Небезпечна риторика союзників Нетаніягу на тлі низки поразок
Ізраїльська політика — це контактний вид спорту, і виборні посадовці в цій країні часто схильні до гіпербол, перебільшень і провокацій, щоб привернути увагу ЗМІ та нагадати про себе громадськості. Але навіть з урахуванням цих тенденцій, остання низка заяв членів уряду Нетаніягу має викликати серйозне занепокоєння у всіх, хто прагне, щоб Ізраїль залишався демократичною державою, а не був силоміць втягнутий у хаос анархії.
Візьмемо, наприклад, слова Давида Амсалема, міністра від Лікуду та відданого прихильника Нетаніягу, який у понеділок заявив, що, на його думку, в Ізраїлю немає іншого вибору, окрім як вступити в громадянську війну. Це небезпечна заява для будь-якого публічного діяча, але вона майже немислима, коли виходить від члена уряду. Амсалем, відомий своєю войовничою риторикою в Кнесеті, заявив в інтерв’ю радіостанції, що громадянська війна неминуча: «Зрештою, це станеться, іншого виходу немає».
Ярів Левін, міністр юстиції, у неділю ввечері оголосив, що не визнає призначення судді Іцхака Аміта новим головою Верховного суду Ізраїлю, попри те, що Аміт чесно переміг на голосуванні, проведеному Комітетом із призначення суддів.
Левін понад рік намагався сумнівними методами перешкодити цьому голосуванню, і зрештою Верховний суд змусив його дозволити проведення процедури. Однак замість того, щоб визнати поразку й змиритися з результатом, він зайняв анархістську позицію, відмовившись поважати призначення Аміта та пообіцявши не співпрацювати з ним у жодному форматі.
Інші члени уряду посилили словесні нападки на родичів ізраїльських заручників, яких утримують у Газі, а також на сім’ї, що втратили близьких 7 жовтня й вимагають створення державної комісії з розслідування подій того жахливого дня. Один із депутатів Лікуду накричав на батька заручника, який насмілився критикувати уряд, заявивши, що його син залишиться в Газі, якщо той і далі говоритиме в такому дусі.
Сімха Ротман, представник ультраправої партії Релігійний сіонізм, закрив засідання комітету Кнесету, коли батьки солдатів, загиблих 7 жовтня, попросили обговорити необхідність розслідування провалів уряду. Пізніше він заявив в інтерв’ю, що взагалі не мав давати їм можливості виступати й зривати роботу його комітету.
За цією ескалацією стоїть дедалі більше розчарування членів правлячої коаліції, які пережили низку ганебних поразок. І погрози Амсалема про громадянську війну, і дитяча впертість Левіна є прямою реакцією на провал плану міністра юстиції заблокувати призначення Аміта головою Верховного суду.
Левін зробив це питання своїм головним пріоритетом – не найкращий вибір у час, коли ізраїльтян набагато більше турбує перебіг війни та доля заручників, ніж боротьба за контроль над судами. Але він не просто наполіг на своєму, а й у результаті зазнав принизливої поразки, з якою тепер відмовляється змиритися.
Агресія проти сімей заручників, своєю чергою, свідчить про невдоволення ізраїльських правих тим, яким може бути кінцевий результат війни в Газі: сотні тисяч палестинців повертаються в північну частину Гази після того, як ізраїльські військові витіснили їх торік; ХАМАС проводить військові паради на зруйнованих, завалених уламками вулицях Гази; палестинські ув’язнені (серед них засуджені терористи й убивці) звільняються в межах угоди про заручників, яку ультраправі союзники Нетаніягу неодноразово намагалися зірвати.
Справа не в тому, що ХАМАС виграв війну. Це надуманий аргумент з огляду на масштабні руйнування в Газі. Проблема радше в тому, що обіцянка Нетаніягу про «повну перемогу», яка завжди була порожнім гаслом, так і не здійснилася. До того ж ізраїльське суспільство щодня отримує нагадування про провали 7 жовтня, оскільки заручники, викрадені того дня до Гази, поступово повертаються до своїх сімей — і починають розповідати моторошні історії про понад рік перебування в полоні.
Немов цього було недостатньо, уряд також бореться за ухвалення найважливішого для його виживання законопроєкту — закону, який звільнить переважну більшість ультраортодоксальних чоловіків від служби в армії. Цей глибоко непопулярний і несправедливий законопроєкт уже кілька тижнів перебуває у підвішеному стані через сильний опір із боку кількох депутатів від Лікуду та керівництва армії, яке розглядає його як ляпас сотням тисяч ізраїльтян-резервістів, що зголосилися на службу в цій затяжній війні. Якщо законопроєкт не буде ухвалено, це може призвести до краху уряду.
Замість того щоб відповідально поставитися до цієї ситуації, члени коаліції вдаються до дедалі агресивнішої та загрозливішої риторики. Важливо розуміти причини цієї люті – але водночас не применшувати її значення. Їхні слова становлять реальну загрозу для ізраїльської демократії та соціальної єдності, навіть якщо багато ізраїльтян сприймають їх лише як жалюгідну істерику.
Фото: Еміль Сальман
