Нетаніягу – не Зеленський. Але вони мають дещо спільне
Другі роковини вторгнення Росії в Україну стали приводом для похмурих роздумів як у Києві, так і в інших європейських столицях. Падіння Авдіївки ще раз нагадало, що за останній рік Україна не змогла переламати хід війни.
Схоже, Росія не збирається знову розпочинати масований наступ на Київ, як 24 лютого 2022 року. Натомість вона зміцнила армію на сході, де контролює 20 відсотків української території, та пристосувалася до тривалої війни на виснаження.
Попри сподівання, український контрнаступ у 2023 році не був таким же успішним, як улітку 2022 року. Нові поставки зброї зі США відкладено на невизначений термін – через протидію республіканців. А ймовірна перемога Дональда Трампа на виборах цього року може призвести не лише до припинення всієї військової допомоги, а й, можливо, навіть до відмови США від членства в НАТО.
Як і людина, якою Трамп захоплюється, – президент Росії Володимир Путін – колишній (а може, й майбутній) президент США ворожий до НАТО. Європі треба готуватися до того, щоб самостійно надавати Україні військову та фінансову допомогу. Водночас необхідно відновлювати свої збройні сили, які скоротилися після закінчення холодної війни. Тому що не виключено, що далі ЄС доведеться протистояти російській агресії без підтримки США.
Через три місяці спливає п’ятирічний термін повноважень президента Володимира Зеленського – людини, яка об’єднала Україну і стала символом її опору російській агресії.
У стані воєнного часу проведення виборів неможливо, і він залишиться при владі. Згідно з опитуваннями, він, як і раніше, дуже популярний. Як, зрештою, і нещодавно звільнений генерал Валерій Залужний, тепер уже колишній головнокомандувач ЗСУ.
Ще влітку Залужний виступав за обмеження контрнаступу, але Зеленський переконав його. Потім Залужний визнав в інтерв’ю, що війна, по суті, зайшла в глухий кут і що «глибокого і красивого перелому в ситуації, швидше за все, не буде».
Зеленський, як і раніше, апелює до громадськості, яка не може примиритися з тим, що після всіх жертв України звільнення п’ятої частини її території, яка все ще перебуває під російською окупацією, нереальне. Але нескінченна війна – ще менш приваблива перспектива.
Порівняти незрівнянне
Майже неможливо та й не потрібно порівнювати війну в Україні – і війну Ізраїлю в Газі. На Україну напала ядерна держава, на Ізраїль – терористична організація. Ці дві війни відбуваються в радикально різних масштабах та за різних обставин.
І Біньямін Нетаніягу – далеко не Зеленський.
Один згуртував свій народ, інший безповоротно втратив його довіру. Тим не менш, вони мають одну спільну рису. Обидва вони – політики, що надають великого значення картинам, які самі створюють для внутрішньої та міжнародної аудиторії. Ось тільки підтримувати ці мрії протягом довгих та болючих воєн дуже складно.
Нетаніягу спочатку не вдалося переконати ізраїльтян у тому, що саме він здатний принести «повну перемогу», яку обіцяє – адже ізраїльтяни протягом багатьох років чули від нього занадто багато брехні.
Зеленський, навпаки, накопичив великий кредит довіри у свого народу. Але після двох років війни цей кредит може закінчитися.
Обидва – і Зеленський, і Нетаніягу – борються з реальністю. Це штовхає їх до дедалі більш автократичних тенденцій. Вони прагнуть змусити замовкнути всіх, хто може надати громадськості іншу картину – генералів, політиків та журналістів.
Війна в Україні впливає і на Ізраїль
Ситуація, що склалася, має стратегічні наслідки для Ізраїлю.
Продовження воєнних дій на сході України та переозброєння західних країн означає для нас одну просту річ. У світі збережеться і навіть наростатиме «снарядний голод». У тому числі дефіцит торкнеться основних типів артилерійських та танкових снарядів, що використовуються ЦАХАЛом. А також матеріалів для їхнього виробництва.
Насправді, цей дефіцит уже вплинув на тактику ЦАХАЛу в Газі. Він майже напевно позначиться на плануванні подальших бойових дій – і в Газі, і у можливій війні проти «Хізбалли» в Лівані.
Хто знає, можливо, це навіть підштовхне ЦАХАЛ до зміни нинішньої тактики, що ґрунтується на вогневій міці.
Ізраїль також змушений адаптуватися до геополітики, яка змінюється. Будучи частиною іранської вісі зла, ХАМАС знаходиться глибоко в таборі союзників Росії (і, все частіше, Китаю). Навіть якщо Трамп не переможе у листопаді, увага Америки буде прикута до Тихоокеанського регіону, Китаю і Тайваню. Європа відіграватиме провідну роль у протистоянні з Росією. І Ізраїлю доведеться дедалі тісніше координувати свої дії з європейськими країнами.
Це вже відбувається останніми роками. Ізраїль розширює співпрацю з європейськими арміями в рамках спільних навчань, обмінюється розвідданими і постачає Європі сучасну зброю.
У цьому плані Ізраїль є цінним партнером для європейських країн. Наша країна продає державам ЄС безліч систем озброєнь, а купує в Європі не так багато зброї, за винятком німецьких військових кораблів та підводних човнів.
Поставки ізраїльської зброї створюють основу для довгострокового співробітництва. Але політична реальність і критика політики Ізраїлю в Газі і на Західному березі можуть цьому перешкодити.
По суті це вже відбувається. Три місяці тому Німеччина підписала мегаконтракт щодо закупівлі ізраїльських систем ПРО далекого радіусу дії «Хец-3». Вони закуповуються в рамках ініціативи, яка просувається Німеччиною, під назвою «Європейський небесний щит». Це ініціатива щодо розгортання системи ПРО «Хец-3» та систем нижнього рівня ешелонованої оборони у сусідніх із Німеччиною країнах Європи. Проект має забезпечити колективний захист від ракет для усієї Європи. Але Франція, розлючена тим, що обрали не розроблену нею систему, робить усе, щоб зірвати угоду.
Тим часом, минулого тижня до Голландії було доставлено першу ракетну батарею «Хец» із замовлених. Водночас, місцевий суд ухвалив, що Голландія не може експортувати до Ізраїлю найважливіші запчастини для винищувачів F-35, оскільки вони можуть бути використані при бомбардуваннях Гази.
Ось ще один приклад. У Великій Британії, чиї збройні сили закуповують ізраїльські системи на мільярди фунтів, постійно йдуть протести і відбуваються акти вандалізму проти ізраїльських підприємств із виробництва безпілотників.
Більшість європейських країн, особливо ті, що відіграють головні ролі у протистоянні з Росією, зацікавлені в ізраїльському досвіді та технологіях. Але в міру того, як ситуація в Газі погіршуватиметься, їм буде складніше виправдати військову співпрацю з Ізраїлем.
Ще одна перешкода – небажання Ізраїлю публічно виступити на підтримку України.
Незважаючи на союз Росії з Іраном та прийом лідерів ХАМАСу у Москві, Нетаніягу досі не засудив вбивство Олексія Навального та проігнорував прохання Зеленського про візит солідарності до Єрусалиму. Чим це викликано – неясно.
Джерело: Аншель Пфеффер, “ХаАрец”
Фото: Avi Ohayon, GPO
