«Ми помремо, але не підемо до армії» — лише гучний лозунг? Ультраортодокси борються не за віру, а за гроші
Ультраортодоксальні гасла на кшталт «ми краще помремо, ніж підемо до армії» виявилися порожніми, коли на кону опинилися не релігійні принципи, а державні гроші. На тлі тиску на Кнесет щодо закону про військову службу, прем’єр-міністр Нетаньягу намагається уникнути виходу ультраортодоксальних партій з коаліції, пропонуючи відтермінувати економічні санкції за ухилення від призову.
Головним каменем спотикання стали не релігійні заповіді, а фінансова допомога: скасування знижок на дитячі садки, допомоги для ешивських студентів та інші виплати. Вже нинішніх нечисленних санкцій вистачило, аби сколихнути суспільство харедім.
Ультраортодокси показали, що не готові втрачати фінансову підтримку. Виходить, гроші важливіші за принципи. Санкції стали тим важелем, який дійсно впливає: без них ніхто не прийде до призовного пункту.
Авторка наголошує: ідея створення «суспільства учнів» — продукт політики фінансування, а не віри. Історично більшість ультраортодоксальних чоловіків працювали, бо не було хто їх утримувати. Лише після утворення Ізраїлю, завдяки соціальним пільгам і політичним домовленостям, система «вивчай, але не працюй» стала можливою.
Отже, відмова від економічних санкцій — це гарантія, що ультраортодокси й надалі не служитимуть. А будь-який компроміс лише зміцнить цей механізм ухилення.
Мейрав Арлозоров, TheMarker,
Фото: Ітай Рон
