Нетаньягу довів, що йому невідомий сором
Поки прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу сидів у своєму кабінеті в Кнесеті, заливаючись потом і гарячково намагаючись протягнути законопроект, який звільняє ультраортодоксів від служби в армії — закон, покликаний умиротворити цих антисіоністських ухильників, — у трьох домівках по всій країні лунали крики відчаю. Але в ультраортодоксальних кварталах не було чутно й звуку.
Нетаньягу чудово знав, що в понеділок у Газі загинули троє солдатів. Але чи подумав він про це хоч на мить, поки благав ультраортодоксального лідера Моше Гафні зберегти його партію в правлячій коаліції?
Нетаньягу вже в тисячний раз пообіцяв, що законопроект буде внесено, що Юлій Едельштейн із «Лікуду», голова парламентської комісії з міжнародних справ і оборони, зрештою підкориться — або буде усунутий. Потрібно лише трохи часу — і він усе владнає.
Відповідь очевидна: Нетаньягу байдуже. Але він поспішив опублікувати чергове порожнє співчуття — як і його партнер по цій схемі, міністр оборони Ісраель Кац.
Ось уже майже 650 днів — 21 місяць — Нетаньягу відправляє призовників, резервістів і кадрових військових ризикувати життям у Газі, Сирії, Лівані, Ірані та на інших фронтах. Їхня кількість обчислюється сотнями тисяч.
Строк служби для призовників подовжено на чотири місяці, резервістів викликають уже вп’яте, а то й ушосте. Їхні родини не витримують навантаження, бізнеси руйнуються, отримання академічних ступенів стає дедалі менш досяжним. Деякі солдати, зломлені тягарем подій, зводять рахунки з життям.
Але в промовах Нетаньягу та в його гладеньких, маніпулятивних відеороликах він вихваляє цих людей — живих і полеглих, — водночас прагнучи звільнити близько 80 000 ультраортодоксів від військової служби. У нього немає ані сорому, ані Бога.
Нетаньягу перервав багатогодинні консультації у своєму кабінеті, щоби вирушити до головного залу Кнесету та проголосувати за виключення Аймана Уде — одного з найвідоміших політиків арабської громади. Нетаньягу з’явився в піднесеному настрої; жодного натяку на скорботу за загиблими солдатами — ані в нього, ані в міністрів Май Голан та Ідіт Сільман, ані в депутатки від «Лікуду» Таллі Ґотліб, що крутилася поряд.
Навіть якщо ультраортодоксальний альянс «Юдаїзм Тори» вийде з коаліції, уряд не розпадеться до завершення довгих літніх канікул. Час виходу обрано не випадково. Під час парламентських канікул не проводяться голосування за закони й вотуми недовіри. Уряд може продовжити роботу навіть у меншості. У жовтні Кнесет відновить роботу.
Так діють шахраї. Гафні та Ар’є Дері, лідер ультраортодоксальної партії ШАС, давно знають, що Нетаньягу їх обманює — він робить це завжди. Ніколи не існувало законопроекту, який влаштовував би і рабинів, і широку громадськість — тим більше такого, який би пройшов перевірку у Верховному суді справедливості.
Для Нетаньягу брехня — це стиль життя: обман, інтриги, затягування часу. Його мета завжди була одна: дотягнути з дієздатною коаліцією до літньої перерви в Кнесеті.
Чергова ганьба зазнала краху
Це був не єдиний ганебний момент, що стався в Кнесеті в понеділок увечері. Расистська спроба коаліції, підтримана жменькою спільників з опозиції, виключити Аймана Уде завершилася, як і очікувалося, нічим. Але сморід залишився.
Це було відверте проявлення расистської, фашистської, арабофобської коаліції, яка намагається залякати цілу спільноту перед наступними виборами. Коли арабські депутати виступали з трибуни, їх перекрикували істеричні вигуки Таллі Ґотліб — головної провокаторки. Це яскраве відображення отруйної атмосфери, що пронизувала весь той вечір у Кнесеті.
Законопроект про виключення Аймана Уде був ініційований крайнім правим поселенцем Авіхаєм Буароном з партії «Лікуд». Процедуру просував голова парламентського регламентного комітету Офір Кац — расист, імпульсивний маккартіст, який, як і Буарон, використовує свою посаду для самопіару перед наступними праймеріз у «Лікуді».
Від самого початку спроба виключити Уде була порожнім жестом. Звинувачення проти нього були слабкими, оскільки стосувалися висловлювання, зробленого ним під час антивоєнної демонстрації. На мітингу в Хайфі в травні він поставив в один ряд звільнених заручників і ув’язнених ХАМАСу, яких випустили з ізраїльських в’язниць.
Уде робив і значно провокативніші заяви (зокрема, «Газа перемогла — і ще переможе!», — сказав він у Хайфі), але ці слова з якоїсь причини не були включені до законопроекту. Хоча останніми роками Уде справді радикалізувався, в ізраїльській політиці є значно радикальніші фігури — зокрема серед міністрів — які відкрито підтримують терор, якщо терористи — євреї, а жертви — араби (або ліві прем’єр-міністри).
Під час підсумкового голосування майже вся опозиція була відсутня, включно з її лідерами Яїром Лапідом та Бені Ґанцом. Також залишили зал депутати від «Юдаїзму Тори». Співпраця між арабськими партіями та ультраортодоксами добре відома — наприклад, Гафні й депутат Ахмед Тібі вважаються близькими друзями. Лапід, який спочатку збирався підтримати виключення Уде, розумно передумав у останню мить — аби не зіграти на руку «Лікуду» та його расистським союзникам.
Результат, як і очікувалося, був передбачуваним — як і його наслідки: коаліція зазнала поразки, отримавши лише 73 голоси з необхідних 90, а Айман Уде вийшов із цієї історії в статусі мученика. Тепер головне питання — як цей провал вплине на арабських виборців на наступних виборах: чи призведе він до зниження явки, чи, навпаки, мобілізує електорат?
Потяг божевілля
До того, як Кнесет зібрався на голосування щодо виключення Аймана Уде, відбулося так зване «слухання» щодо генеральної прокурорки Галі Бахарав-Міара. Долю юридичної радниці вирішували п’ятеро міністрів: один — відомий дурень, другий — засуджений злочинець, третій — месія, якого ледь не звинуватили в тероризмі під час розмежування з Газою в 2005 році, четвертий — похмурий ультраортодоксальний політик, п’ятий — клоун, який не усвідомлює власної абсурдності.
Галі Бахарав-Міара відмовилася бути присутньою, не бажаючи легітимізувати незаконний процес, ініційований міністром юстиції Ярівом Левіним — маневр, спрямований на обхід Консультативної комісії з призначень на вищі державні посади, яка є єдиним органом, уповноваженим розглядати її можливе звільнення.
«Милосердна» комісія вирішила дати Галі Бахарав-Міарі ще один шанс, відклавши засідання до четверга. Саме тоді рекомендацію про її звільнення передадуть на розгляд кабінету міністрів. Побачимо, як відреагує юридична радниця. Найімовірніше, після того як «п’ятірка» винесе своє рішення, Верховний суд справедливості заблокує звільнення через його процедурну незаконність.
Але Нетаніягу все одно зіштовхнеться з колосальним тиском з боку міністрів, аби продовжити процедуру звільнення. Це може стати найкритичнішим моментом в історії ізраїльської демократії.
Ситуація настільки серйозна, що президент Іцхак Герцог нарешті прокинувся і в понеділок опублікував відеозвернення, в якому попередив про наближення до безодні. Він говорив про «американські гірки» та «локомотив», який мчить до катастрофи. Але його мова була розмитою. Хто керує цим потягом? Хто сіє хаос і завдає ударів по демократії — тій самій, яка, за твердженням самого Герцога донедавна, взагалі не була під загрозою? Він цього не сказав.
Складається враження, що, за словами Герцога, цей локомотив їде сам собою — можливо, це автономна машина з несправною системою управління. Принаймні цього разу президент не закликав «обидві сторони» отямитися. Маленький крок для Герцога — але гігантський стрибок у бік чесності.
Похвала і підтримка, які Герцог висловив на адресу Галі Бахарав-Міари, були цілком заслуженими. Але, залишаючись вірним собі, Герцог не зробив наступний крок — не назвав речі своїми іменами. А отже, його наступним кроком має стати публічне звернення до нації з вимогою до Нетаніягу припинити спроби усунути юридичну радницю.
Звісно, прем’єр проігнорує це. І тоді в Герцога не залишиться іншого вибору, окрім як очолити масовий протест проти руйнування судової системи та нападу Нетаніягу на ізраїльську демократію. Якщо він це зробить — це буде його зоряний час. Історія запам’ятає його як великого президента.
Автор: Йосі Вертер
Джерело: «ХаАрец»
Фото: Abir Sultan Pool Photo via AP
