Несправедливість щодо Ізраїлю – зашкалює, але Ізраїль теж винен
Поряд з критикою рішення прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) про намір видати ордери на арешт прем’єр-міністра та міністра оборони Ізраїлю, слід визнати, що у тому всьому, що нам відомо, рішення про видачу ордерів на затримання лідерів ХАМАСу є безсумнівним.
Немає жодних підстав приписувати прокурору поблажливість до скоєних злочинів та тих, які ХАМАС продовжує вчиняти зараз. Ставлення прокурора до заручників також без сумніву – беззаперечне. Хотілося б бачити подібне ставлення до Міжнародного кримінального суду з боку ізраїльського уряду і певної частини ізраїльського суспільства, яка перевело сім’ї викрадених в розряд ворогів держави.
Прокурор пояснює важливість рівного застосування міжнародного права. Однак застосування одного закону до різних випадків є спотворенням принципу рівності перед законом. У зв’язку з цим застосування одного і того ж закону до Нетаньяху і Галанта, з одного боку, і до Сінуара і Дейфа, з іншого – не є правильним, бо немає юридичної схожості між агресором – ХАМАСом – і Ізраїлем, який обороняється.
Право на захист від незаконного нападу є життєво важливим, оскільки воно дозволяє жертві відбити напад. Це закономірний і очевидний акт, без якого неможливо буде зберегти міжнародний політико-правовий порядок. В даному випадку мова йде про напад вкрай жорстокого противника, який заявляє, що буде продовжувати атакувати, скільки дозволяють його сили. Право на захист також має важливий аспект для стримування агресорів. Саме під час слабкого виконання міжнародного права це є особливо важливим аспектом.
Ми також не можемо ігнорувати природні почуття страху та люті, які виникають у жертви та впливають на те, як вона захищається. Часто захисник робить більше, ніж необхідно і виправдано для захисту. Більшість законних методів визнають таку позицію захисника і звільняють його від покарання, навіть якщо він перевищив межі самооборони.
Справедливість є і в тому, що допустимо вимагати більшого від державного лідера, чия країна зазнала нападу, особливо якщо йдеться про його дії, спрямовані не лише на нападника, а й на цивільне населення країни, з якої було здійснено напад. Цивільне населення не є зловмисником і заслуговує на захист. Але ігнорувати страждання потерпілого неправильно (і я не впевнений, що прокурор зміг це повністю зрозуміти).
Міжнародний кримінальний суд через брак ресурсів не може обговорювати всі злочини проти міжнародного права. Він повинен вибрати, на чому зосередитися. Здавалося б, він зосередиться на найтяжчих злочинах і злочинцях, які вимагають дійсно суворого покарання. З цієї точки зору може здатися дивним, що прокурор вирішив зосередитися на тих, хто діяв, захищаючи свою країну, навіть якщо вони виходили за межі дозволеного.
Оскільки прокурору доводиться ретельно відбирати справи, слід виходити з того, що він буде мати справу в першу чергу з державою, керівники якої підозрюються у злочинах. Немає іншого вибору, окрім як визнати, що Ізраїль має міжнародну репутацію злочинної держави.
Перехід, що відбувся останніми роками, від спроб врегулювати ізраїльсько-палестинський конфлікт на основі дводержавного рішення – переходить до повної відмови від такого рішення. І це робить Ізраїль державою, що порушує верховенство права, політика якого спричиняє постійні криваві конфлікти та підрив міжнародної стабільності.
Якщо цього недостатньо, Ітамар Бен-Ґвір і Бецалель Смотрич підпорядкували собі уряд Ізраїлю і зробили актуальними расистський порядок денний та ще гірше – порядок денний єврейського верховенства. Роблячи це, вони несуть відповідальність за підрив верховенства права, політизацію поліції, безперервні провокації та систематичні переслідування палестинців на Західному березі річки Йордан під егідою держави та армії, а також порушення права ізраїльських арабів на свободу вираження поглядів.
Після 7 жовтня Ізраїль вирішив розмахувати червоною ганчіркою перед міжнародною спільнотою, вимовляючи явно непотрібні слова та підбурювання, які тхнули помстою, дегуманізацією всіх мешканців Гази, і все це святкувалося в телевізійних студіях (без того, аби цим зайнялась прокуратура). Від розмов до голоду всього населення Гази та збитків тим, хто не причетний до звірств ХАМАСу – усього, що прокурор у Гаазі приписує лідерам Ізраїлю – відстань була дуже короткою. Не дивно, що є схожість між змістом заяви прокурора щодо дій, які приписують Ізраїлю, і тим, від чого США застерігали ізраїльських лідерів.
Якби диявол сам взяв під контроль відносини Ізраїлю з міжнародним співтовариством, він не зміг би зробити це краще, ніж уряд Ізраїлю. У зв’язку з цим ми власноруч створили цю проблему собі на голову.
Ми не знаємо, що саме зібрано у звинуваченнях прокурора проти Нетаньягу та Галанта. За словами прокурора, відомо, що він консультувався з групою експертів, перш ніж вирішив попросити суддів про ордери на арешт ізраїльських лідерів, і утримався від звинувачень ізраїльських лідерів у геноциді.
Ми зробимо серйозну помилку, якщо взагалі не відреагуємо, або поставимося до цього кроку зі зневагою, якщо продовжимо повторювати порожні гасла про нашу високу мораль і продовжимо звинувачувати «гоїв» в антисемітизмі.
У своєму повідомленні прокурор посилається на принцип, згідно з яким держава, яка бажає і може самостійно розглядати такі підозри, набуває пріоритетного права перед міжнародним судом. Незалежне та об’єктивне розслідування прем’єр-міністра та міністра оборони того, як вони вели війну, не є тривіальним для Ізраїлю – на відміну від «свого роду розслідування». Однак при доброї волі це все ж можливо.
Варто також пам’ятати, що в питаннях про повноваження Міжнародного кримінального суду – досі сперечаються щодо його права судити ізраїльських лідерів. Якщо суд видасть ордери на арешт, а існує значна ймовірність того, що вони будуть, слід припустити, що при обережному поводженні Ізраїлю, він зможе добитися не виконання їх. Однак це ніяк не компенсує шкоди, які вже завдані нашій країні і будуть завдані в майбутньому на очах усього світу.
Одне із успішних «досягнень» Нетаньягу та його уряду за ці роки стало зниження міжнародного статусу Ізраїлю до самого дна. Поки нами керує уряд Нетаньяху, ми не зможемо піднятися звідти.
Фото: Роман Янушевський
