На чотирьох фронтах Трамп намагається перетворити нечіткі плани на стійкий мир

На столі президента США Дональда Трампа зростає стос чорновиків пропозицій, які досі не склалися у цілісний, робочий план, здатний відповісти на виклики за чотирма ключовими напрямами на Близькому Сході.

У Раді Безпеки ООН представлено новий проект резолюції — далеко не останній — який має визначити рамки діяльності багатонаціональних сил у Газі. Тим часом Ліван очікує, що Вашингтон натисне на Ізраїль, аби той розпочав переговори щодо механізмів безпеки.

Між Вашингтоном і Тегераном триває діалог — здебільшого через ЗМІ — який так і не переріс у повноцінний дипломатичний процес. А в Сирії, після історичного візиту президента Ахмада аш-Шараа до Білого дому на початку тижня, очікується американська ініціатива щодо просування угоди про гарантії безпеки з Ізраїлем. Попри те, що візит подали як дипломатичний успіх і для нього, і для Трампа, величезна кількість практичних питань залишається без відповіді, ставлячи під сумнів саму сутність цього «успіху».

Аш-Шараа може радіти рішенню США продовжити виключення з дії «Акту Цезаря» 2019 року, який забороняє майже будь-яку допомогу та інвестиції в Сирію. Однак малоймовірно, що це відкриє шлях до масштабних вкладень і допомоги, яких країна гостро потребує.

Інвестори та донори навряд чи ризикнуть вкладати кошти без впевненості хоча б у піврічній перспективі — особливо на тлі критики з боку деяких членів Конгресу, включно з впливовими республіканцями, які орієнтуються на позицію Ізраїлю. На практиці продовження не ширше за попереднє, яке аш-Шараа отримав у травні.

Він оголосив про вступ Сирії до міжнародної коаліції проти ІДІЛ, що тепер налічує 90 держав. Однак наразі це радше політична декларація: значуща за формою, але не підкріплена узгодженими військовими механізмами.

Без такої координації коаліція не зможе ні зняти з США військову роль у Сирії, ні передати відповідальність за «сирійський фронт» від курдських сил сирійській армії, яка все ще недостатньо навчена й оснащена.

Ця ініціатива має стати частиною ширшого стратегічного плану Туреччини, Сирії та США. Згідно з ним:

• Туреччина забезпечить військове прикриття сирійської армії, до якої мають інтегрувати курдські сили;

• прикордонний регіон між Туреччиною та Сирією, де проживає значна кількість курдів, буде демілітаризовано;

• сирійський режим відновить контроль над цими провінціями.

Та розрив між намірами і реалізацією залишається великим. Курди погодилися на інтеграцію, але їхня ключова вимога — автономні збройні підрозділи для захисту курдських районів — абсолютно неприйнятна і для Дамаска, і для Анкари.

Гарантії безпеки між Ізраїлем та Сирією залишаються хиткими, попри заяви аш-Шараа про «значний прогрес» у прямих переговорах.

В інтерв’ю The Washington Post він різко відкинув вимогу Ізраїлю створити демілітаризовану зону між Дамаском та південними й західними кордонами Сирії. Він наголосив, що для досягнення угоди Ізраїль має відступити до ліній станом на 8 грудня — дати повалення режиму Асада та початку ізраїльської окупації західносирійських територій.

Аргументи аш-Шараа:

1. Така зона стане «лазівкою» для ворожих акторів, які можуть нападати на Ізраїль — без визначеного механізму стримування.

2. «Це сирійська територія, і Сирія має розпоряджатися нею сама».

За його словами, США підтримують цю позицію, що виключає можливість того, що американські сили управлятимуть демілітаризованою зоною.

Його позиція повністю узгоджена з Туреччиною, яка розглядає Ізраїль як загрозу територіальній цілісності Сирії — і таку думку поділяє адміністрація Трампа. Щоб Вашингтон не змінив позицію, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан супроводжував аш-Шараа у Вашингтоні та навіть брав участь у зустрічах із Трампом.

Альтернативний сценарій — введення російських «поліцейських сил» на півдні Сирії за моделлю, що діяла за Асада за погодженням з Ізраїлем.

Аш-Шараа, який у жовтні відвідав Росію та зустрівся з Володимиром Путіним, заявив, що Сирія виконуватиме всі угоди з Москвою — включно з утриманням російських баз у Тартусі, Хмеймімі та Камишли. Це сигналізує про відновлення зв’язків із Кремлем.

Головне питання: наскільки далеко готова зайти адміністрація Трампа і який тиск вона готова чинити на Ізраїль, щоб той почав виведення військ із сирійських територій; чи готова вона передати Туреччині роль основної сили в операціях проти ІДІЛ; чи відмовиться від курдів; і чи приведе все це до угоди про гарантії безпеки між Ізраїлем і Сирією.

Ліванський фронт

І на ліванському напрямку немає прориву, який міг би наблизити Трампа до угоди між Єрусалимом і Бейрутом. Президент Лівану Мішель Аун заявив, що досі чекає відповіді Ізраїлю через американських посередників на пропозицію розпочати переговори.

Аун підкреслив, що Ліван не має іншого вибору: «У політиці є три арени — дипломатія, економіка і війна. Якщо війна не веде до результату — що лишається? Усі війни завершуються переговорами — і ведуть їх не з друзями, а з ворогами».

Однак Аун так і не пояснив, чи готовий він до прямих переговорів, як того вимагають США. Він також відмовився змінити склад комісії з нагляду за дотриманням режиму припинення вогню, побоюючись, що це виглядатиме як політичні переговори з Ізраїлем.

У Лівані вважають, що Ізраїль не зацікавлений у переговорах — ані прямих, ані непрямих — і прагне зберегти контроль над ліванським повітряним простором, що забезпечує йому майже повну свободу дій.

У вівторок відбулося тринадцяте засідання комісії у Наqурі, де ліванська делегація представила список ізраїльських порушень суверенітету. Прориву не сталося. Паралельно глава ліванської армії заявив, що Ізраїль блокує її доступ до районів, де можуть бути склади зброї «Хізбалли».

Попри це Ліванська армія намагається реалізувати план, представлений у серпні, — зібрати зброю «Хізбалли» на південь від Літані до кінця року, хоча дедлайн виглядає нереалістичним.

Як і в Сирії, Ліван чекає рішення США — яке визначить політику Бейрута і дії Ізраїлю. Воно вимагатиме прийняття сторонами робочого документа спецпосланця США Тома Баррака.

За планом, Ізраїль має припинити авіаудари на два місяці, протягом яких проходитимуть переговори щодо безпеки, початкового розмежування кордонів і створення демілітаризованої зони. Паралельно Ізраїль поступово виводитиме війська з п’яти позицій у Лівані. За словами Баррака, Ізраїль категорично відкинув пропозицію.

«Є багато дипломатичної активності, багато робочих документів, — сказав європейський дипломат, чия країна бере участь в ініціативі. — Але є один актор, який зрештою має вдарити кулаком по столу й визначити напрямок. І він сидить у Білому домі. Ніхто не знає, куди він поверне».

Цві Барель, «ХаАрец»

Фото: AP Photo/Evan Vucci