Не треба обілювати діяння палестинських «борців за свободу»

Кілька років тому я вступив у гарячу суперечку з молодим українським інтелектуалом, який живе в Центральній Європі. Суперечка йшла про одну з геноцидних подій Другої світової війни: різанину на Волині та у Східній Галичині. Це був великий акт етнічних чисток проти поляків на території нинішньої Західної України, що перебувала під нацистською окупацією. Здійснили його підрозділи Української повстанської армії (УПА) та їхні прихильники з числа цивільних осіб.

У 1943-1945 роках було вбито близько 70-100 тисяч поляків. Пік припав на літо 1943 року, коли були вбиті, часто з жорстокістю, від десятків до сотень безпорадних мирних жителів Польщі, включаючи жінок, дітей і старих.

На польських жителів нападали в костелах під час недільних служб. Цілі села були спалені. Групи польських громадян замикали в сараях і спалювали живцем. Багатьох зарізали ножами, зарубали сокирами та закололи вилами. Ці жахіття відбувалися на тлі триваючого кривавого національного конфлікту між поляками та українцями за території Волині та Східної Галичини. Обидва національні рухи розглядали ці території як невід’ємну частину своєї «історичної батьківщини» — «історичної Польщі» та «історичної України».

Ініціатором масових вбивств була революційна фракція Організації українських націоналістів (ОУН) на чолі зі Степаном Бандерою. Вона розробила расистську, вбивчу націоналістичну ідеологію, що закликала до повного очищення територій сучасної Західної України від неукраїнського населення. Її представники особливо виділяли «євреїв як особистість і як національну групу» і «поляків… оскільки вони не перестають мріяти про відновлення Великої Польщі». «Польське питання», дійшла висновку організація, має бути вирішене «так само, як Гітлер вирішує питання з євреями».

Молодий українець гаряче заперечував мої слова про те, що винуватці різанини на Волині та у Східній Галичині були частиною українського національно-визвольного руху. На його думку, це були банди вбивць, неграмотних варварів, які не мали нічого спільного з українським націоналізмом. За його словами, їхнім мотивом для розправи над польськими сусідами була, радше, релігійна ворожнеча, ніж національний конфлікт. Про це, казав він, свідчить те, що вони вбивали й тих небагатьох українців, які були католиками (більшість українців були православними та уніатами).

На відміну від нього, я вважав і продовжую вважати, що немає ні можливості, ні сенсу розглядати Українську повстанську армію та Організацію українських націоналістів не як частину українського національного руху. Навпаки, необхідно визнати, що в 1930-1940-і роки домінуючі течії українського націоналізму втратили всяку подобу людяності й дотримувалися викривленого, злочинного, расистського та націоналістичного бачення. В його рамках національне визволення українців на Волині та у Східній Галичині означало фізичне знищення неукраїнського населення, яке в основному було польським.

Це визнання не просто точно відображає історичну реальність. Воно життєво важливе для України в моральному та національному сенсі. Тому що це усвідомлення — основна, необхідна умова для глибокого національного самоаналізу. А він, своєю чергою, є єдиним способом гарантувати, що варваризація українського націоналізму в майбутньому не повториться.

Минулого тижня мені нагадали про цей аргумент висловлювання видавця газети «ХаАрец» Амоса Шокена на конференції в Лондоні.

Шокен заявив, що уряд Ізраїлю бореться з палестинськими борцями за свободу і називає їх терористами. Ця заява викликала шквал гнівних відгуків, оскільки в сучасному політичному дискурсі, особливо в постколоніальні часи, «борців за свободу» розглядають як благородну моральну категорію. Але це історична сліпота, і зараз саме час з нею покінчити.

Як вбивці польських дітей та мирних жителів під час різанини на Волині, що вийшли з лав УПА, були тоді, — на національну ганьбу українців, — борцями за свободу українського народу, так і м’ясники ХАМАСу, вбивці ізраїльських дітей та мирних жителів 7 жовтня 2023 року, — борці за свободу Палестини, на національну ганьбу палестинців.

Монстри з національно-визвольного руху українського народу здійснювали масові вбивства етнічних поляків у регіонах Західної України / Східної Польщі. Монстри з ХАМАСу та «Ісламського джихаду» вважають, що національне визволення палестинського народу вимагає знищення Держави Ізраїль.

І у випадку з палестинцями, як і у випадку з Україною розрив зв’язку між націоналістичним рухом, що розмахує прапором визволення, та злочинами й жахіттями, скоєними від імені цієї нації, дорівнює тому, що національний рух ухиляється від відповідальності за ці злочини та жахіття.

Ті, хто відмовляється визнати, що геноцид проти ізраїльтян 7 жовтня, як і численні палестинські теракти, є продуктом палестинського націоналізму, що бореться за свободу, надають палестинському національному руху моральний рятувальний човен, якого він не заслуговує. Нинішнім обличчям основного палестинського націоналізму, на жаль, є обличчя ХАМАСу. Так само як нинішнім обличчям основного сіоністського націоналізму, на жах, є Бецалель Смотрич, Ітамар Бен-Гвір та інші.

Можливо, саме тому ізраїльтяни так не хочуть визнавати вбивчий палестинський тероризм проявом націоналізму. Наступний крок може змусити їх подивитися в дзеркало і побачити в його відображенні зв’язок між солдатом, що спалює будинки в Газі, та сучасним сіонізмом.

Автор: Дмитро Шумський

Джерело: «ХаАрец»

На фото: видавець «ХаАрец» Амос Шокен

Фото: Еліягу Гершкович