
Нетаніягу метається між ультраправими та Трампом
Перший етап угоди — необхідний крок, який дозволить розпочати розмову про відновлення ізраїльського суспільства. Проте ключовим випробуванням стане другий етап — гарантія звільнення решти заручників паралельно з повним виведенням військ. Незважаючи на впевненість, з якою Трамп говорить про угоду, її реалізація буде складною та напруженою.
Після офіційної заяви з Катару в середу можна сказати з відносною впевненістю: угода щодо заручників між Ізраїлем та ХАМАСом зрушила з мертвої точки. Після завершення юридичних процедур в Ізраїлі наприкінці тижня та набуття чинності режиму припинення вогню (ймовірно, в неділю) розпочнеться процес звільнення заручників. Очікується, що того ж дня до Ізраїлю повернеться перша, невелика група жінок-заручниць. Це станеться всього за день до інавгурації Дональда Трампа — саме так, як хотів обраний президент. Його безпрецедентний тиск на сторони конфлікту та посередників з Єгипту та Катару зрештою призвів до укладення угоди.
Це хороші новини, незважаючи на високу ціну, яку доведеться заплатити. Часу у заручників залишилося критично мало. Ми вже бачили, в якому стані повернулися ті, кого звільнили в листопаді 2023 року, після трохи більше 50 днів у полоні. Зараз умови їх утримання ще гірші. Достовірно відомо, що багато хто зазнавав жорстоких тортур — як під час захоплення 7 жовтня, так і в полоні. Коли вони нарешті повернуться додому, небагато — якщо взагалі хтось — зможуть або захочуть говорити перед камерами. Їхні сім’ї зіткнуться з тривалим процесом реабілітації. Втім, травма залишиться з ними на все життя.
Але, незважаючи ні на що, звільнення заручників — правильний фінал цієї трагедії. Він необхідний, щоб можна було хоча б заговорити про початок процесу відновлення ізраїльського суспільства та повернення тієї солідарності, якою країна колись пишалася.
Без Трампа цієї угоди не було б
Варто подякувати всім, хто зробив внесок у цей процес.
По-перше, солдатам і офіцерам ЦАХАЛу, які мужньо воювали в Газі, на півночі та інших фронтах під час однієї з найважчих воєн в історії Ізраїлю. Багато хто з них пожертвував своїм життям або здоров’ям заради мети, яку більшість вважала найважливішою — повернення заручників.
По-друге, варто відзначити зусилля переговірників, як зі служб безпеки, так і тих, хто представляє політичне керівництво. Тисячі годин напруженої роботи були витрачені на збір розвідданих про становище заручників, розробку можливих військових операцій з їх порятунку та пошук компромісних рішень на переговорах.
Цей величезний процес, схоже, наближається до успішного завершення. У Газі залишаються 88 ізраїльтян і десять іноземців. Приблизно половина з них все ще живі. Ці люди незабаром будуть звільнені з лап терористичного угруповання, яке викрало їх 7 жовтня.
Цей позитивний результат став можливим завдяки зусиллям сил безпеки — тих самих структур, які несуть відповідальність за катастрофічний провал, що призвів до різанини.
Проте переговори не просунулися б так далеко без Трампа. Восени і особливо після своєї перемоги на виборах він чітко окреслив свою мету: повне припинення вогню і поетапне звільнення всіх заручників.
Протягом місяців Нетаніягу опирався цій угоді. Його прихильники стверджують, що прем’єр керувався виключно міркуваннями безпеки. Однак швидкість, з якою Нетаніягу готовий пожертвувати цими “принципами” під тиском Трампа, сіє сумніви в мотивації глави уряду.
Головний фактор, яким Нетаніягу керується вже тривалий час, — це особисте політичне виживання. Його зарозумілість і зацикленість на судових проблемах призвели до того, що Ізраїль виявився заскочений зненацька 7 жовтня. З тих пір його управлінські якості не покращилися. Якби він справді розробляв стратегічний план на “день після ХАМАСу”, можливо, ЦАХАЛ не загруз би в Газі без чіткої мети.
Тепер може бути вже пізно пропонувати альтернативні політичні рішення. ХАМАС опинився у виграшному становищі і здатний знову взяти під контроль цивільну адміністрацію в Газі, поступово відновлюючи і військовий потенціал. Ізраїльтянам, ймовірно, ще належить дізнатися, від чого відмовився їхній прем’єр-міністр, який заявляє, що хоче увійти в історію як гарант безпеки країни.
Він поступився не тільки контролем над стратегічними точками в секторі, але й можливістю контролювати повернення понад мільйона палестинців у північну частину сектору. Він також погодився пропускати до Гази 600 вантажівок з гуманітарною допомогою на день — на 100 більше, ніж в середньому до війни.
Страх перед Трампом бореться зі страхом перед ультраправими
Протягом місяців, поки він відкладав схвалення угоди, запропонованої ще навесні адміністрацією Байдена, Нетаніягу найбільше боявся ультраправих партнерів — Бецалеля Смотріча та Ітамара Бен-Гвіра, які загрожували розвалити коаліцію.
Кажуть, що Нетаніягу — це сума всіх його страхів. Зараз ми бачимо, як страх перед Трампом змагається зі страхом перед Бен-Гвіром і Смотрічем.
Водночас деякі прихильники прем’єр-міністра останніми днями переживають болісне прозріння: Трамп зовсім не є беззастережним фанатом Ізраїлю та особисто Нетаніягу. Він керується виключно своїми інтересами, включаючи зміцнення глобальних позицій США.
Випробування другого етапу: чи зможе Трамп довести справу до кінця?
З високою ймовірністю угода почне реалізовуватися на початку наступного тижня. Обидві сторони зацікавлені в тому, щоб зберігати режим припинення вогню протягом шести тижнів і здійснити перший етап обміну: звільнення 33 заручників в обмін на понад 1 200 палестинських ув’язнених.
Але справжній виклик — це другий етап, який передбачає звільнення решти ізраїльських заручників (як живих, так і загиблих) паралельно з повним виведенням військ з Гази.
Трамп звучить впевнено, але попереду на нього чекає складна і напружена місія.
Одночасно з цим поступово почне проявлятися контур майбутньої угоди щодо Гази. Залишаються відкритими питання: чи можливе відновлення сектору? Які країни погодяться брати участь у цьому процесі? Чи є хоч найменший шанс на створення альтернативної адміністрації, яка змогла б відсторонити ХАМАС від влади?
Ці питання поки залишаються без відповіді.
Автор: Амос Харель
Джерело: ХаАрец
Фото: Noam Moskowitz/Knesset