Наталія Асмолова: «Я вперше побачила стільки ізраїльських прапорів на Олімпіаді». Інтерв’ю
Ізраїльська команда з художньої гімнастики здобула срібло на Олімпіаді в Парижі. Менеджер команди-переможниці — Наталія Асмолова, суддя міжнародної категорії зі спортивної гімнастики, сказала «Деталям»: «Ми за три роки досягли надзвичайних результатів».
Асмолова раніше була олімпійським тренером на іграх у Сіднеї, Афінах та Пекіні. Вона одна з тих, хто створив систему спортивних клубів із гімнастики, та, власне, школу художньої гімнастики в Ізраїлі. Ексклюзивне інтерв’ю «Деталям» Наталля давала сильно охриплою.
— П’ять років тому в інтерв’ю ви казали, що на всіх змаганнях, доки не виступлять ізраїльтяни, ніхто з конкурентів не розслабляється. У Парижі було так само?
— Та й ми не розслаблялися! Попередні роки були складними для нас, бо три роки тому ми створили нову збірну, взяли молодих дівчаток. Зібрався великий тренерський колектив, який очолила старший тренер Аєлет Зусман, яка привела Ліною Ашрам до золотої медалі. І за три роки досягли надзвичайних результатів.
Ізраїльтянки були віце-чемпіонами світу, були чемпіонами Європи, були на останньому чемпіонаті світу — першими! Тому, звісно, усі чекали від нас високих результатів. Але діти молоді, і Олімпіада зовсім іншого рівня змагання. Тут потрібен досвід. Тут стільки трагедій відбувалося, абсолютні переможці не потрапляли у фінал через хвилювання. Драми неймовірні.
Тож, звісно, ми дуже хвилювалися — і діти, і ми. Ми розуміли, чого від нас усі чекають. А конкуренція надзвичайно висока. Усі лідери: Іспанія, Китай, Італія, Болгарія, Бразилія — приблизно на одному рівні. І кожна мить могла коштувати медалі. Скільки трагедій сталося… Дівчинка з команди Бразилії зазнала травми і на одній нозі стояла на подіумі. Не могла рухатись на майданчику, вони зійшли зі змагань.
Ми дуже тяжко почали. У кваліфікації спочатку були сьомими, а лише вісім команд проходять у фінал. Потім зайшли п’ятими і виступали останніми у фіналі. Обстановка була розжарена. Ми знали, яку оцінку потрібно отримати, щоб хоч якусь медаль завоювати. Тоді дівчата просто сказали: «Нам нема чого втрачати».
Це було феноменальне виконання. Вони йшли вже на розрив аорти, їм було вже байдуже.
В останні хвилини, коли вони закінчили і весь зал чекав на оцінки, в динаміках включили звук пульсу. І вся зала почала плескати в такт цьому пульсу: тук-тук, тук-тук… Дуже довго не показували оцінку. І коли спалахнула оцінка, і вона почала підніматися, і ми побачили, що ми другі, це було неймовірно.
Я не можу передати наші почуття. Там зал для глядачів — величезний, багатотисячний і приголомшливий — наполовину був в ізраїльських прапорах. Мені здається, що приїхала половина Ізраїлю вболівати за нас. Наші сім’ї, наші друзі, просто фанати. Наші люди! І ці десь шість хвилин, що виставляли оцінки, усі молилися. Молилися у залі, співали «Ха-Тікву», була неймовірна енергетика. А коли дівчата побачили оцінку… Я сама так кричала, що тепер нема голосу!
— «Олімпіада поза політикою», судячи з новин, — кліше застаріле? Чи все ще ні?
— Є політика. Ми єдина делегація, яку охороняють, яка не може вийти нікуди, і до нас ніхто не може зайти. Ми жодного разу не виходили з Олімпійського села — не можемо собі цього дозволити, нам не дозволяють. З нами постійно охоронці. Різні ситуації були. Дівчатка перед Олімпіадою в мережах отримували постійні погрози.
— Загрози отримувала Шані Беканов, решта теж?
— Ми просто дівчаткам сказали відключити доступ до всіх соцмереж. І вони до кінця Олімпіади не мали соцмереж. Це суто емоційно впливає, але ми знаємо як до такого ставитися. Знали, що нічого не може статися, бачили, як нас охороняли. Ми були абсолютно спокійні — у впевненості, що нічого поганого не станеться, бо і французька служба безпеки, і наша ізраїльська доводили нас майже до самого виходу на майданчик. Ми єдина команда, яка була під охороною скрізь.
Все настільки було підпорядковане результату, що решта нічого не означала — адже задля цього ми три роки, по 10 годин на день, без вихідних та канікул, готувалися. Тому не дозволили собі навіть секунди відволіктися ні на що стороннє.
— Спортсменка Анастасія Горбенко казала: «Палестинці, ізраїльтяни, мусульмани, євреї — не має значення. Ми всі тут лише займаємось спортом». Ви підпишетесь під такою тезою?
— В принципі, так. Хоча траплялися неприємні моменти. Наприклад, ми їдемо на тренування за день до змагань, і «шатли» везуть нас у тренувальний зал. І водій, який нас віз, лише нас! — має майку, на якій ззаду написано величезне «Палестина». Це було дуже неприємно. Але наша охорона сказала, що ми можемо спокійно сідати, вони охороняють нас.
— Відкриті прояви ненависті в обличчя не траплялися?
— Зі сторони спортсменів це неможливо, нічого цього з нами не відбувалося. До глядачів у залі підходили, висловлювали їм про «геноцид» та Палестину, але не часто. Атмосфера була настільки доброзичливою, що дівчата з різних команд вболівали одна за одну. Зрозуміло, що під час змагань жодних сентиментів не було, але й до, і після, і між виступами усі вітали одне одного.
Якщо чесно, ми дуже здивувалися кількості ізраїльтян у залі. Я бачила стільки ізраїльських прапорів у своєму житті вперше, скільки була на Олімпіадах. Була субота. І ми згодом отримали стільки повідомлень — навіть від сімей, у яких загинули діти 7 жовтня, та від сімей заручників! Вони сказали, що це перший шабат, в який вони почували себе якщо не сказати «веселими», то щасливими.
— Відомо, що жовті стрічки у спортсменів визнали «неприпустимою політичною агітацією». Нещодавно дискваліфікували афганську спортсменку за напис «Свободу жінкам Афганістану». А у вас взагалі була якась нагода висловити своє ставлення до подій 7 жовтня?
— Ми приїхали боротися за п’єдестал і нічого більше. Частково секрет успіху в тому, що наші п’ять дівчаток дуже дисципліновані, тому не відволікалися. Ці діти не дали жодного інтерв’ю за останні півроку.
Тренерський склад — п’ять осіб — вирішив робити історію. Тому що досі в особистому заліку у нас була Ліна Ашрам, яка здобула золоту медаль, а в груповій вправі ми надовго застрягли на шостому місці, не вдавалося піднятися вище. Тому ми виборювали історичний результат. І досягли його. Після Олімпіади в Токіо змінилося суддівство, змінилося управління художньою гімнастикою. Все дуже чесно та доброзичливо. Я і сьогодні вважаю, що ми були найкращими у груповій вправі. Але в цей день Китай був стабільнішим. Він не зробив у першій композиції помилок та переміг. Чесно.
«Ам Ізраїль хай!» — це останні слова, які сказала Айєлет дівчаткам перед виходом: ми ізраїльтяни, ми боремося до кінця. Оцінка піднімалася повільно. Нас дуже довго тягли судді. Коли висвітилася оцінка, що дозволяє зайняти друге місце, ми так закричали… Такого моменту я не переживала дуже давно. Це була така гордість — за те, що саме зараз саме в цей час довели, хто ми! І багато хто питає — ну як же, невже ви не хотіли першого місця? Але ми не думали про перше місце. Ми хотіли стояти на подіумі.
Інтервʼюєр: Нателла Болтянська
Фото: Дар Ясін
