вони відображають повне злиття популістського каханізму з політикою прем’єр-міністра — злиття, яке веде до продовження війни в Газі, попри її жахливу ціну, та до майбутніх кроків, які з високою ймовірністю коштуватимуть життя заручників. Це ж злиття проявляється в регулярних погромах «юнаків із пагорбів» на Західному березі та в кривавій, безнадійній реальності по всій країні.
Щоразу, коли в когось виникає бажання виступити проти наростаючої ненависті й указати на її ціну — не щоб захистити його, а щоб захистити нас — Нетаньягу встановлює новий рівень падіння, який лише виправдовує ненависть до нього та підливає масла у вогонь жахливого розколу. І перш за все, це ще раз показує, що в цієї людини немає жодних червоних ліній і жодної совісті.
Равіт Хехт, «ХаАрец»
Фото: Ronen Zvulun Pool Photo via AP
