Напередодні Дня незалежності: війна в Газі зайшла в глухий кут, рани все ще свіжі
Напередодні 77-го Дня незалежності Ізраїлю війна в Газі зайшла в безпрецедентний глухий кут. Схоже, ізраїльська громадськість більше не вірить обіцянкам уряду про швидке спасіння.
Затяжне загрузання в Газі та глухий кут у переговорах про звільнення заручників (хоча зараз знову робиться спроба досягти прориву) є частиною загального настрою пригніченості, викликаного загрозами нової війни, колосальним навантаженням на кадрові та резервні бойові частини, а також слабкою економікою.
У кабінеті міністрів лише одна людина, крім Бецалеля Смотрича, має реальну самостійну вагу — це міністр зі стратегічних справ Рон Дермер. На конференції в Єрусалимі цього тижня він припустив, що «семифронтова війна» (за його власним висловом) завершиться приблизно через рік. Майже рівно рік тому, напередодні Дня незалежності, прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу обіцяв, що «повна перемога вже не за горами». Можливо, з тих пір уряд хоч трохи протверезів.
Ізраїль досяг значних успіхів проти «Хізбалли» в Лівані і перебуває в більш вигідній стратегічній позиції щодо Сирії та конфлікту з Іраном. Але ніщо з цього не може загоїти відкриту рану, пов’язану із заручниками: 59 осіб, з яких 21, за наявними даними, живі, досі утримуються в жахливих умовах у секторі Газа. Поки не буде знайдено рішення, над ізраїльським суспільством висітиме важка хмара — починаючи з нинішнього Дня незалежності і до наступного Дня пам’яті в 2026 році.
Ситуація в Газі починає прояснюватися після кількох тижнів невизначеності та порожніх обіцянок, даних суспільству. На сьогоднішній день військові операції мають обмежений характер і зосереджені на авіаударах, які призводять до великих жертв серед палестинців, значна частина яких — мирні жителі.
Одночасно з цим здійснюється відносно обмежене просування на рівні бригад у північній, центральній і переважно південній частині Гази (в районах коридорів “Філадельфія” та “Мораг” на північ і південь від Рафіаха).
Всупереч початковому враженню, яке склалося на основі діалогу між членами кабінету і новим начальником Генерального штабу Еялем Заміром, Армія оборони Ізраїлю не поспішає заглиблюватися в Газу або намагатися захопити всю територію анклаву в ході масштабної операції. Наступ має обмежений і обережний характер — це свідома спроба мінімізувати втрати серед ізраїльських військовослужбовців. За останні два тижні в результаті партизанських атак з боку ХАМАСу загинули четверо солдатів ЦАХАЛу, понад десять отримали поранення.
Ізраїльський наступ, а також припинення гуманітарної допомоги поки не призвели до помітної зміни позиції ХАМАСу на переговорах, незважаючи на часті запевнення Нетаньягу, міністра оборони Ісраеля Каца і генералів. Наразі, головним чином у Каїрі, знову докладаються зусилля щодо відновлення переговорів по одній із двох можливих форм угоди: або часткове перемир’я з визволенням приблизно половини заручників, які перебувають живими, або комплексна угода («всіх на всіх» і закінчення війни), яка також розглядається у двох варіантах — шестимісячне припинення вогню або п’ятирічне.
Багато деталей єгипетської пропозиції залишаються неясними, включаючи критичні питання: яку участь ХАМАС збереже в управлінні Газою в майбутньому, що станеться з його озброєнням і чи погодиться керівництво організації на вигнання (останній варіант — вкрай далекосяжний сценарій).
На тлі подій, що тривають, виділяються зусилля Саудівської Аравії щодо припинення війни. Через два тижні президент США Дональд Трамп відвідає королівство, а також Об’єднані Арабські Емірати та Катар. Схоже, ця поїздка стала новою неофіційною точкою відліку, до якої американці, саудівці, єгиптяни та катарці — спільно, поодинці і часом навіть у суперечності один з одним — намагаються прийти до угоди.
Головна увага Трампа зараз зосереджена на двох інших завданнях: досягнення угоди з Ер-Ріядом щодо поставок озброєнь та передових технологій на сотні мільярдів доларів, а також просування ядерної угоди з Іраном. Якщо Саудівська Аравія наполягатиме на пов’язуванні цих питань із припиненням війни в Газі, президент, можливо, поставиться до цього серйозно. В Єрусалимі також розуміють: саме Трамп буде останньою інстанцією. Зміна його позиції може змусити і Біньяміна Нетаньягу дати згоду, незважаючи на ризик для стійкості його коаліції.
Однак до прибуття президента в Ер-Ріяд Ізраїль готується посилити тиск на Газу. За останній тиждень тисячі резервістів отримали повідомлення про можливий терміновий призов. План полягає в тому, щоб розгорнути їх вздовж кордону з Газою та в Юдеї і Самарії, звільнивши таким чином регулярні частини для подальшого наступу в Газі. Армія вже перевищує заплановану чисельність задіяних сил і порушує раніше дану обіцянку резервістам.
Тим не менш, дії ЦАХАЛу залишаються обережними. Складається враження, що армія воліє не перевіряти, наскільки рішуче налаштовані резервісти і наскільки вони вірять у цілі цієї війни — особливо поки не йдеться про реальну спробу розгромити ХАМАС. «Вести війну без широкої суспільної підтримки важко», — визнають у Генштабі.
Так чи інакше, мрії правих кіл про повторну окупацію Гази, вочевидь, будуть реалізовані лише частково — доти, доки остаточне слово залишається за Трампом. Те саме стосується і вимог повністю припинити гуманітарну допомогу. У суботу президент США заявив, що дав вказівку Нетаньягу збільшити поставки продовольства і медикаментів до Гази. ЦАХАЛ також готується до операцій з розподілу гуманітарної допомоги в найближчі тижні, але — незважаючи на тиск з боку правих — не планує залучати для цього солдатів безпосередньо.
Поведінка Заміра вже викликає істерику на крайньому правому фланзі, який почав атакувати його напряму — як через традиційні ЗМІ, так і в соціальних мережах, коли не зайнятий нападками на голову ШАБАКу.
Нетаньягу очолює вкрай непопулярну коаліцію, якій, як показують усі опитування, суспільство не довіряє. Тим не менш ця реальність поки не вилилася в спроби просунути проведення дострокових виборів — через збіг інтересів самого прем’єр-міністра та його коаліційних партнерів.
Однак навіть з холодної політичної точки зору тимчасова рівновага в уряді не виглядає обнадійливою для Нетаньягу. Досягнення на півночі та в протистоянні з Іраном, ймовірно, поступово втратять значення без подальших дипломатичних кроків. Кадрова криза в армії буде тільки посилюватися під час літньої сесії Кнесету — на тлі вимог ультраортодоксів прийняти закон, що дозволяє їм ухилятися від призову, і одночасного тиску Верховного суду, який наполягає на вирішенні цього питання.
Розбіжності та внутрішня напруга всередині коаліції помітні з усіх ключових питань — від призову до армії до майбутнього кампанії в Газі. На тлі залишається і скандал «Катаргейт», у рамках якого були висунуті серйозні звинувачення на адресу нинішніх і колишніх співробітників канцелярії Нетаньягу.
Угода без бомб
Під час свого першого терміну після повернення до влади, з 2009 по 2012 рік, Нетаньягу енергійно займався іранською ядерною загрозою, переконуючи вузький кабінет і органи безпеки підтримати нанесення удару по ядерних об’єктах Ірану. Зрештою він піддався тиску з боку адміністрації Обами і призупинив підготовку до операції. Тим не менш оперативні плани ВПС були перевірені кілька разів, і в якийсь момент між наказом і самою атакою залишався проміжок всього в кілька тижнів.
Повідомлення про підготовку до атаки цього разу з’являються вкрай скупо. Тим не менш Єрусалиму вигідно створювати відчуття, що Ізраїль перебуває на межі удару.
Суттєва відмінність порівняно з минулим полягає в балансі сил: тоді Нетаньягу протистояв Бараку Обамі, а сьогодні — Дональду Трампу. Незважаючи на висловлювану Трампом базову симпатію до ізраїльських позицій, його відправна точка цілком ясна: він діятиме так, як вважає найкращим для інтересів США, що включає в себе і відмову від поспішного втягування в нові непотрібні війни.
Побоювання Нетаньягу, а частково і всередині розвідувального співтовариства, пов’язані з ризиком того, що США погодяться на невигідну угоду, яка не зможе по-справжньому обмежити іранський ядерний проект. До цього додаються сумніви в тому, наскільки адміністрація Трампа здатна розібратися в такій складній технічній і науковій темі. Багато високопоставлених чиновників Пентагону, Держдепартаменту і Ради національної безпеки були звільнені або подали у відставку після зміни адміністрації, і більшість із них досі не замінені.
Стів Уіткофф, спецпредставник Трампа з питань заручників, Ірану та війни між Росією та Україною, сповнений добрих намірів (і висловлює щире співчуття родинам заручників). Однак він не є спеціалістом у цій галузі і змушений розподіляти свою увагу між занадто великою кількістю питань.
У нещодавній промові Біньямін Нетаньягу окреслив вибір між двома варіантами — ізраїльською військовою операцією або угодою, яка позбавить Іран можливості збагачувати уран на своїй території в майбутньому. Другий варіант — це так зване «лівійське рішення» — модель, нав’язана режиму Муаммара Каддафі у 2002 році. Тоді адміністрація Буша готувалася до війни в Іраку, і лівійський лідер поспіхом відмовився від своєї ядерної програми, побоюючись, що його чекає та ж доля, що й іракського президента Саддама Хусейна.
Однак в Ірані цю історію трактують інакше. У багатьох мусульманських і арабських країнах вважають, що лівійські повстанці та зовнішні сили, які підтримали їх, не наважилися б повалити режим Каддафі (і жорстоко вбити самого диктатора), якби він зберіг первісні ядерні можливості своєї країни. Збереження «ядерного страхового поліса» залишається важливим фактором у стратегічних розрахунках Тегерана.
Державний секретар США Марко Рубіо нещодавно опублікував статтю, в якій виступив проти дозволу на збагачення урану. На відміну від Стіва Уіткоффа, який нерідко висловлюється суперечливо і часом допускає можливість обмежень замість повної заборони на збагачення.
Як зазвичай, остаточну позицію озвучив сам Дональд Трамп: нещодавно президент заявив, що переговори з іранцями йдуть добре і що, на його думку, можна «досягти угоди, не починаючи скидати бомби повсюди».
Автор: Амос Харель
Джерело: “ХаАрец“
Фото: прес-служба ЦАХАЛу
