Не лише Гафні: за кілька днів до атаки на Іран Нетаньягу розповів про неї спікеру Кнесету
9 червня, за три дні до атаки на Іран, прем’єр-міністр викликав спікера Кнесету Аміра Охану на бесіду, під час якої розкрив йому план майбутньої атаки, попри те, що Охана не є членом військово-політичного кабінету.
Про це повідомив у неділю, 13 липня, сайт «Кан-11». Щоб ознайомитися з планом, Охана підписав документ про конфіденційність і був запрошений до резиденції в Кирії, Тель-Авів, де Нетаньягу представив йому план у присутності військового секретаря.
Охана — не єдиний політик, який спочатку не мав доступу до інформації такого рівня секретності, але згодом отримав його. Нагадаємо, як раніше повідомляв сайт «Деталі», напередодні війни з Іраном прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу розкрив державну таємницю своєму коаліційному партнеру — ультраортодоксальному політику Моше Гафні. При цьому Гафні не мав відповідного рівня допуску. Нетаньягу повідомив йому про заплановану атаку на Іран за три дні до удару.
Про це йдеться у розслідуванні, яке для The New York Times підготували журналісти Патрік Кінгслі, Ронен Бергман і Натан Оденгаймер. Напередодні запланованої атаки на Іран ультраортодоксальні партії були готові проголосувати разом з опозицією за розпуск Кнесету. Вони були розлючені через те, що коаліція під час війни не просувала «закон про призов», який звільняє більшість ультраортодоксів від служби в ЦАХАЛі.
Якби Кнесет було розпущено, це призвело б до дострокових виборів. Хоча Нетаньягу залишався виконувачем обов’язків прем’єра, його легітимність у разі атаки була б підірвана.
Гафні вручили документ і змусили його підписати — це була угода про нерозголошення, що зобов’язувала зберігати військову таємницю під загрозою кримінальної відповідальності. Потім Нетаньягу розповів йому план нападу на Іран за чотири дні до його реалізації. Через два дні партія Гафні проголосувала за збереження коаліції — а Нетаньягу, відповідно, зберіг посаду прем’єр-міністра. Менш ніж за 24 години ВПС Ізраїлю почали атаку на Іран.
Спікер Кнесету Амір Охана. Фото: Наама Ґрінбаум
