Немає причин не призивати ультраортодоксів, але рівність тягаря також може бути небезпечною концепцією

Немає причин не призивати ультраортодоксів, але рівність тягаря також може бути небезпечною концепцією

«Минуло більше 70 років після створення держави, а очікування, що через політику призову в армію буде вирішено складні стосунки між групами населення в Ізраїлі, включаючи напругу між світською більшістю і ультраортодоксальним меншинством, не витримує критики. Це не лише сприяє радикалізації дискурсу з цього питання, а й підриває стійкість моделі існування армії та її принципів».

Професор Ягіль Леві, голова Інституту вивчення відносин між армією та суспільством «Відкритого університету», не боїться кидати виклик новому ізраїльському консенсусу: необхідності призову ультраортодоксальних чоловіків до армії на ім’я рівності в тягарі і у зв’язку з великими потребами армії після початку війни 7 жовтня. У статті, яку він публікує разом з доктором Офрою Бен Ішай, Леві піднімає серйозні питання щодо цього консенсусу – ймовірно, останнього консенсусу в Ізраїлі, що досі пов’язує світських і релігійних сіоністів: обурення, не кажучи вже про гнів, щодо ультраортодоксів через ухилення від призову на військову службу.

Той факт, що це консенсус усіх сторін (не враховуючи, звичайно, ультраортодоксальне суспільство), не обов’язково означає, що це правильний підхід. Насправді, цілком можливо, що цей консенсус є своєрідною новою концепцією, яка набрала поширення в ізраїльському суспільстві після різанини 7 жовтня.

У цієї концепції є два аспекти. По-перше, переважна більшість погоджується з тим, що армію потрібно збільшувати, а це означає, що ми маємо перейти від концепції «маленької і розумної» армії до концепції «великої і важкої» армії. «Потреба армії в додатковій живій силі, – пишуть Леві і Бен Ішай, – приймається без питань і без критичного обговорення її масштабів та можливостей реалізації».

По-друге, враховуючи необхідність збільшення чисельності солдатів в армії, найбільш логічним резервом для цього збільшення є ультраортодоксальні чоловіки.

Чи зможе ЦАХАЛ вивести ультраортодоксів з гетто?

Леві і Бен Ішай ставлять під сумнів ці два загальні погодження. По-перше, абсолютно незрозуміло, чи потрібно збільшувати армію – головна невдача 7 жовтня, ймовірно, сталася не через нестачу особового складу чи техніки. По-друге, якщо армію потрібно збільшити, то немає впевненості, що рішенням стануть 66 000 ультраортодоксів, які не були призвані до армії.

По-третє, поширене переконання, що армія вирішить соціальні проблеми Ізраїлю і саме вона витягне ультраортодоксів з гетто, яке вони собі нав’язали. «Армія не повинна займатися складними відносинами різних соціальних груп з ультраортодоксами, – пишуть Леві і Бен Ішай. – Вона не зобов’язана зберігати або зміцнювати ультраортодоксальну спільноту, але й не несе відповідальності за руйнування її переконань. Рішення проблеми призову ультраортодоксів потребує глибокого соціально-політичного дискурсу».

Навіть якщо ми приймемо обидва погодження – ми повинні збільшити армію і, отже, повинні призвати ультраортодоксів – Леві і Бен Ішай попереджають про високу ціну, яку за це доведеться заплатити. В найближчій перспективі зовсім не факт, що це вдасться. Адже з того часу, як це питання повернулося на порядок денний, кількість ультраортодоксів, що приходять до військкоматів, зменшилась. Крім того, концепція примусового призову суперечить принципу народної армії і підриває його.

«Зростаючий тиск з метою примусового призову ультраортодоксів загрожує одному з основних елементів духу ізраїльської армії, – пишуть Леві і Бен Ішай. – Незважаючи на існування закону про обов’язкову військову повинність, чоловіки і жінки протягом багатьох років йшли до армії, виконуючи громадянський обов’язок, а не через примус».

Крім того, існують серйозні побоювання щодо наслідків призову ультраортодоксів до ЦАХАЛу у зв’язку з створенням спеціалізованих підрозділів – аж до рівня створюваної ультраортодоксальної бригади. Такі підрозділи завдадуть серйозної шкоди статусу жінок у ЦАХАЛі.

Реальність без вибору

Незважаючи на всі ризики і сумніви, які вони відзначають, Леві і Бен Ішай в підсумку погоджуються, що в нинішній ситуації немає іншого вибору, окрім як призвати ультраортодоксів до армії. Невимовне тягар, який лягав на армію після продовжуваної війни, а також відчуття того, що військова служба стала вибірковою з її звільненням для привілейованих груп населення, створили реальність відсутності вибору. Страх краху моделі народної армії і мотивації служити в ній означає, що контролювати існуючу ситуацію вже неможливо. Нам потрібна нова модель служби, яка збалансує ризики, пов’язані з призовом до армії тисяч ультраортодоксальних солдатів.

Пропозиція Леві і Бен Ішай, дещо оптимістична, полягає в досягненні моделі набору, погодженої з ультраортодоксами, яка буде заснована на наборі двох третин ультраортодоксальних призовників і звільненні від служби однієї третини – тих, хто буде вважатися найкращими студентами і продовжать навчання в єшиві. Ця третина повинна буде залишатися в єшиві до 22 років, віку звільнення від військової служби.

Водночас армія звернеться до додаткових джерел для збільшення чисельності військових. Одна з цікавих рекомендацій — порівняти статус жінок з чоловіками в армії, як по стажу служби, так і по обов’язку призиватися на бойову службу — тобто в бойові частини будуть набирати за придатністю, а не за статтю.

Пропозиція Леві і Бен Ішай викликає чимало проблем. Наприклад, як буде визначатися третина «талантів», які будуть звільнені від військової служби, і чому ультраортодокси погодяться лише на одну третину? Крім того, пропозиція утримувати студентів в єшиві до 22 років — це дуже погана ідея. Адже видатні спортсмени отримують звільнення від ЦАХАЛу, а армія їх не переслідує і стежить, щоб вони тренувалися до 22 років. Ультраортодоксів також не варто замикати в єшивах.

І, нарешті, ми повинні поставити собі питання, яка ймовірність досягнення угоди з ультраортодоксами щодо набору двох третин призовників. До цього моменту вони наполягали на законі про призов, в якому йдеться лише про розпливчасті цілі призову — на практиці це прикриття для ухилення від служби. Шанси на те, що ультраортодоксальне керівництво дозволить молодим людям відкритися зовнішньому світу через призов, практично відсутні. Однак спробувати досягти таких угод однозначно варто.

Фото: Олівер Фітусі