Неохоча згода Нетаньягу на план Трампа відкриває шлях до виборів
Здоровомислячі й людяні ізраїльтяни, які прагнуть повернення 48 заручників, утримуваних ХАМАСом у Газі, й кінця нескінченної політичної війни, нав’язаної прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу, у понеділок слухали, як президент США Дональд Трамп гучними словами озвучував усе те, про що вони лише наважувалися мріяти.
Найзворушливіша заява стосувалася звільнення всіх заручників — живих і мертвих — протягом 72 годин після укладення угоди на основі президентського плану. За його словами, з цим погодилися Нетаньягу, усі арабські й мусульманські держави, Європа, і тепер залишається лише ХАМАС.
«Лише» — доволі вагоме. Не заглиблюючись у душу Нетаньягу, очевидно, що він сподівається на відмову ХАМАСу, що дозволить продовжувати жахливу війну в Газі, яка може призвести до загибелі заручників. У полотні, витканому американським президентом за допомогою його довірених осіб Стіва Віткоффа й Джареда Кушнера, які мають економічні та бізнес-інтереси на Близькому Сході, зяє діра, яку може заповнити тільки ХАМАС. Найімовірніше, його відповідь буде «так, але», і тоді залишається побачити, якою буде реакція американців і арабів.
Кожен пункт документа — це величезна драма: регіональна, військова й політична. Абсолютно зрозуміло, що Нетаньягу був змушений погодитися на те, що ще тиждень тому називав «тільки через мій труп».
Наприклад, на створення «шляху» до палестинської держави, повний вихід ЦАХАЛу з усіх зайнятих територій, за винятком вузької смуги, необхідної для безпеки прикордонних громад Гази, і на присутність бойовиків ХАМАСу, які підпишуть «зобов’язання до миру» в Газі, залишаючись неушкодженими.
Крім того, є перспектива розширення «Авраамських угод», які Трамп цілком справедливо вважає своїм особистим проєктом. У більш ніж три роки, що залишилися йому в Білому домі, немає сумнівів, що він займеться цим особисто. Якщо Нетаньягу спробує блефувати, ухилятися чи обманювати, він зіткнеться з роздратованим президентом, який прагне Нобелівської премії миру. Якщо не цього року, то наступного.
У своїй довгій вступній промові Трамп виглядав змореним і втомленим, наче проковтнув дві таблетки вікодину, запивши віскі. Але по-справжньому вичавленим був ізраїльський прем’єр. «Нетаньягу був дуже ясний у своєму неприйнятті палестинської держави», — сказав президент і додав: «Але він розуміє, що час настав», — фраза, яка прозвучала як поблажливе зауваження й показала, що Трамп просто втомився від нескінченних виправдань свого ізраїльського друга. Нетаньягу навіть не намагався зобразити ентузіазм і позитив, як його американський візаві. Його обличчя було мертвотно-блідим, він виглядав виснаженим і стривоженим. Десять років тому, коли він ще не був тим, ким є сьогодні — підсудним і диктатором у зародку, оточеним фашистськими й расистськими партіями, — він би ухопився за цю можливість обома руками, можливо, навіть станцював би танець перемоги. Те, що сталося в понеділок увечері, — це те, що США врятували Ізраїль від самого себе й від Нетаньягу.
Але це не врятувало його від зростаючих проблем у коаліції. Без анексії на Західному березі, без «заохочення еміграції», а навпаки — з її протилежністю, без будівництва поселень у Газі й водночас із майже повним виходом військ із сектора й дорогою до палестинської держави, розпад коаліції стає реальною можливістю.
Ітамар Бен-Гвір і Бецалель Смотріч, два «ангели саботажу», не зможуть виправдати своє подальше перебування в уряді. Вибори на початку 2026 року — цілком імовірний сценарій. У розпал зустрічі Трамп фактично змусив Нетаньягу вибачитися перед прем’єр-міністром Катару за безумний напад у Досі, який обернувся повним провалом. Вибачення було подвійним: за вбивство катарського офіцера й за «порушення суверенітету країни».
Яка велична капітуляція. Причому вона повністю суперечить версії, яку весь день поширювала канцелярія прем’єр-міністра через лояльних журналістів: нібито провальна атака в Досі насправді вдалася й повернула Катар за стіл переговорів через страх, що його територія стане ареною для ізраїльських убивств і бомбардувань керівників ХАМАСу.
Повна нісенітниця. Прем’єр-міністр Катару отримав від Нетаньягу страховий поліс, а виграють від цього керівники терористичної організації. Wall Street Journal у понеділок написала, що саме ізраїльська атака проти одного з очевидних і улюблених союзників Трампа підштовхнула його до якнайшвидшого просування угоди, яку він представив.
Він чудово зрозумів те, що більшість ізраїльтян давно розуміють: Нетаньягу рішуче налаштований зірвати будь-яку угоду щодо звільнення заручників і завершення війни. Трамп міг це збагнути ще після попередньої угоди у січні, але йому знадобився час. Хай навіть із запізненням — добре, що він дійшов до цього.
Компліменти, які Трамп адресував Нетаньягу, були млявими порівняно з усією тією «солодкістю», яку він вилив кількома днями раніше на президента Туреччини Ердогана. І це теж про багато що свідчить у контексті нового регіонального порядку, що створюється тут під егідою амбітного й претензійного американського президента. Угода, представлена Трампом, могла бути досягнута ще на початку року, коли Ізраїль уже виконав усі свої військові завдання. Але тоді Трамп усе ще перебував під темним чарами, які на нього наслали Нетаньягу та міністр Рон Дермер, а ХАМАС також вагався.
У вівторок удень родина Нетаньягу повернеться до Ізраїлю — до проблемної для них реальності. Засідання кабінету, на якому має бути затверджене призначення Давида Зіні головою ШАБАКу — критичний крок у справі просування руйнування демократії, — спокійним не буде.
За весь час перебування в Нью-Йорку вони зуміли ухилитися від зустрічі з родинами заручників, які благали про зустріч. Це було проявом зневаги, безсердечності й чистої злоби.
Ми бачили це на власні очі біля могили Любавицького Ребе. Сара Нетаньягу прийшла на цвинтар разом зі своєю подругою-мільйонеркою та любителькою Chanel Ніколь Райдман. У чорному, немов на похороні рабина, вони позували скорботно біля надгробка. Родичі заручників, такі як Ілана Гріцевські та Хагай Ангрест, попросили обмінятися словом. Сара навіть не повернула голови, не вшанувала їх поглядом.
Для неї вони стали перешкодою. Шум, який вони створюють, протести біля її дому, інтерв’ю, у яких вони висловлюють довіру Трампу, а не Нетаньягу. Вона з ними покінчила. Її чоловік також ігнорує їх — вочевидь, за її вказівкою.
Йосі Вертер, «ХаАрец»
Фото: AP Photo Richard Drew
