«Нетаніягу знав, що викрадені «живуть у борг». Їх кров на його руках»
«Нетаніягу знав, що заручники живуть в борг, і пісок в їх пісочному годиннику закінчується, — заявив 1 вересня один з високопоставлених чиновників в уряді прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаніягу. — Він знав ,що [у терористів Хамасу] є наказ вбити їх, якщо будуть спроби їх врятувати. Він розумів значення власних наказів і діяв холоднокровно і жорстоко».
«Всі знали, що він корумпований, самозакоханий, боягузливий, — продовжив чиновник, — але в останні місяці його недолік людяності проявився у всій красі. Кров на його руках, хоча це аж ніяк не знімає з ХАМАСу відповідальності [за вбивство заручників]».
Прем’єр-міністр — винуватець жаху, який трапився в тунелі під Рафіахом і завершився в неділю, 1 вересня, шістьма свіжими могилами. Але він не єдиний винуватець. Пряма відповідальність за трагедію лежить і на міністрах з кабінету «Лікуду».
«Ці люди — холуї, які за секунду змінять свою думку і проголосують за угоду, якщо зрозуміють, що Нетаніягу її підтримує», — сказав один з присутніх на зустрічах військово-політичного кабінету.
«Міністр закордонних справ Ісраель Кац, міністр транспорту Мірі Регев, колишній міністр закордонних справ Елі Коен і їх партнери — безхребетні лакеї, яким наплювати на громадян. Їх цікавить тільки їх політична кар’єра», — додав він.
Але ж те ж саме можна сказати і про нібито розсудливих міністрів кабінету. І про депутатів, які могли б розвалити коаліцію Нетаніягу – але замість цього «приклеїлися» до своїх крісел.
Навіть «поміркованому» і «раціональному» Ар’ї Дері буде важко змити кров зі своїх рук. Голова ШАС давно міг би врятувати заручників і країну, якби він дійсно був лідером.
«Кожен, хто здатний вжити заходів для звільнення полонених, повинен зробити це якомога швидше», — сказав одного разу його покійний духовний лідер, рабин Овад’я Йосеф. Він сказав, що уряд зобов’язаний «з максимальною енергією і якомога сильніше намагатися звільнити наших полонених братів, утримуваних ворогом».
І справді, партія ШАС оголосила, що підтримає «будь-яку угоду, яка призведе до звільнення заручників». Однак Дері не доклав усіх зусиль для досягнення угоди. Він міг би стати противагою політичним піроманам Ітамару Бен-Гвіру і Бецалелю Смотричу, які погрожують повалити уряд, якщо угода буде підписана. Замість цього він провів останні місяці, просуваючи інші, ближчі його серцю угоди. Наприклад, такі, як» закон рабинів”, що забезпечує робочі місця для його наближених.
ЙНе розраховуйте на нього, — заявив нещодавно один з високопоставлених членів коаліції. — Його імідж відповідального політика — чисте удавання».
Ще одна людина, яка зловживає своїм становищем, — президент Ізраїлю. Іцхак Герцог повинен був кричати з усіх трибун про методичну і цинічну відмову від порятунку заручників. Натомість він вважав за краще, як завжди, бути посередником.
Один раз він намагався виступити примирителем в конфлікті між Мірі Регев і сім’ями загиблих з приводу офіційної церемонії поминання жертв 7 жовтня. Інший раз —посередничав у переговорах між міністром юстиції Ярівом Левіним і узі Фогельманом, тимчасовим головою Верховного Суду. У неділю, 1 вересня, він запізно приніс рідним заручників свої вибачення. Цього недостатньо. Президент повинен здати ключі.
Опозиція теж несе свою частку відповідальності. Нетаніягу, якби він був лідером опозиції, легко порвав би на шматки уряд, відповідальний за найстрашнішу катастрофу з дня заснування країни. Так що провал Яіра Лапіда, Бені Ганца і Авігдора Лібермана — жахливий.
Їм слід було б зайнятися пошуком депутатів, готових відколотися від коаліції і розвалити уряд. Натомість вони вирішили сваритися один з одним. До їхніх суперечок додалося боягузливе мовчання претендента на «корону», Нафталі Беннета.
Протягом останнього року ті, хто претендує на зміну Нетаніягу, не змогли вивести людей на вулиці та влаштувати страйк, який тривав би доти, доки уряд не впаде. Жоден з них не заслуговує на те, щоб очолити Ізраїль після закінчення війни в Газі.
Нетаніягу залишається один на ігровому полі, і його впевненість у собі зростає, оскільки небезпека втратити титул зменшується.
«Завжди було ясно, що він зробить все, щоб вижити політично, за всяку ціну, — сказав мені один з джерел. — Але те, що ми побачили в останні тижні, особливо на засіданні Кабінету міністрів з приводу Філадельфійського коридору, показує, що він більше не боїться відсічі».
Людина, яка раніше побоювався приймати рішення, раптом кинувся в бій проти всіх оборонних відомств відразу. Навіть після того, як міністр оборони недвозначно попередив його, що він ставить під загрозу життя заручників.
Нетаніягу наполіг, що Ізраїль не вийде з Філадельфійського коридору навіть на 6 тижнів, протягом першої фази угоди. І він подбав про те, щоб оприлюднити це рішення. Щоб ХАМАС знав, що він переслідує одну мету — зірвати угоду. Нетаніягу, оком не моргнувши, просто кинув заручників напризволяще.
Міністр оборони Йоав Галант, єдиний міністр Кабінету, який наважився виступити проти Нетаніягу, сказав, що відразу після різанини 7 жовтня прем’єр-міністр перебував у «комі». Після цього, за словами Галанта, він в основному діяв «діаметрально протилежно» ізраїльським інтересам.
Якщо у когось досі були сумніви, то після вбивства шістьох заручників можна вже не сумніватися. Катастрофа, що сталась, повинна стати поворотною точкою в боротьбі за те, щоб відправити по домівках небезпечну банду радикалів, яка захопила контроль над Ізраїлем.
Якщо ізраїльтяни не вийдуть на вулиці, всерйоз і надовго, а продовжать потопати в розпачі, то деякі заручники, що залишилися в живих, повернуться додому лише в мішках для трупів, а уряд продовжить вести країну до знищення.
Автор: Гіді Вайц
Джерело «ХаАрец»
Фото: Олів’є Фітусі
