Наступні вибори в Ізраїлі вирішать результат боротьби між сіоністським і месіанським таборами
Загострення боротьби між сіоністським і месіанським середовищами Ізраїлю стає дедалі очевиднішим. Все почалося зі створення поселенського руху «Гуш Емунім» у 1974 році, коли месіаністи переконали Ізраїль втілити їхнє бачення — відновити Царство Давида.
До 1974 року месіаністи розглядали досягнення сіонізму — Декларацію Бальфура, мандат на Палестину, план ООН із поділу, Війну за незалежність, Синайську кампанію, Шестиденну війну та Війну Судного дня — як початок Визволення. Саме тому рабин Авраам Іцхак Кук виправдовував співпрацю з секулярними сіоністами-засновниками.
З погляду месіаністів, виведення військ з Кунейтри в межах угоди про розмежування з Сирією у 1974 році було порушенням божественної заповіді — відмовою від частини Землі Ізраїлю.
Для месіаністів це стало сигналом: сіоністське керівництво слід замінити за зраду божественної обіцянки: «Воістину Господь передав у наші руки весь цей край» (Ісус Навин 2:24). Для тих, хто поділяє цей погляд сьогодні, десятки депутатів і міністрів із месіанського табору, які контролюють прем’єр-міністра та державну політику, є втіленням цього «пророцтва».
В установчому документі «Гуш Емунім» зазначено: «Джерелом нашого бачення є традиція Ізраїлю та його єврейське коріння». Далі сформульована чітка месіанська мета: «Повне визволення єврейського народу й усього світу».
У 1981 році Рада поселень Юдеї, Самарії та Гази (Рада ЄША) успадкувала роль «Гуш Емунім», і рух став ще радикальнішим. В установчому документі Ради ЄША сказано: «Рада розглядає будь-які пропозиції щодо відмови від частини Землі Ізраїлю… як заперечення місії єврейського народу і… як протиправну дію». Тобто обрані органи ізраїльської демократії не мають легітимності повертати території — навіть заради миру.
У 1974 році месіаністи оголосили війну сіоністам, які не усвідомили загрозу і навіть сприймали цю боротьбу як частину демократичного плюралізму. Незважаючи на застереження суспільних мислителів, таких як Єшаягу Лейбович, і політичних лідерів, як-от Іцхак Рабин, Менахем Бегін та Йосеф Бург, сіоністам знадобилися роки, щоб усвідомити: йдеться не лише про боротьбу за Землю Ізраїлю, а й про боротьбу за ідентичність і характер держави.
Це стало особливо очевидним у періоди протистояння мирному договору з Єгиптом, угодам в Осло та плану розмежування з Газою. Ці зусилля досягли апогею у спробах підірвати судову систему та в ході нинішньої війни.
Сіоністи й месіаністи дотримуються протилежних світоглядів, які охоплюють усі аспекти життя. Сіоністська мрія ґрунтується на демократичних принципах і єврейській більшості: рівні права, захист меншин, належність до спільноти народів, відокремлення релігії від держави, система стримувань і противаг.
Месіанська мрія спирається на теократичні засади, як це сформулював лідер поселенського руху Ханан Порат (1943–2011): «Побудувати царство священиків і святий народ, повернути Божественну присутність у Сіон». Це передбачає єврейський суверенітет над усією Землею Ізраїлю та позбавлення палестинців їхніх прав.
Сіоністи, створюючи державу, керувалися потребою забезпечити єврейському народу притулок. Як писав Теодор Герцль у «Єврейській державі»: «Нехай нам нададуть суверенітет над частиною земної кулі, достатньо великою, щоб задовольнити законні потреби нації».
Месіаністи ж бачили в цьому виконання біблійного повеління. Один із лідерів «Гуш Емунім» Менахем Фелікс у 1979 році, посилаючись на Рамбана (Нахманіда), заявив: «Ми заселили [землю]… тому що нам було заповідано її успадкувати».
Будь-яка поступка територією — святотатство
Сіоністи спиралися на міжнародну легітимацію, як заявив Давид Бен-Гуріон 14 травня 1948 року: «На підставі нашого природного та історичного права і рішення Генеральної Асамблеї ООН». Нова держава мала гарантувати рівність і свободу для всіх.
Месіанське бачення було чітко висловлене у дописі Бецалеля Смотрича в листопаді 2017 року: «Резолюція ООН — не джерело нашого права на цю землю. Джерело — Тора і обітниця Всевишнього».
Сіоністи вважають демократію найвищою цінністю. Вони вірять у верховенство права та поділ влади. Месіаністи ж сприймають демократію як інструмент. Як сказав у 2012 році лідер поселенського руху Бені Кацовер: «Ізраїльська демократія виконала свою місію і тепер має поступитися і схилитися перед юдаїзмом».
Сіоністи, визначаючи кордони Ізраїлю, виходили з майбутнього держави. Вони завжди надавали перевагу демократичній державі з єврейською більшістю — навіть ціною відмови від частини території.
Для месіаністів питання кордонів — центральне. Будь-яка поступка територією — це святотатство, і задля її запобігання, за постановою рабина Цві Йехуди Кука (сина Авраама Кука), можна пожертвувати життям.
Сіоністи віддані Декларації незалежності та її обіцянці «повної рівності соціальних і політичних прав для всіх жителів, незалежно від релігії, раси чи статі».
Месіаністи вважають, що тільки єврейський народ має право на самовизначення в Землі Ізраїлю. Ще радикальнішою є доктрина рабина Меїра Кахане, послідовником якого є міністр Ітамар Бен-Гвір: вона закликає скасувати виборчі права арабських громадян і виключити їх із суспільного простору.
Сіоністи визнають цінність міжнародної легітимності; вони бачать Ізраїль частиною родини народів. Месіаністи заперечують легітимність міжнародного права.
Сіоністи вірять у відкриту форму юдаїзму, де кожен сам визначає власне життя; юдаїзм для них — це культурна ідентичність, укорінена в історії єврейського народу й у діалозі з людством. Для месіаністів юдаїзм — це послух Богові, який керує життям віруючих. Культура ґрунтується на Торі та Талмуді.
Сіоністи сприймають 7 жовтня як провал у кризовому управлінні, до якого призвела політика Біньяміна Нетаньягу та Нафталі Беннета, що прагнули розділити ХАМАС і Палестинську адміністрацію. Месіаністи ж вважають різанину частиною божественного плану.
Подібне й їхнє бачення Шоа: Голокост, на їхню думку, був карою за те, що євреї не репатріювалися до Землі Ізраїлю після Декларації Бальфура. В одному з телеінтерв’ю Смотрич сказав про 7 жовтня: «Можливо, нам потрібно було пережити цей страшний, болісний удар, аби бодай на мить згадати, хто ми й що ми собою являємо».
Сіоністи переконані, що війна в Газі була нав’язана Ізраїлю, і її мета — повернення заручників і створення умов для дипломатії. Для месіаністів цей конфлікт — війна з біблійним Амалеком. Помста неєвреям — це мета Ізраїлю, згідно з ученням Кахане та його послідовників.
Для них війна — також інструмент утримання Гази назавжди. Міністерка Оріт Струк заявила в ефірі в березні 2023 року: «Ізраїль проходить процес покаяння за гріх розмежування з Газою… Я вірю, що це буде скасовано».
Зрештою, вони розглядають війну як шанс для масової депортації палестинців з Гази під виглядом «добровільної еміграції». «Щоб вивезти всіх із Гази, нам доведеться виселяти 5000 осіб на день, сім днів на тиждень, протягом цілого року», — заявив Смотрич.
Отже, ми бачимо боротьбу між табором, який прагне дипломатичних угод, що реалізують сіоністське бачення, і табором, що сповідує вічну війну. Це боротьба між прихильниками рівних прав для всіх громадян країни і тими, хто вважає демократію перешкодою на шляху до єврейської переваги. Один табір бореться за демократію, інший прагне перетворити країну на гнітючу етнократію.
Головне питання: чи залишиться Держава Ізраїль єврейською демократією, чи стане месіанською етнократією? Ще десятиліття тому Єшаягу Лейбович передбачав, що доктрина Кука призведе до «озвіріння».
Відповідь на це питання визначить долю сіоністського проекту. Потрібно голосувати за партії, які зобов’язуються зберегти демократичну державу, засновану на повній рівності та приналежну до спільноти народів. Альтернатива очевидна: режим дискримінації, країна-вигнанець, зубожіла й втягнута у нескінченні війни. Це не суперечка про території чи політику. Це суперечка про те, ким ми є — і яким буде Ізраїль.
Автор: Шауль Аріелі, полковник запасу, доктор, керівник дослідницької групи Tamrur
Джерело: «ХаАрец»
Фото: Алекс Лібак
